Таня Корнієнко. Творчість без прикрас

00:59
2295
views

Сусідці подарували футболку, на якій зображений її портрет. Цим начебто не здивуєш, але портрет був намальований у дивному стилі: поєднання впізнаваності людини з казковістю, чарівною наївністю, близькою до книжкових ілюстрацій.

Художниця – Тетяна Корнієнко. Серед її робіт – скетчі, сільські замальовки, розмальовки, портрети відомих людей, сюжети на тему війни. Серед героїв робіт – Марія Примаченко, Василь Стус, Ліна Костенко, королева Єлизавета, Сергій Жадан, Валерій Залужний та інші. А ще, звісно, портрети на замовлення. Замовлення надходять з різних країн.

Ми вирішили поспілкуватися з мисткинею. Зайшли на її сторінку у фейсбуці, написали повідомлення, вона одразу відгукнулася. Виявилося, що Таня ще жодного разу не давала інтерв’ю. Радіємо, що «УЦ» – перша.

– Тетяно, розкажіть про себе. Де народилися, чому навчалися, як склалося доросле життя?

– Народилась я в Угорщині, у місті Тата, недалеко від Будапешту. Мій батько був військовим, і через пару років ми переїхали в Узбекистан. Там минула моя початкова школа. Випросила у батьків піти в школу разом зі своїм старшим братом, йому було 7, мені 5, читати я вже вміла. Батьки дозволили, й були спокійні, що мене в школі ніхто не кривдитиме, бо завжди поряд старший брат. Так ми й провели усі шкільні роки, сидячи за однією партою.

З мого 5-го класу ми переїхали в Україну, у Чернігівську область, де з братом почали вчити українську мову й навчатись в українській школі. Після школи здобувала освіту в Києві, в університеті імені Драгоманова, на факультеті української філології. Пам‘ятаю, що в той період створювала колажі з журнальних вирізок, і вони висіли в мене в кімнаті гуртожитку. Мій брат приходив з друзями подивитися на мої роботи. Оце була моя перша перманентна персональна виставка «для своїх».

Університет я закінчила в 20 років і тоді ще не дуже розуміла, чим хочу займатися в житті. Хотілось залишитися жити й працювати в Києві, чого за зарплатню вчителя на той час не можна було досягнути. Працювала в роздрібній торгівлі, роботи змінювала різні, але у вільний час завжди малювала. П’ять останніх років працюю менеджером відділу продажів у дитячому видавництві «Егмонт Україна». Пощастило, що ще з часів карантину нам дозволяють працювати дистанційно, тому до сих пір маю основну роботу й достатньо часу на творчість. Але, звісно, мрію займатися колись тільки ілюстрацією як основною професією.

– Малювання – спадок, дар зверху, робота?

– Любов до малювання в мене від мами. Вона понад 30 років працювала вчителем у початковій школі та завжди любила малювати й створювати щось своїми руками. У нашій школі вона додатково вела гуртки по макраме та плетінню. Вона до сих пір лишається головним критиком і поціновувачем моєї творчості. Ми вже не бачилися майже рік, оскільки я виїхала за кордон у березні 2022 року. Так з’явилася серія моїх сільських замальовок, які я робила за маминими щоденними фото, якими вона зі мною ділиться. Це допомагає нам обом триматися й не падати духом.

– Ваші твори, ваш стиль – унікальні. Але, мабуть, ви мали взірець? Хто це?

– Дуже близьке мені наївне мистецтво Примаченко, Білокур, Плитки-Горицвіт, бо це творчість без прикрас, по-дитячому щира й тепла для душі. Відкрила їх для себе завдяки неймовірним виставкам у Мистецькому Арсеналі в Києві. Але продовжую займатися самоосвітою, люблю бувати в арт-музеях, особливо відвідуючи нові країни та міста, дивитися фільми про художників, надихатися. Але головний вчитель сучасності, як не дивно – це Ютуб. І невимовно радує, що останній рік почало з’являтися багато україномовного контенту.

– На портретах, на щічках усіх ваших героїв рожеві цяточки. Це ваша фішка?

– Так, рожеві щічки – це символ радості, душевного спокою, буденності та доброти. Це все, що було в нас до війни та чого в нас нікому й ніколи не відібрати. Тому вони завжди в моїх малюнках. Без них мої роботи здаються мені незавершеними, це як забути їх підписати.

– Ви вже мали відкрити не одну виставку своїх робіт. Скільки їх було?

– Мої дві роботи вперше побували на благодійній волонтерській виставці в Кракові в січні цього року. Чимало ілюстрацій з’явилося після початку війни, в основному портрети військових. Портрет Пташки став вірусним у фейсбуці – понад 3000 перепостів. Серія перших мальованих акрилом картин була виставлена в кав’ярні книгарні «Буква» десь 7 років тому. Роботи продалися. На частину гонорару, пам’ятаю, купила баночку червоної ікри та білого вина, щоб відзначити вдома цю маленьку, але радісну подію з близькими людьми.

– Як виникла ідея футболок з портретами?

– Багатенько вже було портретів на замовлення та виготовлених футболок з портретом. Кажуть, що ілюстратори часто починають маленький бізнес з продажу листівок, у моєму випадку це були футболки. У 2021 була серія футболок з моїми ілюстраціями для книголюбів, які можна було придбати в інтернет-магазині «Книгарні Є», але вони закінчились. Була ідея створити шкарпетки для книголюбів, вже отримали зразки готового продукту, але почалась війна, і проєкт відкладений до кращих часів.

Є також у шухляді «на потім» готові мальовані 2 книжкових дитячих нон-фікшн проєкти про два мої інші захоплення – «Каякінг» та «Про походи в гори», для яких шукаю видавця. Також у планах на майбутнє – видати розмальовку-антистрес на основі українських міфів. Десять ілюстрацій вже є, частину прибутку передам на ЗСУ.

– Чекаємо вас на Кіровоградщині. У нас є де провести вашу виставку.