Коли писав попередній матеріал, присвячений Олімпіаді в Парижі, то були певні сумніви в тому, що таки пощастить попрацювати на моїй п’ятих, якщо враховувати юнацькі, Іграх. І скажемо прямо, ці переживання виявилися не безпідставними, адже похвилюватися на шляху до Франції прийшлося відчутно. Але, наче хто вирішив, що я маю працювати на цьогорічному головному планетарному спортивному дійстві. І хоча деякі проблемні питання вирішилися буквально, як кажуть шахісти, «на прапорці», до Парижу спеціальний кореспондент «УЦ» таки дістався. І ось минув майже тиждень перебування в столиці Франції, але відчуття, що вже піймав олімпійський ритм, прийшло лише минулої неділі. Хоча кожна нова Олімпіада – це нові ризики, складнощі, розчарування та радощі. І напружена, важка, але дуже цікава робота в Парижі не стала винятком.
Злазьте – приїхали
Спочатку потрібно було пройти непростий майже дворічний процес акредитації в Міжнародному олімпійському комітеті. Вона дається за погодженням Національного олімпійського комітету України. І таких квот для пишучої преси, виходячи з кількості атлетів, Україні виділили лише дванадцять для журналістів і ще для трьох фотокорів. Коли ж вашу кандидатуру затвердили, через війну довелося вирішувати питання, пов’язані з дозволом перетнути кордон в цей нелегкий час. Але після виконання всіх вимог законодавства й тут начебто все склалося якнайкраще. І чи не головне – необхідно було віднайти немаленькі кошти на таку поїздку. Багато хто думає, що нас фінансує НОК України. Але це не так, адже проїзд, харчування та проживання оплачуються або за кошти редакції, або за власні, або за спонсорські гроші. І в такий важкий час збирати гроші довелося буквально по крихтах у друзів-меценатів. Адже редакція «УЦ», яка на моє прохання надала відповідні гарантії в НОК України (це є обов’язковою умовою) просто не має можливості фінансувати такі відрядження своїх журналістів. Та й навіть не всі столичні редакції зараз можуть собі це дозволити. Але Кропивницький вчергове здивував Україну тим, що є в нас люди, які розуміли раніше й саме зараз особливо розуміють важливість і необхідність такої олімпійської журналістської місії. Колеги навіть шуткували, що я знову кропивницьких бізнесменів роздягаю. Ну це все жарти. Але я вдячний кожному, хто відгукнувся вкотре на моє прохання (з переважною більшістю цих людей ми пройшли шлях від Ріо 2016 до Парижа 2024), простягнувши руку допомоги.
На проїзні квитки та житло, яке вперше за часи, що я працював на Іграх, для всієї нашої дружньої журналістської команди забронював НОК України, причому по доволі доступних цінах (а це, повірте, в Парижі під час Олімпіади неймовірна проблема), ну й трохи на харчування грошей вистачило. Але заощаджувати таки довелося. І ми із київським колегою Кирилом Стадніченком, з яким товаришуємо ще з часів бразильської Олімпіади, а минулого року працювали разом на Європейських іграх у Кракові, вирішили дістатися до Польщі перевіреним потягом, а звідти далі вже до Парижу на автобусі прямо із Пшемисля.
Можете собі уявити наш стан, коли в останній момент у три години ночі через те, що ніяк не могли знайти листа з Міністерства молоді та спорту до Голови прикордонної служби України (його копії ми надали в паперовому виді зі штрих-кодом) наш електропотяг затримали на дві години, а потім сказали, що зараз підійде старший і пояснить, чому ми повинні зійти. Я навіть голову пресслужби НОК, який вже перебував у Парижі, розбудив із наполегливим проханням швидко щось зробити, адже автобус нас чекати не буде. Минуло ще хвилин двадцять, коли та ж дівчина-прикордонниця знову з’явилася з нашими документами й побажала щасливої дороги. Не знаю, хто що та як шукав, але вона сказала, що все гаразд.
Після такого стресу подорож автобусом через Польщу, Німеччину та Францію здавалася щасливою пригодою. І навіть коли в Парижі, який був перекритий численними поліцейськими кордонами, нас не довезли до кінцевої станції, де нас повинні були зустріти, ми не засмутилися, а були просто щасливими. В цей час я подумав, що місяць тому подорож на Олімпіаду здавалася нереальною, але я все ж мріяв, і мрія здійснилася.
