Щоденник біженця

13:47
476
views

Ми продовжуємо спілкування з сім’єю з Кропивницького, яка виїхала до Німеччини. Причина усім відома – війна. Ось іще одна сторінка щоденника, в якому безпосередні живі емоції та враження, що виникли в іншій країні.

Неділя

Ходили в один з супермаркетів, в якому бували і раніше. Але в цей раз до нас причепився робот. Чомусь почав їздити за нами, підморгувати очима на екранчику, показувати сердечка. Я йому «Hallo» і він мені «Hallo!». Тільки хотів зафоткати, аж тут підбігли охоронці. «А це наш робот, щось заблукав, нудно йому. Хочете, він вам покаже, де хліб? А ну ж, покажи їм, де хліб!» – сказав охоронець і натис напис «brot», що з’явився на «обличчі» робота. Той розвернувся і неспішно поїхав між рядами полиць, старанно оминаючи покупців з візками. Нарешті він привів нас до рядів з хлібом, почергово під’їхавши до кожного зі стендів. «Данке», – сказав я йому. «Бітте шюн», – сказав він несподівано жіночим голосом, показавши на екранчику сердечко і молитовно складені руки. Потім з’явився напис, наскільки я зрозумів, «Завершити». Я натис на «Завершити», і він поїхав собі приставати до інших покупців.

А мама потім замислено каже: «Отак… Всіх людей повбивають, залишать лише роботів».

Я кажу: «Ти що, хто повбиває?». «Ну, як хто. Роботи ж і повбивають. Навіщо їм бути рабами у людей. Навпаки – зроблять людей своїми рабами. Ось цей, ач який розумний. Чому до нас причепився? Думає ж ото щось собі. Отак і вони додумаються».

 

Понеділок

Купив гітару, придумав пів пісні і кілька пасажів, записав на диктофон, щоб не забути.

Зі мною араби знайомились, правда, це було більше схоже на допит: «Сідай! Чи ти розмовляєш німецькою? З якої ти країни? Тримай цигарку! Як тебе звуть? Чи є у тебе сім’я?» Ініціатором був літній араб.

 

Вівторок

Побачив того поважного араба. Він привітався, похиливши голову і притиснувши руку до серця. Дуже поганою англійською з перекладачем на мобілці. Той літній, а інші були молоді і здорові, мабуть, щось на кшталт його сек’юриті.

Це, мабуть, після того, як я «Сарі Гелін» на гітарі грав. Подобається мені ця пісня, я чув її ще в таборі під Бюреном.

 

Середа

Вийшов пройтись і подивитись на карнавал. Нічого цікавого. Шатер, в ньому гучно лунає музика, і німці у маскарадних костюмах п’ють пиво, і там якісь особи, яких я вже бачив, мер, напевно, зі свитою. Охоронець кричав на дівчину, бо вона під юбкою намагалася пронести своє пиво чи щось міцніше.

Коротше, стояти під шатром було не цікаво, маскарадного костюму в мене не було, пива я не п’ю, то я пішов на площу посидіти. Там у кафе німці в маскарадних костюмах теж бухали і гучно співали хором якусь народну пісню.

Можливо, я таки щось пропустив, бо люблю поспати.

 

Четвер

Прочитав в Інтернеті про минулорічний карнавал у Кемпені. Переклад такий.

Нарешті знову пролунала давно втрачена Red and Blue, Kempen Helau. Чудові мундири гвардії князя Кемпена сяють червоним і білим, але бойовий клич карнавалістів традиційно намальований кольорами герба міста Кемпен.

20 лютого 2023 року 27-й в історії міста Кемпен-хід пройшов парадом історичним центром під відомим девізом Kempsche Jecke trecke. Це одна з найкрасивіших у всьому Нижньому Рейні хода, тому що через локдаун чекали на неї два роки. Звичайно, учасники довго збирали костюми, декорації та метальні матеріали.

Живу музику та організовані напої пропонують приблизно 900 гостям простір і веселощі, щоб рухатися, танцювати та співати. Відвідувачі повинні набратися терпіння, щоб отримати на вході браслет за п’ять євро.

Завершенням параду Троянд у 2023 році стала велика карнавальна вечірка з живим оркестром на Buttermarkt (Масляному ринку).

Але, оскільки тут у мене село Кемпен Фірзенського району Дюсельдорфської області, то все таке у нас було б в занедбаному будинку культури десь у селі.

 

П’ятниця

Пішов на курси німецької, не офіційні, а волонтерські, в сусідньому місті. Їздити легально, не зайцем – дуже дорого, білет 7 євро. Хоча одного разу їхав назад – водій взяв чомусь 3,.60. Питав старожилів, вони кажуть, інколи таке буває, але вони не знають, чому так. Курси були в непримітному волонтерському центрі навпроти храму, ще величезнішого за враженням, ніж у Кемпені. Такі собі міні-кельнські собори тут у кожному селі. Виходиш в поле – лише стрілчасті куполи усюди над горизонтом стирчать.

Двері відкривалися традиційно натисненням кнопки.

Чомусь викликає занепокоєння в мене здоров’я німців, які не ворушать руками, щоб відкрити двері. Або донести сміття за кілька кварталів до баку. То хоч якась робота.

А якщо ці кнопки поламаються, то що тоді? Перевіряв: без кнопки двері не відчиняються. Так ото і чекати під дверима, викликати бригаду, щоб відремонтували?