Житимуть у будинку з історією

11:01
402
views
Фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Перлину архітектури віддали в Кропивницькому для потреб співвітчизників, які залишили свої домівки через війну.

Цей будинок на вулиці Генерала Шумілова має багату історію. Зведено його за проєктом видатного архітектора Олександра Лішневського, з іменем якого пов’язані ще кільканадцять красивих споруд у Кропивницькому, у тому числі старий корпус теперішнього педуніверситету й синагога. Спочатку тут діяло Пушкінське народне училище, назване так на честь 100-річчя з дня народження поета. З листопада 1920-го по січень 1921-го в цьому будинку навчався на курсах політпрацівників Червоної армії і навіть написав кілька поезій Володимир Сосюра, колишній петлюрівець і майбутній класик української радянської літератури. Улітку 1941-го тут розташувався червоноармійський госпіталь. Під час нацистської окупації – німецький військовий штаб. Потім упродовж кількох десятиліть будинок використовувався як школа. Наприкінці минулого року її вирішили приєднати до іншої – в освіті проводилася оптимізація. Мабуть, були ідеї використати будинок з більшою користю для громади, та почалася війна, і він знадобився для розміщення біженців. Десять таких сімей – це загалом 31 людина – уже заселилися. До цього вони мешкали в місцевих дитсадках. Розрахований же гуртожиток на 130 осіб.

У 13 спальних кімнатах – по кілька двоярусних ліжок. Є кухні, душові (з пральними машинами), дитяча зала. У ремонті цих приміщень взяли участь освітяни з усіх міських шкіл. Посудом і засобами гігієни допомогло Товариство Червоного Хреста України.

– Плануємо побудувати тут лазню і ще два побутових приміщення, де поставимо додаткові пральні машини, – пообіцяв на відкритті закладу заступник міського голови Олександр Мосін.

– Досвід створення соціальних гуртожитків будемо поширювати по області, щоб люди залишалися тут надовго, – сказав голова обласної військової адміністрації Андрій Райкович.

Олена з двома синами – одна з десяти родин, які отримали тут притулок. Прибули в Кропивницький на початку травня. Їхнє селище Ярова в Лиманському районі на Донеччині нині – окуповане. Вибиралися звідти на мотоциклі, під час артобстрілу. Але, за словами Олени, далі залишатися вдома було теж небезпечно.

– Поряд – Святогірськ. Вони стріляли по ньому. Попадало й по нашому селищі. Недалеко від нас кілька хат зруйновано. За нашим городом снаряди упали й не розірвалися. Три доби перед нашим від’їздом обстріли були. Ні зв’язку, ні електрики, ні бензину. У магазини продукти не завозилися.

Кропивниччина Олені – не чужа. Звідси родом – її мати, вже покійна. У дитинстві Олена гостювала у бабусі в Дар’ївці (нині підпорядковується Соколівській сільській раді), бувала й у Кіровограді. Каже, наше місто з того часу дуже змінилося. Умовами в гуртожитку задоволена, але скучає за домівкою.