Ця знаменита фраза належить Вінстону Черчиллю: «Демократія – погана форма правління, але нічого кращого людство поки що не вигадало». Називаючи демократію поганою, Черчилль не жартував – він констатував її системні вади, які актуальні й сьогодні, хоча й зазнали певних змін.
Влада некомпетентної більшості – ось головна претензія до системи ще з часів Платона. Демократія ґрунтується на тому, що голоси професора й людини, яка не вміє читати, – абсолютно рівноцінні. При цьому більшість далеко не завжди ухвалює розумні рішення. Більше того, некомпетентна більшість зазвичай обирає некомпетентну владу. І не тільки в Україні.
Диктат популізму. На жаль, він актуальний не лише під час виборів, а й у період каденції обраної влади. Щоб утриматися в кріслі в демократичній системі, політик має подобатися натовпу. Це змушує правлячу еліту шукати прості рішення складних завдань або відволікати суспільство на дискусії про другорядні проблеми.
Короткостроковість планування. Політики в демократіях живуть від виборів до виборів. Їм невигідно запускати реформи, які дадуть плоди через 20 років, якщо в процесі цих змін народу доведеться затягнути паски. Набагато простіше з галасом і тріском давати старт псевдореформам і… швидко забувати про них, запускаючи нові й нові проєкти.
Більшість чи меншість? З суто математичної точки зору демократія – це втілення волі більшості народу. Але якби ж то! У наші дні влада, обрана більшістю, перетворюється на закриту касту, яка активно захищає свої посади від будь-якої критики, що лунає навіть від «своїх», а тим більше – від опозиції.
Чому ж тоді «кращого нічого не придумали»? Тільки тому, що в усіх інших системах (монархія, диктатура, олігархія) немає механізму мирної зміни влади та виправлення помилок. Але якщо влада призупиняє дію цього механізму (навіть з такої надзвичайно важливої причини, як війна) і ця пауза розтягується на роки, то демократія неминуче втрачає свої й без того нечисленні переваги. І тоді на перший план виходить болячка сучасних демократій, яку фахівці називають «диктатурою порядку денного».
Творець знаменитих законів Сіріл Паркінсон зауважив: якщо комітет обговорює будівництво атомної електростанції та проєкт сараю поруч із нею, то 90 % часу вони сперечатимуться про колір даху сараю. Чому так? Тому що в будові АЕС ніхто ні чорта не розуміє, і визнати це страшно. А як пофарбувати дах – у цьому кожен експерт. Владі легше й безпечніше роками дебатувати про другорядні, зрозумілі пересічному громадянину речі, ніж вирішувати глобальні проблеми (на кшталт завершення війни чи єдності суспільства), де потрібні складні, непопулярні рішення.
Раніше політики мислили категоріями десятиліть, сьогодні влада живе від ранкового ефіру до вечірніх скандалів у соцмережах. Головним стає не те, яке важливе, а те, яке гучне. Другорядна, але медійна тема затьмарює життєво важливі загрози.
Визначення пріоритетів вимагає сміливості взяти на себе відповідальність за результат. Але якщо ти загруз у нескінченних переговорах і розробці паперових стратегій – ти завжди зайнятий, завжди при ділі, і ніхто не звинуватить тебе в бездіяльності.
Отож, теоретичну частину завершили, переходимо до практичних занять. Визначте, будь ласка, яке з перелічених рішень, що зараз активно мусуються владою, є нагальним і життєво важливим для воюючої України:
– розроблення, ухвалення та впровадження Цивільного кодексу;
– прийняття, окрім Національного гімну «Ще не вмерла Україна», ще й Духовного гімну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни»;
– проектування та будівництво Пантеону національної пам’яті на території Києво-Печерської лаври;
– встановлення на місці пам’ятника Леніну монумента гетьману Мазепі.
Визначилися? Якщо ні, то влада придумає ще щось, не менш нагальне – навіть не сумнівайтеся.
Страхові виплати в разі смерті потерпілого на виробництві