Під прапором…

Справа про «найвищий» прапор області, який, не довго думаючи, вирішили встановити в Меморіально-історичному комплексі «Фортечні Вали», набула несподіваного забарвлення. Цього разу відверто історичного, про що стало відомо після археологічного дослідження локації.

«УЦ» кілька разів писала про епопею з реалізацією чергового монументального президентського проєкту, цього разу символічно-патріотичного, тобто встановлення в областях найвищих (не менше 30 метрів) щогл для державних прапорів. Що вони повинні символізувати – до кінця незрозуміло, можливо, «тридцятку» нашої Незалежності? Але й це не факт, бо колишній губернатор області підняв планку прапороносної патріотичності до 50 метрів. Ми звертали увагу й на те, що таку значну річницю країни можна було відзначити й по-іншому, тобто замість одного прапора, який мало хто бачитиме, встановити 30 в різних районах міста, або й взагалі матеріалізувати цю нумерологію. Але влада вирішила ощасливити нас прапором, правда, слово «вирішила» тут не зовсім підходить, бо такий варіант просто продавили через обласну раду. Але як би там не було, а роботи на місці встановлення прапора тривають.

Були проведені попередні розкопки 13 шурфів, які вже пробиті під анкери чи фундамент щогли, про що ми писали в № 23 за 10 червня цього року, але з того часу археологи дослідили й територію між шурфами, вже залитими бетоном. І за результатами навіть незначних розкопок можна говорити про історичні наслідки таких і подібних їм волюнтаристських рішень. До речі, і спорудження в історичному об’єкті, тобто Єлисаветградській фортеці, Меморіального комплексу ВВВ теж схоже на бажання будь-що використати старовинну локацію з ідеологічною метою, але це було тоді, коли влада не цікавилася ні історичною цінністю, ні думкою населення та фахівців, бо була тоталітарна. Тепер з цим вже нічого не вдієш, і Вали потроху перетворюються на комплекс траурних меморіалів, тому й залишається боротися за збереження історичного об’єкту або того, що від нього залишилося.

Про результати розкопок нам розповів їхній керівник, Микола Тупчієнко:

– На місці розкопок було виявлено культурний шар, тут було вогнище того періоду, періода будівництва фортеці. Вогнище – це в прямому сенсі, багаття, неподалік від валів, мабуть, щось готували, тому що було виявлене вугілля і цегла. Матеріал типовий і не дуже багатий, тому що це окраїна фортеці, за межами інтенсивного проживання людей. Була загроза знайти приміщення, бо на плані неподалік цього місця воно фіксується, але його слідів не виявлено. Але знайшли монету 1750 року достоїнством 1 деньга.

– Оце так!

– Так, Єлизавети Петрівни. Це цікава монета, вона перекарбована, бо основа ще Петра, швидше за все Петра Першого. Це відносно цінні монети, їх небагато, вони рідкісні, кожна з них унікальна, тому що карбування не є однотипним чи стандартним, її спеціально не підлаштовували, але сам по собі факт цікавий тим, що це 1750 рік.

– Про що це говорить?

– Фортеця була побудована в 1754 році, це період інтенсивного обігу цих монет. Відповідно, хтось з будівельників її загубив, можливо, з кишені випала чи ще щось. Практично це монета, яка була в обігу в період будівництва фортеці. Такий датуючий матеріал.

– А що ще?

– Знайдено невеликі фрагменти кераміки й кістки тварин. Кістки тварин для нас дуже важливі. Тут уже було поселення, і виникає питання, чим і яким способом забезпечувалося харчування будівельників фортеці? При будівництві фортеці було 5 тисяч козаків, були регулярні війська, були й рекрутовані селяни, і так далі…

– Яких годували?

– Так, і якщо в цьому стаді будуть домашні тварини, це одна справа, а якщо серед них з’являться кістки диких тварин, то це говорить про те, що раціон поповнювався за рахунок полювання. Територія була мало заселеною, і, відповідно, полювання могло бути важливим.

– Ми можемо вже казати, що були дикі тварини та свійські?

– Ні, ми можемо ставити питання. Тварини жуйні, тобто це свиня, коза, вівця, потім були крупні кістки, швидше за все бика. Це має сказати палеогеолог.

– Якби не дуже багато?

– Навіщо беруться кістки та весь цей матеріал? Ми можемо подивитися на кераміку й побачити, звідки вона, місцева чи лівобережна. Могли привозити, могли й тут робити, це можна визначити по фрагментах. У нас були центри, в ХІХ столітті відомий центр гончарства, це Цвітне, але в той час воно, здається, лише виникає, як хутір, ще не було там майстерень. Тому, швидше за все, посуд сюди прибував або з польської сторони, це близько, з-за Тясмина, або з Лівобережжя, разом з переселенцями. Тобто ці моменти дуже цікаві, вони показують буденну історію життя фортеці та населення, яке було тут.

– Можна сказати, що знайдене щось нове?

– Буде науковий звіт, буде аналіз, бо ми лише зібрали науковий матеріал, у подальшому буде звіт, потрібно проаналізувати типи кераміки, походження, оцей кістковий матеріал, знову ж таки, пошукати більш конкретні ідентифікації монети, роботи тільки починаються. Закінчується перший етап земляних робіт, а далі починається науково-дослідницький або камеральний, кабінетний процес вивчення цих матеріалів.

– А щодо людської кісточки?

– Вона була одна, і все. Ми не знаємо. Я ж говорив, що поряд були німецькі поховання, тому вона могла випадково потрапити туди.

– А немає бажання розширити пошуки?

– Що значить, немає бажання? Ці розкопки коштували 200 тисяч гривень. Тут 4 дні працювала техніка, працювали люди, а це зарплати, потім аналізи, один аналіз на С-14 коштує 500 євро, це ізотопи вуглецю, які визначають час. У нас є монета, і є початок будівництва, але в цілому це дорого. Я ж казав, усе залежить від того, хто платить гроші. Наша держава не дає ні копійки на розкопки. У нас усі археологічні дослідження робляться або за рахунок будівельників, які щось там роблять, як у даному випадку, або за зарубіжні гранти. Поляки в нас копають, німці копають, англійці копають, а місцеві не працюють. Це кардинальна різниця….

Ось така історія. Історія, що в буквальному сенсі захована в землі. Як не дивно, але територія Валів фундаментально ніколи не досліджувалася, хоча наскільки вона багата на знахідки, свідчить і цей невеликий розкоп. Якщо трішки подумати, то виявлене на місці майбутнього прапора багаття може бути свідченням перебування там найперших будівничих чи поселенців, бо, як правило, їжа для великих мас людей готувалася в стаціонарних кухнях чи печах, а не на багаттях. Багаття – це ознака першопроходців, тому варто було до цього місця придивитися пильніше, розширити зону пошуків, а не поспішати ставити прапор на місці, «откуда есть пошла наша історія».