«Україну відбудують молоді люди з ноутбуками»

Війна привчила нас вимірювати час повітряними тривогами, непосильними втратами та щоденними викликами воєнного часу. Проте Кіровоградщина живе, допомагає фронту, вирощує хліб. Сучасна діагностика у лікарнях, вдосконалення освітнього простору, мережа реабілітації ветеранів та ветеранок, план стійкості – це реалії області з приміткою «попри війну». Про ціну цієї стабільності, найважчі моменти керівництва та про те, чому майбутнє України за молоддю, говоримо з начальником Кіровоградської ОВА Андрієм Райковичем.

– Зустрічаємось з вами в майже 1600-тий день великої війни. Який цей час для області, для людей, для вас?

– Війна. Цим багато що сказано, навіть для тих, хто живе і працює в тилу. Ми ж війну раніше через патетику сприймали. А зараз майже 5 років, а взагалі до 12 вже сягає – це наші складні дні і ночі. Це безкінечні тривоги, прильоти, втрати, біль за кожне забране життя. Це так просто не збагнути, не підсумувати математично. Це прийде з часом, потім.

– З чого зараз складається життя?

– Найперше – військова компонента: мобілізація, допомога фронту, тим частинам, які формували і за які певним чином відповідаємо. Не менш важливий крок – з внутрішньо переміщеними особами. На початку область першою взяла на себе прийом обов’язково евакуйованих з Донецького напрямку. Понад 85 тисяч людей з прифронтових областей. Дах над головою, соцсупровід, медицина. Школи, садочки – дітям, опіка ветеранів. Ми – піонери у створенні соцгуртожитків. А сьогодні, завдяки партнерству з міжнародними організаціями, це – сучасне житло високої комфортності.

Кожен день, кожен рік цієї війни наочно показує, з якими викликами ми вже стикаємось і що попереду. І я зараз не про знищену ворогом енергетику, розбиті міста і села, мости і дороги. Я – про людське здоров’я, психологічний стан тих, хто скалічений на фронті, чи в полоні, хто втратив рідних. Діти, які виросли під ворожими бомбами і шахедами, які вчаться в укриттях, які без батьків чи на чужині.

Колосальні моральні і фізичні, психологічні травми. Курс на реабілітацію абсолютно правильний. Тому президентські програми, проєкти першої леді – створення психологічних хабів, центрів ментального здоров’я, а головне – поліпшення медичного обслуговування, масштабуються на всі райони, міста, на кожну громаду.

– Андрію Павловичу, війна дозволяє щось суттєво робити?

– Так. Попри війну, нам вдалося суттєво поліпшити парк сучасної діагностики в провідних медзакладах. Онкоцентр роками не мав лінійного прискорювача, а отже, і центру променевої терапії Єврозразка. Встановили. Там же модернізується діагностична база – встановлюється цифрова система «Хеліос», яка підвищить безпеку радіологічних досліджень. Онкологи мають новий цифровий мамограф. Також будується приміщення під МРТ. Це третій комунальний апарат в області за час війни. Перший встановили в обласній лікарні, другий – в лікарні швидкої медичної допомоги у Кропивницькому. До речі, обласна лікарня поповнилась новим септичним відділенням, час вимагає септичного центру.

В лікарні відновлюються наші захисники і захисниці. Рівень має бути високим, тому розпочинаємо масштабну реконструкцію операційного блоку – 20 сучасних операційних! Там не було ремонту понад 50 років.

Реабілітаційні відділення різного класу маємо в медцентрах Кропивницького, в міських, райлікарнях. Це важливо. З війни повертаються хлопці, дівчата, їх найперше треба поставити на ноги, соціалізувати, дати шанс на навчання, роботу, власну справу. Але спочатку здоров’я. Тому всіляко допомагаємо і підтримуємо кроки громад – у Петровому, Гайвороні, Новоукраїнці, Знам’янці, Олександрії, де з допомогою МОЗу, народних депутатів, коштів громад медичні заклади оновлюються, є сучасна апаратура, медики отримують житло. Значить – є перспектива. Безбар’єрність – це теж той проєкт, де ми активні учасники, бо кожен такий крок: простір, дорога, підйомник, парк і сквер, кав’ярня – турбота про людей, яким необхідна додаткова увага.

– Якщо витримуємо лексику «попри війну», то що ви визначаєте як знакове в житті регіону?

– Ввести в експлуатацію 9 мостів і кілька нових доріг – чогось варте? Але я зараз про інше. Про освітні процеси. Я безмежно вдячний учительству Кіровоградщини, і дітям, і батькам, які залишились в Україні. Це дорогого варте. Тому вдосконалення освітнього простору, його цифровізація, нової якості профільні кабінети, стем-лабораторії, міжшкільні ресурсні центри, локації «Захист України», поглиблене вивчення іноземних мов, профільна освіта, повернення до математики – це все ті процеси, які в надто нелегких умовах мають готувати молоде покоління до здобуття професії, до відбудови України.

Ця проклята війна відібрала у нас колосальну кількість людей. Фронт, міграція, втрати. Це дуже вразливо, не для одного покоління. Українці ніколи не простять ворогу таких втрат.

