У перші дні війни здавалося, що займатися культурою, проводити конкурси, видавати книжки – це щось недоречне, не на часі. Але згодом усі зрозуміли, що життя не має обмежуватися, його не поставиш на паузу. Ось так, без пауз, працювала галерея «Єлисаветград». Ми попросили Миколу Цуканова розповісти, яким був рік.
– У перший тиждень війни страх та паніка були в кожного, чого б я не сказав про нашу родину. Ми прислухалися до сина Глєба, який заздалегідь попереджав, що війна буде. Я з ним сперечався, казав, що цього не може бути. Він же, аналізуючи події, заяви політиків, наполягав на своєму й нас переконав. Тому ми ще до 24 лютого почали вивозити з галереї експонати, які мають історичну цінність.
Лише п’ять днів галерея була зачинена, а потім ми відновили роботу. Було безліч дзвінків, знайомі залишали країну, кликали нас із собою. Ми прийняли рішення не залишати Кропивницький. Швидко зорієнтувалися й організували хостел для біженців, які транзитом їхали через наше місто на захід країни.
А потім почали готувати виставки. Дякую заслуженому художнику України Олександру Охапкіну з Олександрії, який у стислі терміни написав для нас 30 робіт серії «Я – українка». Були дуже схвальні відгуки. Виставка зіграла свою роль, виконала місію – показала, що мистецтво живе, що зв’язок художників з галереєю не втрачений, що митці продовжують працювати.
З початку літа ми зрозуміли, що необхідно піднімати дітей, відволікти їх від війни. Телефонували в художні школи, персонально викладачам, навіть тим, хто залишив країну. Оголосили про старт всеукраїнського конкурсу «Щаслива дитина – квітуча Україна». А паралельно реалізовували проєкт, в якому взяли участь діти з хворобою Дюшен. Він був міжнародним, діти з інших країн також були задіяні.
Крім цього вели переговори з представниками інших країн, щоб малюнки дітей, представлені на конкурс «Щаслива дитина – квітуча Україна», могли побачити за кордоном. Вони мають продемонструвати, наскільки цікава, красива та миролюбна наша країна.
Відкрилася виставка в Бразилії. У Вашингтоні була виставка робіт українських художників, на якій було представлено дві роботи наших дітей. Продовжувалася робота над книжкою. Ми мали довести, що працюємо на перспективу. І презентація книжки «Єлисаветградська фотографія. Погляд у минуле» відбулася, вона мала настільки гучний резонанс, що її попросила знаменита бібліотека Конгресу США. Не знаю, як там дізналися, але ми отримали лист з проханням надіслати екземпляр. Книжка вже в Америці.
Ми підрахували, що з початку війни галерею відвідали 520 внутрішньо переміщених осіб. Люди знаходили тут щось своє, їм ставало спокійніше, про пережиті жахіття, проблеми забували на півтори-дві години. Це важливо і для них, і для нас.
На конкурс «Щаслива дитина – квітуча Україна» цього року ми отримали втричі менше малюнків, ніж минулого року. Це зрозуміло: деякі міста окуповані, багато дітей виїхало за кордон, хтось з дітей загинув, і це жахливо. Але 1200 малюнків – це все одно багато. Діти відволіклися, вони творили. Кожен учасник отримав диплом, календар, викладачі – подяки від галереї. Фінансово було складно, але, як завжди, допомогли друзі – Тигран Хачатрян, Людмила Кривенко, Юрій Вінтенко та інші.
До речі, виставка зараз відкрита. На ній представлені 120 робіт талановитих українських дітей. Заходьте і милуйтеся!
Ветерани та ветеранки можуть отримати знижки на квартплату та плату за...