Англійського єврокубкового хет-трику не сталося. Але якщо в Лізі Європи та Лізі Конференцій перемоги «Астон Вілли» та «Крістал Пелес» були абсолютно передбачуваними та заслуженими, то успіх лондонського «Арсеналу» в Лізі Чемпіонів сприймався б як аномальний.
Команда Артети й так досягла цього сезону чималого. Хоча очікуване 22 роки золото АПЛ , можливо, й було справедливим, але суперечливим. Ну це хоча б виправдало шалені витрати клубу на гравців. Перед минулим чемпіонатом «каноніри» виклали на трансфери 294,6 мільйона євро, а в попередньому сезоні вклали у новачків понад 255 мільйонів фунтів. За останні 5 років більше – 730 мільйонів фунтів – вклав у придбання лише «Челсі». Та «пенсіонери» ніяк не можуть визначитися з пріоритетами. І вибачте, але вони й у Мудрика величезні гроші вбухали.
Але тут потрібно подивитися на нинішній стан головних конкурентів лондонців. Ті, хто активно спостерігав за баталіями в чемпіонаті Англії, могли переконатися, що «Ліверпуль» провалився, «МЮ», «Челсі» і навіть «Манчестер Сіті», який на фініші вчергове ледь не випередив «канонірів», були далекими від своїх найкращих зразків. З такими придбаннями і таким збалансованим складом «Арсенал» повинен був вигравати першість задовго до фінішу. Як це зробив у позаминулому сезоні «Ліверпуль». Та без весняних спадів «Арсенал» Артети не був би його «Арсеналом». І навіть в режимі економного та прагматичного футболу підопічні іспанського фахівця розтринькали величезну перевагу над командою Гвардіоли, яка ще й очну дуель виграла та випередила «канонірів». Та не дарма Пеп після перемоги в Кубку Ліги та Кубку Англії, але провального фінішу чемпіонату, зрозумів, що все, що міг, вже віддав «Манчестер Сіті». І Гвардіола поступився місцем колишньому тренерові «Челсі» Енцо Маресці. Мабуть, програш саме такому суперникові на турнірній дистанції став останньою краплею.
Футбол Артети, який закривався в захисті та грав на 1:0 (всього дев’ять разів у різних турнірах) навіть з беззаперечними аутсайдерами з «Бернлі», не критикували тільки шалені прихильники «канонірів». Багато говорили, що це найслабший чемпіон АПЛ за багато років. І хоча за забитими м’ячами, більшість із яких забито в першій частині сезону, коли не тиснув результат, «Арсенал» поступився лише «Сіті» – 71 проти 77, проте за пропущеними голами новоспеченим чемпіонам не було рівних. Але ж серед п’ятірки переможців провідних європейських чемпіонатів команда Артети забила найменше.
Артета вимагав від команди стерильного володіння, через що гра в атаці стає передбачуваною, а креативні гравці часто губилися в системних рамках. У складних матчах команда занадто покладалася на кутові та штрафні, відчуваючи проблеми зі створенням голових моментів з гри. Ключові атакуючі футболісти (Букайо Сака, Габріел Мартінеллі, Мартін Едегор, Гайверц, Дьокереш) періодично грали не дуже вдало через зміну тактичного акценту. Ну й нарешті, команда часто грала надто закрито проти прямих конкурентів (як-от проти «Манчестер Сіті»), віддаючи ініціативу. Та цей абсолютний прагматизм дозволив виграти АПЛ і без жодної поразки дістатися фіналу Ліги Чемпіонів. І саме таку гру без усіляких компромісів ми побачили в фіналі Ліги Чемпіонів проти «ПСЖ», про який, як взірець командної атакувальної гри та тренерської різноманітності, багато сказано та написано ще минулого сезону.
І якби фортуна посміхнулася гравцям «Арсеналу» в головному європейському фіналі, то більшість заявила б, що переможця не судять. Та, на мою думку, це було б схоже на перемогу збірної Греції на чемпіонаті Європи 2004 року, що стало найбільшим прикладом успіху антифутболу. Хоча дійсно, хто зараз згадає, як грав «Челсі» Ді Матео, який вимучив свою Лігу Чемпіонів?
