Кандидатська профанація

13:09
397
views

Баба злізла з воза, але кобилі до того часу вже було байдуже.

Віктор Шендерович.

 

Здавалося б, про що писати журналісту під час війни, крім як про війну? Але життя чи не щодня підкидає такі сюжети, що ні обійти, ні об’їхати. То голову Верховного Суду ловлять на величезному хабарі, то «дорогого Леоніда Ілліча» звання почесного громадянина Києва позбавляють, а то раптом новий міністр освіти Оксен Лісовий відмовляється від власної кандидатської дисертації.

Історія наскрізь фальшивої системи здобуття наукових звань кандидата і доктора наук ще чекає на своїх дослідників і заслуговує на десятки дисертацій, в яких точно не буде місця плагіату. Добре пам’ятаю, як почався «бум навколо захисту» у 80-ті роки. Пам’ятаю зелені від постійного недосипання обличчя «здобувачів». Як вони гарували тоді! І це при тому, що потяги з усієї країни звозили в столиці науковим керівникам дисертантів усе, що можна було «дістати» в Радянському Союзі, – від вишень та абрикосів до ковбас та коньяків. Сотні сторінок без Інтернету, без ксероксів, написаних від руки й десятки разів передрукованих спеціально навченими друкарками. Нескінченні витрати буквально на все – від купленої теми та палітурки до обов’язкових оголошень та банкету. Заради чого була ця каторжна праця? Заради високого звання доцента або професора, заради доплати «за вчений ступінь» до кінця життя, заради можливості колись «відбити» витрати на студентах та інших здобувачах…

В останнє десятиліття з розвитком Інтернету написання дисертацій перетворилося на повну профанацію. Десятки та сотні оголошень про виготовлення роботи «під ключ» та підготовку будь-якого етапу захисту – тільки плати! Ціна цілком доступна – від двох до шести тисяч баксів. Ну й обов’язкові супутні витрати – людський фактор ніхто не скасовував. Найновіша послуга – попередня перевірка дисертації на плагіат та усунення «сумнівних збігів». З появою послуг ШІ (штучного інтелекту) стане можливим штампувати «дисери» за день-два.

Скандали навколо плагіаторів з відомими прізвищами регулярно спалахують і швидко згасають. Перевірка наукової праці на доброчесність триває від трьох місяців до нескінченності. За цей час з’являються нові «герої». Віктор Янукович та Арсеній Яценюк, Володимир Литвин та дружина віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка, з найсвіжішого – колишній міністр освіти Сергій Шкарлет та нинішній Оксен Лісовий.

При цьому справжню ціну цих наукових праць знало дуже багато людей. Навіть незважаючи на те, що дисертант часто соромився афішувати свої теми. Не полінуйтеся, перечитайте назви дисертацій за будь-який рік, і ви знайдете там багато смішного й нікому не потрібного. Якщо ви думаєте, що в наші дні глибина наукових проривів дуже змінилася, – помиляєтеся. Якщо вірите, що ситуація з тематикою та продажем дисертацій у сфері науково-технічних розробок набагато краща, ніж у гуманітарній, – помиляєтеся ще раз.

Особисто у мене вчинок Оксена Лісового викликає подвійні почуття. З одного боку, позиція «триматися за формальні для мене статуси не збираюся. Набагато важливіші реальні справи та дії» викликає повагу. З іншого, практичного сенсу в такому кроці нуль: ніхто – ні сам Лісовий, ні його можливі послідовники – не повертатимуть отримані доплати. Занадто пізно…

Довгі роки отримані нечесним шляхом вчені ступені та звання служили годівницею для їхніх власників – для когось зовсім маленькою (на пиво), для когось вельми солідною. У чому я згоден з міністром Лісовим – настав час ламати й змінювати традиції. І це саме той випадок, коли за копіювання розробленої та перевіреної в розвинених країнах системи ніхто не лаятиме як за плагіат.

Не міністр Лісовий – саме життя змушує до змін. Вірю й сподіваюся, що вся ця історія про «кандидатів у доктори» наближається до свого логічного завершення. І років за тридцять залишаться від неї лише пожовклі свідоцтва та написи на пам’ятниках: «Спи спокойно, дорогой муж, кандидат экономических наук».