 Щоб розпочати відбудову, та навіть і зараз, нам конче потрібні кваліфіковані інженерні кадри, будівельники, дорожники, аграрії. У нас не вистачає медиків, тих же учителів, класних спеців у енергетиці, машинобудуванні, переробних галузях. Україна має вчитися і працювати, вчитися і відбудовувати, причому на нових принципах. Не кувалдами, а ІТ-технологіями. Перший, найкращий приклад – наші сили безпілотних систем, наш прорив у небі, у війні. Отже, моя позиція – попри всі труднощі – після оборонних позицій, охороні здоров’я і освіті, по можливості, кошти забезпечувати. Особливо заслуговує на увагу робота команди міжшкільного ресурсного центру. Це унікальний проєкт управління освіти Кропивницької міської ради, який заслуговує на особливу увагу і високу оцінку. Коли старшокласники опановують ази низки професій – робототехніка, 3Dмоделювання, кулінарія, кухарська справа, швейна майстерність. І всі ці процеси на сучасних цифрових станках, в лабораторіях з найкращою технікою, все комп’ютеризовано. Але це – один бік медалі. Інший – безпека шкільних колективів, безпека діток і вихователів у садочках. Ситуація вимагала, батьки, громади слідкували і продовжують стежити за цими процесами. Я про укриття. І, якщо на початок війни нормальні захисні споруди можна було на пальцях рахувати, то зараз практично всі великі ліцеї, садочки, ПТУ, ВНЗ з укриттями і ми не зупинимо цю роботу, бо добре розуміємо, з яким ворогом маємо справу. Облаштування укриттів триватиме.

Інший, також важливий напрямок – харчування у школах учнів від 1-го до 11-го класу. Завдання озвучив Президент, будівництво сучасних харчоблоків курують перша леді, Прем’єр-міністр, профільне міністерство. Наша область доволі активно, завдяки і громадам, бере участь у цьому проєкті, власне, як і у процесі придбання шкільних автобусів. Можливо для когось це може здаватись другорядним під час війни. Власне, і за це воюють батьки – за вільну державу і спокійне життя людей.

– Якщо зачепили безпеку… Що таке по кілька годин без світла – знаємо.

– Якщо ви про захист енергетики, то не розповідатиму в деталях про підготовку до наступного опалювального сезону. Іще раз низько вклоняюсь нашим енергетикам, комунальним службам області, дорожникам – усім, хто в доволі складних умовах, без людей, з обмеженою технікою, ресурсами тримали господарство весь цей час.

Воєнні зими багато чому навчили нас. Необхідно більше альтернативної енергетики, автономних джерел живлення, більше сучасної генерації. Хочу наголосити, що кожна область має свій План стійкості. Він розглянутий Кабміном, жорстко контролюється Президентом. Кожен стратегічний об’єкт має бути захищеним, можливості продубльовані, роботи виконані упродовж літа. Будувати теплову енергетику по-новому, із ефективним захистом. Експлуатувати теплову енергетику по-новому – ощадливо, технологічно, грамотно. Проєктувати не гіганти, не використовувати застарілі матеріали, а сучасні, якісні. Світ не стоїть на місці. Як це не дивно звучить, але війни рухають розвиток науки, техніки, зброї, захисту. Бо є мотивація вижити, вистояти, не здатись ворогу, а навпаки – здолати його.

Моє переконання, що саме у молодих, 20-35-річних, цих знань, можливостей, цієї снаги найбільше. Саме у «жителів» ай-ті сфери. Вони змінили характер війни, вони змінять життя, суспільство, країну після неї. По-іншому ніяк. Це логічно і невідворотно. За рівнем експорту своїх продуктів, вони вже лідери! Вони випередили базові галузі.

– Ви – людина старшого покоління, керівник дещо іншого формату – справді вірите в це?

– Реальність змушує. Наш Даня Абрамов перемагає одразу в трьох всеукраїнських олімпіадах з математики та інформатики. Діти з Кропивницького, Олександрії, Світловодська летять за океан зі своїми винаходами, власною технікою, розробками. Як не вірити?!

Ми нещодавно провели Молодіжний конгрес. До речі, до списку, «що вдалося наперекір війні», то на Кіровоградщині суттєво пожвавішав молодіжний рух. Ми запрошуємо лідерів, молодих науковців, військових, аграріїв, президентських стипендіатів, депутатів до всіх дорадчих органів, експертних груп. Так саме на конгресових платформах вони і дискутували, презентували своє бачення, свій продукт, свої знання і проєкти. І це вже не про сьогодні, а про завтра і майбутнє. Не треба боятися помилок, треба боятися засидітись.

– Що для вас виявилось найважчим протягом війни?

– Вручати бойові нагороди посмертно… Дивитись в очі матерям і дітям. Щоразу шукаю слова. Горло перехоплює, бо в руках кожного портрет – молоді, красиві. Тільки жити. Заради їхньої світлої пам’яті мусимо вистояти і здобути мир.

– Якщо двома-трьома словами, хто відродить, підніме Україну після війни?

– Молоді люди з ноутбуками.

Спілкувався Вадим Мурований, CBN.