Андрій Максюта: «Нехай кожна мама дочекається свого сина»

10:29
2020
views

Не так давно спецінспекцію Кропивницького очолював Андрій Максюта. Пам’ятаєте, як завзято він боровся з порушниками благоустрою міста? Зараз завзято воює проти ворога. Тоді він іронізував щодо себе: «Максюта! Я тута!» Сьогодні не до іронії. Хоча… Він такий.

– Андрію, як ви опинилися на війні? Коли? Чи довго приймали рішення?

– З першого дня – з 24 лютого. Було так. Працював на Луганщині першим заступником міського голови, але прихворів тоді, в лютому, і був на лікуванні в Кропивницькому. Тут і застала мене звістка про вторгнення рашистів. Не роздумуючи вирішив боронити Кропивницький і Україну.

Характер у мене такий: я людина дії, мені не потрібно довго роздумувати в ситуаціях, коли потрібно діяти. Життям навчений миттєво приймати рішення. Та й сила волі в мене залізна. Те, що пішов служити, не вважаю чимось надзвичайним чи подвигом, адже так зробили тисячі українців. Справжні й свідомі стали на захист держави. Можливо, трохи за рамками стереотипів – чиновник, посадовець, у якого в підпорядкуванні були сотні працівників, і сам пішов на війну в перший день, простим солдатом, але ще раз кажу: це характер.

Вважаю, що справжній чоловік не буде ховатися «за юбкою» чи бігти кудись за кордон, не чекатиме, поки окупант захопить його дім і його землю. Я вирішив чинити опір, боронити народ, Україну. І не жалкую про це, пройшовши вже багато чого. Зараз розказувати все не буду. Усьому свій час… Зараз же просто треба працювати на нашу перемогу, і працювати треба багато.

– Чи була підготовка? Як ви її проходили?

– Починав службу в Кропивницькому районному батальйоні Територіальної оборони, який вважаю рідним. Там я приймав військову присягу й вступив до лав ЗСУ. Там ми пройшли хорошу підготовку та бойове злагодження, за що я вдячний і командиру батальйону, і командиру третьої стрілецької роти. Отримавши відповідні навички, з квітня я разом з побратимами перебував на бойовій позиції – в окопах і бліндажах. Але, враховуючи досвід роботи в держорганах, намагався всіляко опікуватися широким спектром питань життєдіяльності підрозділу. За це від побратимів отримав позивний «Депутат».

З жовтня служу в підрозділі ствольної артилерії іншого батальйону, знаходимось в зоні бойових дій на півдні нашої країни. Здобуваю практичний досвід, опановуючи нову для себе військову науку. Мрію повернутися в свій батальйон ще досвідченішим.

– З оснащенням не було проблем? Як харчуєтеся?

– Забезпечення в нас нормальне. Є їжа, є одяг, є зброя. Якісь побутові потреби або закриваємо самі, або допомагають справжні друзі. А більш глобальні питання моєму підрозділу допомагає закривати голова Кропивницької районної військової адміністрації Віталій Пастушенко, з яким ми колись разом працювали. Він постійно цікавиться потребами й системно допомагає ЗСУ. Буквально днями, наприклад, допоміг вирішити питання з генератором та інструментами. Таких чиновників-патріотів я ставлю за приклад.

– Як ви оцінюєте ворога? Вмотивований чи розгублений?

– Стосовно ворога. Мудрі люди з давніх-давен говорили: ніколи не треба недооцінювати ворога. Але … рашики – це чмошники. Ми, українці, сильніші і як нація, і як воїни. І Україна переможе цих (стримую себе, щоб не висловитися лайкою) окупантів! Ми вмотивовані, бо ми на своїй землі, за нами наш народ, і перемога буде за нами!

– Ви в постах у ФБ писали: «Мамо, я в шапці»… Передайте щось своїм головним жінкам: мамі, дружині, доньці. І землякам!

– Ніколи не пробачу рашистам, що через них страждають наші люди в містах і селах, не пробачу того, що через них місяцями не бачу сім’ю! І так усі наші солдати… Вони розлучають нас з родинами, знищують міста, вбивають українців. Та ми їх переможемо, цих тварюк!

Люблю свою донечку й дружину. Наші діти, на жаль – це діти війни. Наша задача сьогодні – зробити все, щоб вони й усі прийдешні покоління жили в по-справжньому незалежній Україні. І так буде! Переможемо та все відбудуємо. Головне – вірте у ЗСУ й підтримуйте ЗСУ.

«Мамо, я в шапці» – це «мем», жарт, який викликає посмішку. Тут, якщо без жартів і посмішки, можна «закипіти». Мамі вітання, і нехай кожна мама дочекається з війни свого сина.

Previous articleПольоти за гроші
Next articleДвоє з Краматорська
Заступниця головного редактора «УЦ». Родом з Донбасу, з шахтарської родини. Кіровоградщина - історична батьківщина. З вчителюванням не склалося, з журналістикою «потоваришували». Люблю і вмію слухати мудрих людей. І писати про них.
SHARE