Четвертого липня Сполучені Штати Америки відзначили ювілей – 250-річчя проголошення незалежності держави. З історичної точки зору це – лише мить, цілком порівнянна з віком незалежної України, але для сучасної цивілізації – подія планетарного масштабу.
Усі бажаючі могли оцінити яскраві телерепортажі про підготовку свята, про ошатні міста та паради. А ще традиційно нам показали старі голлівудські бойовики та документальні фільми. На жаль, непередбачувана погода (аномальна спека та грози) внесла свої корективи, але свято відбулося.
Яким побачили Independence Day наші земляки, які мешкають у Штатах, і що вони відчували?
Олександра Бергер, штат Нью-Йорк:
– Ми живемо в Америці вже 34 роки. Це більше, ніж прожили в Радянському Союзі, і дякуємо цій країні, яка дала нам можливість здійснити велику американську мрію: мати дім, роботу, а найголовніше – свободу, свободу слова. Америці виповнилося 250 років, і ми дуже раді, що нам пощастило жити в цій унікальній країні. Незважаючи на погану погоду, високу температуру, вологість і шторми, свято вдалося. На нашій вулиці сусіди теж влаштували феєрверк.
Давид Файвілевич, Сіетл, штат Вашингтон:
– День Незалежності – одне з найбільших свят в Америці. Зазвичай воно супроводжується 3 – 4 днями відпочинку, багато хто вирушає до друзів і родичів. До мене прилетіли онук із Чикаго, дочка з чоловіком із Анкориджа (Аляска), була святкова вечеря в ресторані. У місто не поїхали, там багато людей і проблеми з паркуванням. Я живу в США 25 років, і для мене це дуже значуще свято, незалежно від того, хто був, є і буде президентом країни.
Олена Савранова-Уолкер, Брейдентон, Флорида:
– У США проживаю сім років, останні чотири – у Флориді. 4 липня в Америці – справжнє свято. Американці одягаються патріотично, вітають одне одного. Скрізь майорять прапори, інша атрибутика. Люди прикрашають будинки, прибудинкові території. Мерії міст організовують салюти. Люди займають гарні місця за годину-дві, щоб побачити феєрверки. У великих містах проходять паради. Компанії організують різноманітні заходи. У День Незалежності Америки я не мала вихідного. Але наше керівництво зробило для всіх святковий ланч. Головні боси стояли біля пічки і смажили гамбургери та сосиски до хотдогів. Роздавали кока-колу, цукерки та печиво. В кампанії Dillard’s (це відома мережа магазинів по всій Америці), де працюю, є правило: якщо працюєш у святковий день, то маєш оплачуваний вихідний, який можеш використати протягом місяця. Також у святковий день нараховують у півтора рази вищу оплату.
А увечері ми з чоловіком спостерігали за феєрверками. Було дуже гучно та видовищно. Для мене – занадто гучно. Я не дуже люблю феєрверки, особливо після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Дмитро Сагальчик, Нью-Йорк:
– 1992 року я прилетів у Нью-Йорк і відразу закохався в місто, яке ніколи не спить. Саме тоді й саме там США стали для мене домівкою. Тепер, проживши тут практично все своє доросле життя, бачу, як Америка святкує своє 250-річчя. Для мене ця знаменна подія – ще одна нагода озирнутися назад і усвідомити, наскільки я неймовірно щасливий. День, коли отримав громадянство, став одним із найпам’ятнішим у моєму житті.
Мені завжди подобалася чесна угода, яку пропонує Америка: якщо наполегливо працюєш, система дає тобі можливість рухатися вперед. Це країна, побудована на професійній меритократії. Вона дала мені свободу перетворити себе на нову людину, а також спокійну безпеку тих речей, які ми іноді сприймаємо як належне.
Звісно, через три десятиліття стаєш «вдячним критиком». З одного боку, люблю це місце настільки, що можу вільно говорити про його недоліки, а з іншого – ціную працьовитість і наполегливу працю, ділюся власними думками та прислухаюся до думок інших. Америка дала мені полотно, достатньо велике, щоб намалювати на ньому абсолютно нове життя, і я глибоко вдячний за те, що є гордим американцем.
Однією з пристрастей мого життя, яку я привіз із собою, є бейсбол. Саме американці винайшли гру, яка водночас є розвагою, величезною індустрією та світською релігією, де вся мета полягає в тому, щоб успішно дістатися додому.
Віктор Токарєв, Маямі:
– Вперше прилетів у США напередодні 1998 року на місяць, але вистачило тижня, щоб зрозуміти: життя дається лише раз, і прожити його потрібно обов’язково в Маямі. Остаточно оселився там 2019 року. Головне, що діти дуже швидко пристосувалися і що завтра буде не гірше, ніж учора.
Для мене ці дні – чемпіонат світу з футболу, а всі святкові феєрверки, дрон-шоу, авіашоу викликають дуже сумні думки про те, що Батьківщину бомблять, гинуть люди, а тут мільярди розвіюються в повітря. З жахом стежу за подіями в Україні, розуміючи, що це ще далеко не все.
Страхові виплати в разі смерті потерпілого на виробництві