У цьогорічному фіналі подібне ледь не сталося знову. Тим більше, що початок поєдинку був найгіршим дебютом матчу, який можна було собі уявити. «Арсенал» у своїй першій же атаці забив. І футбол закінчився, а почалася нудьга. Визнаю, що в плані організації захисної гри та вміння тримати результат Артета – просто красень. Та й стартовий пресинг від «канонірів», які не дозволяли суперникам розпочинати атаки, був ефективним. Ну а гол став каталізатором того, що необхідно тримати мінімальний результат. І це з шостої хвилини?!!
Далі була абсолютна захисна концентрація «канонірів», які витискали з себе максимум, перекриваючи, нейтралізуючи та блокуючи всі атакувальні намагання конкурентів. Найкраща атака в Європі до перерви виглядала просто пригніченою. Вигадати щось несподіване та вражаюче для конкурентів парижанам ніяк не вдавалося. Схоже, й Луїс Енріке був здивований таким закритим футболом від лондонців. Це був навіть не «автобус», а якийсь «бронепотяг», яким обороняли «захисні окопи».
Ні про які контрдії підопічні Артети навіть не думали. Їхнє завдання було витримати тиск та встояти. І їм це майже вдалося. Хіба можемо пригадати реальні шанси парижан, і чи були сейви від Раї? Хоча тиск був постійним, напруження на оборону не вщухало, й суперники постійно зміщували акценти атак із одного флангу на інший. Та, на мою думку, все ж команді Луїса Енріке не вистачало швидкості та родзинки.
Але знайшлася в обороні чемпіонів Англії слабка ланка, а в нападі їх суперників – лідери, які таки віднайшли маленьку прогалину. І безумовно закономірно, що цей пенальті організували два найкращі гравці сучасного «ПСЖ» – Дембеле та Кварацхелія. Ну й важко зрозуміти, навіщо стрибав у той підкат Москера. А черговий вирішальний гол Дембеле, можливо, наблизив француза до другого поспіль «Золотого М’яча».
За нічийного рахунку гравці «Арсеналу» трохи прокинулися. Але не настільки, щоб це було небезпечно. Схоже, ця тренерська тактика вбила креатив цієї команди на початку. Після того, як Гаверц на початку зарядив воротареві парижан «поміж вухами» так, що він присів, той взагалі до самої кінцівки основного та додаткового часу практично відпочивав. Натомість, коли в чемпіонів Франції з’явився мінімальний простір, то вони мали декілька реальних шансів закрити гру. Але забити Раї з гри так і не вдалося. План Артети, якщо не виграти мінімально, то дотягнути до серії післяматчевих 11-метрових, спрацював. Ну можливо тому, що втомився Хвіча та зазнав ушкодження Дембеле, яких довелося замінити.
Але саме те, що лондонцям довелося грати на межі концентрації, просто не могло не проявитися в серії пенальті. І цим я пояснюю, що Езе та особливо Габріел просто не влучили у ворота. І хоча Рая таки відбив один удар від Нуно Мендеша, від цілком заслуженої поразки «Арсенал» це не врятувало. «ПСЖ», хоча й не так ефективно, як міг, але виглядав краще, прагнув виграти, а не вистояти, й був агресивнішим і наполегливішим.
Особливо приємно, що нашим четвертим в історії переможцем Ліги Чемпіонів став Ілля Забарний, який замінив Маркіньоса перед другим овертаймом і зіграв достатньо впевнено.
Таким чином, «ПСЖ» вдруге поспіль виграв головний євротурнір і став наступним, після мадридського «Реалу», хто відстояв свою перемогу саме в Лізі Чемпіонів. Тепер мета парижан – зробити це три роки поспіль та повторити досягнення мадридців. Ну а Луїс Енріке з третьою перемогою наздогнав за цим показником Пепа Гвардіолу та Зінедіна Зідана. Попереду лише Карло Анчелотті із п’ятьма титулами.
Цікаво, чи вистачить запалу парижанам та їхньому наставнику, щоб продовжити свій лігочемпіонівський переможний шлях?
Був за старшого