Вирок за правду

З відкритістю архівів СБУ з’явилася можливість ознайомлюватись з інформацію про мешканців нашої області, які стали жертвами репресій у період з 1919 по 1991 рік.

У своїй публікації «Реабілітація без каяття» «УЦ» вже коротко згадувала про одного зі свідків подій 1933 року, який поплатився за правду своєю свободою. Але напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору хочеться більш детально розкрити сторінки кримінальної справи, яка свідчить скоріше не про «злочин» нашого земляка, а про факти замовчування трагедії Голодомору радянською владою.

В архівних фондах Управління СБ України в Кіровоградській області зберігається кримінальна справа на мешканця Кіровоградщини, долю якого вирішила розповідь про події в його рідному селі в 1933 році.

Архівна справа № 47 (5839-П) розпочата 26 лютого 1940 року Особливим відділом Головного управління Державної безпеки НКВС Орловського військового округу. Головним підозрюваним у справі проходить Матієвський Трохим Кирилович, 1918 року народження, уродженець села Мощене Гайворонського району (на той час Одеської області), червоноармієць пожежної команди 2-ї військової школи льотчиків імені Чкалова у місті Борисоглебську Воронезької області.

У постанові про арешт зазначено, що, знаходячись на службі у військовій школі льотчиків, Трохим Матієвський неодноразово проводив серед бійців пожежної команди антирадянську агітацію, направлену проти політики партії та радянської влади.

У чому ж полягала ця агітація та що саме не сподобалось «чекістам»?

З матеріалів справи, яка ґрунтується здебільшого на показаннях «товаришів по службі» підозрюваного, відомо, що в жовтні 1939 року Матієвський розповсюджував антирадянські провокаційні чутки про нібито існуючий у 1933 році в Україні поголовний голод та проводив антирадянську агітацію, направлену проти колгоспного устрою.

Трохим Матієвський народився в сім’ї селян-бідняків на Гайворонщині. Будучи ще підлітком, у свої 15 років він став свідком методів колективізації, яка призвела до страшної трагедії 1932-1933 років.

У 1929 році пленум ЦК ВКП (б) прийняв рішення про суцільну колективізацію. Передбачалося, що, якщо ліквідувати «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності, розпочнеться ріст виробництва сільськогосподарської продукції. Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де більше нагадувала війну режиму проти селянства.

На той час колективні господарства на Гайворонщині були створені майже в усіх населених пунктах. На батьківщині Матієвського, у селі Мощене, їх було чотири.

Під час допитів у своїх показаннях «надзвичайникам» Трохим Матієвський не приховував, що неодноразово розповідав червоноармійцям у курилці про свою родину та про те, як його батько теж відмовлявся вступати до колгоспу.

З допиту підо­зрюваного 10 квітня 1940 року: « … в Україні, в тій місцевості, де я проживав, колгоспи створювались під насиллям. Багато селян в колгоспи відмовлялися записуватись. Саме цих селян місцеве керівництво оподатковувало, забирало весь хліб та майно, рушили хати та присадибні побудови, висилали із свого села.

… у тій місцевості в 1933 році був сильний голод, зовсім не було хліба. Доходило до того, що люди їли що завгодно, не зупиняючись ні перед чим. Вживали в їжу кішок і собак, але все це не могло врятувати від голод­ної смерті. Багато людей помирали від голоду. І були такі випадки, коли напівживих закопували в могилах разом із мертвими.

… я сам по три та більше днів ходив абсолютно голодним, як тінь…»

З допитів осіб, які свідчили про розповіді Матієвського: «Трохим розповідав, що деяких селян примусово під наганом змушували записуватись у колгоспи. Правління колгоспу та сільради посилали спеціальних людей до тих селян, які противилися йти до колгоспу, їх били… У зв’язку з цим, у селі було повстання, в якому приймав участь його брат. Через це радянська влада пограбувала його батька, відібравши до зернинки хліб (70 пудів)».

За постановою ОВ ГУДБ НКВС Орловського військового округу від 30 квітня 1940 року матеріали стосовно червоноармійців пожежної команди, які з цікавістю слухали розповіді Матієвського, розпитували, співчували, та навіть за вислів
«…Ось так створювалися колгоспи» були виділені до особливого провадження для подальшого вивчення.

28 травня 1940 року відбулося закрите судове засідання без участі захисту та обвинувачення, але з викликом свідків. Саме тих свідків, які сприймали правду про Голодомор в Україні як «вигадку» та як антирадянські «наклепи та чутки». Можливо, вони це робили за вказівкою чекістів, а можливо, і через необізнаність про спрямовані злочинні дії радянської влади стосовно українського народу.

На суді Матієвський винним себе не визнав, тому що казав правду.

Вироком Військового трибуналу 30 стрілкового корпусу Трохима Матієвського засуджено за статтею 58-10 ч.1 КК РРФСР до трьох років відбування покарання у виправно-трудовому таборі.

Відомості про його подальшу долю в матеріалах справи відсутні.

Лише у лютому 1998 року за висновком прокуратури Кіровоградської області Матієвського Трохима Кириловича визнано реабілітованим.

Марина Яковенко. За матеріалами архіву УСБУ в Кіровоградській області.