Дві війни

11:34
834
views

Війна подібна до небезпечної хвороби, від якої можна померти, як помирають від раку та туберкульозу, від грипу та дизентерії. Тільки смертельний результат настає набагато частіше, і смерть приходить у різноманітніших і найстрашніших обличчях.

Еріх Марія Ремарк.

 

Цікаво, як порівнювали «свої» війни ті, кому довелося жити та воювати під час Першої та Другої світових? Напевне ж порівнювали. І міг же запитати у реальних учасників, а не запитав – тепер про ту, Першу, знаю переважно з романів Ремарка.

На покоління моїх дідусів та бабусь випали дві світові війни плюс не менш кривава громадянська. Батьки пережили Другу світову – їм вистачило. Нам «дісталася» російсько-українська, яку з самого початку вважаю частиною Третьої світової війни. Закономірність чітко проглядається: кожному поколінню – по великій війні як мінімум.

При цьому кожне покоління точно знає, що воно розумніше за попереднє. Тому здебільшого абсолютно впевнене, що нової війни не буде. Ну яка війна? Ще збереглися кістки та окопи від попередньої. І тисячі пам’ятників як нагадування, як застереження. Кому захочеться вбивати та йти на смерть? Політики – вони ж негідники, але не ідіоти. На жаль, ця проста логіка не спрацьовує, а історія нічого нас не вчить. Більше того, як справедливо зауважив хороший письменник Ніл Гейман, «історія вчить нас щонайменше тому, що гірше може бути завжди».

З погляду кожної окремо взятої особи, війна завжди несправедлива. Як несправедливі і насильницька смерть чи жахливе каліцтво. Виправдання війнам придумують політики та історики, а страшна смерть молодого чоловіка для його близьких і для нього самого завжди несправедлива, назви його героєм хоч двадцять разів.

До речі, ми геть опошлили, знецінили це слово. У нас тепер з’явилися герої на годину, день, тиждень. Справа Наді Савченко живе та процвітає, а вчорашні об’єкти захоплення та обожнювання раптом стають «героями» у лапках, фігурантами скандалів та кримінальних історій. Реальні герої – ті, хто загинув у бою, захищаючи Батьківщину, свою родину, своє місто чи село. Всі інші – без образ – зачекайте, поки війна закінчиться.

Так, звичайно, всі війни колись закінчуються. Але для тих, хто сидить в окопі під Бахмутом, живе у Харкові та Херсоні, Одесі та Сумах, день набагато триваліший, ніж для мешканців Закарпаття чи нашого Кропивницького. І до кінця війни ми проживемо (ті, хто доживе) різної довжини життя.

Питання, над яким ламають голови мільйони людей: як закінчити війну? Варіантів насправді небагато, їх давно озвучили політики та аналітики. Та й нам, простим смертним, вже абсолютно зрозуміло, що війна – це надовго та всерйоз.

Дуже довго існував міф, що ядерна загроза може зупинити війну, але не з нашим щастям. Світове безумство виявилося значно сильнішим, ніж страх перед новою Хіросімою. Подивіться, в чиїх руках зараз ця страшна зброя. Ви вірите, що когось із них зупинить загибель ста тисяч чи мільйона українців, європейців, південних корейців чи ізраїльтян? А вже підірвати атомну електростанцію та влаштувати новий Чорнобиль (такий неймовірний план ще вчора) сьогодні – реальність. Тільки чи надовго зупинить війни подібний злочин проти цивілізації? Хіросіма та Нагасакі не зупинили.

На мій погляд, є лише два оптимальні варіанти розвитку подій для України. Перший – патовий, коли якісно збудована оборона не дозволить переважаючим силам рашистів зламати опір наших воїнів. «Нічия» не гарантує повного порятунку від агресивного сусіда, але й варіант переїзду на Марс нам не світить.

І другий варіант – чудо. Не дивуйтеся, його абсолютно всерйоз запропонував відомий багатьом шанувальникам рок-музики поет Олександр Єлін. Він вважає, що партнерам України потрібно вкласти серйозну суму грошей у пошуки нестандартного виходу з тупикової ситуації війни. У будь-якому випадку це дешевше та безпечніше для людства.

Що ж до нашого ставлення до попередніх воєн, коли партнери та противники регулярно міняються місцями, то, мені здається, на перший план для кожного з нас мають вийти не ідеологія та пропаганда, які крутять історією, як циган сонцем, а втрати та перемоги ваших власних близьких предків. Пам’ятайте їх, доки живете.