Випробування на міцність
І з тієї самої миті, коли ми ступили на паризьку землю, розпочався тест на витривалість. Спочатку на метро потрібно було дістатися Палацу Конгресів, який знаходиться недалеко від Тріумфальної арки. Саме там розташовувався Головний медіацентр (МРС), де ми мали отримати акредитації. Але, як з’ясувалося, паризьке метро – це ще та головоломка. Тут з однієї станції потяги, які чомусь курсують без машиністів, можуть відправлятися за різними напрямками. Тут перехід із однієї лінії на іншу – це комплекс лабіринтів. І потрібно бути уважним, щоб зайти на станцію саме в тому місці, де потрібно, інакше ви ризикуєте заїхати зовсім не туди, куди потрібно. Минув майже тиждень, а ми поки що до кінця цей метроквест так і не пройшли й часом путаємося в напрямках. Добре, що нам хоча б безкоштовну карту на всі види транспорту, окрім таксі, видали, бо можна було б розоритися тільки на поїздках. А в тій першій подорожі метро 24 липня нам пощастило з тим, що зустріли дівчину з Молдови, яка дуже допомогла й вказала вірний шлях. Наших навичок спілкування англійською виявилося недостатньо, щоб вирішити проблему. Хоча чергова по станції, яка перша трапилася на шляху, після тривалих пояснень роздруковку маршруту до Палацу Конгресів все ж зробила. І десь через півтори години мандрів із своїми немаленькими валізами ми таки віднайшли акредитаційний центр у МРС.
Заощадливі господарі
Я вже писав минулого разу, що французи намагалися зробити цю Олімпіаду максимально економною. І тут не обійшлося й без доволі ощадливого ставлення до представників масмедіа. На всіх попередніх Олімпіадах організатори для економії часу спрощували процедуру акредитації, активуючи картки, які висилалися завчасно, прямо в аеропортах та на вокзалах. У Парижі цього не було. Всі повинні були приїхати до акредитаційного центру, вистояти величезну чергу (ми стояли півтори години) і отримати дорогоцінний документ, який надає тобі право працювати на всіх аренах, окрім подій підвищеного попиту ( церемонія відкриття та закриття, фінали з плавання, баскетболу, тощо), у мікст-зонах та пресцентрах. А ще завжди організатори презентували журналістам фірмовий рюкзак Олімпіади з сувенірами та необхідними довідниками для нормальної роботи, де розповідалося про все найголовніше. Саме там ми дізнавалися про систему руху спеціальних медійних шатлів, які швидко доставляють тебе до місця подій. Нічого подібного у французів не було. Ну а я, та й не тільки, сподіваючись на гарну традицію, залишив удома великий пекінський рюкзак і дуже пошкодував. Тому що маленький, який презентували на минулорічних Європейських іграх у Польщі, вийшов із ладу на другий день, не витримавши ноутбуково-пауербанкового та речового навантаження.
Добре, що фірмову сумку для ноутбуку від НОК України, як і багато хто з колег, взяв із з собою. Інакше б довелося б вирішувати проблему вже в паризьких крамницях. А часу на це, як і на екскурсії, перегляд визначних пам’яток культури, повірте, катастрофічно не вистачає. Ось і цей матеріал писав уночі, щоб зранку вже відправитися на змагання й розповісти про все найцікавіше. Тут і поїсти нормально нема коли. Хоча сніданок на спортивній базі, де розмістилися, надавали. Але він кожного ранку був абсолютно однаковим: різні пластівці з молоком, шинка, сир, масло, йогурти, мармелад, хлібні вироби, сік, кава. До речі, фірмових французьких круасанів я досі так і не спробував.
І все одно такого сніданку недостатньо на цілий день, коли починаєш працювати о 8-й годині, а до місця проживання повертаєшся вже після опівночі. Та нормального кейтерінгу, як на минулих Іграх, в пресцентрах не передбачалося. Окрім чаю, кави, фруктів та енергетичних батончиків (це все миттєво зникає, як тільки з’являється) нічого журналістам більше не пропонують. Добре, що хоч питна вода в кулерах присутня. Тут чомусь постійно мучить спрага. Ні, кафе є в приміщенні Будинку Конгресу. Та ціни на бутерброди (від 15 до 30 євро), каву (4 євро), напої (стакан коли 6 євро, мінералка – 4) там для нас відчутні. І цікаво те, що прохолоджуючи напої в пляшках не продаються. Тільки в фірмових стаканчиках із олімпійською символікою, які коштують 2 євро.
При цьому така економна політика організаторів здивувала не тільки нас, але й західних колег, які зазначали, що це також стало для них неприємним сюрпризом. Але ж вони можуть собі дозволити в плані витрат набагато більше, ніж я. Написав це все не для того, щоб пожалітися, які ми тут бідні, нещасні та голодні. Просто все пізнається в порівняні.
І тут навіть бразильці з аргентинцями, не говорячи вже про корейців та китайців, по відношенню до журналістів значно перевершили своїх французьких колег. У тому числі й в плані роботи журналістського транспорту, яка поступово стала зрозумілою лише на третій-четвертий день. Від паперових схем та графіку руху автобусів вирішили в час діджиталізації відмовитися. Але в електронному олімпійському додатку дуже непросто розібратися. Та й до його функціоналу виникли певні претензії. Доводиться в усьому розбиратися самостійно, адже волонтери традиційно на першому тижні лише входять в курс справи й допомагають лише в простих питаннях. Але в бажанні навчатися й допомагати волонтерам не відмовиш. І як же ми вдячні тим, хто реально допоміг на перших паризьких кроках. Зокрема в перший надважкий день, після майже трьох діб у дорозі, черги за акредитаціями, адаптації в головному пресцентрі, підключення до вайфай та дротового інтернету за відповідними паролями, який вперто не під’єднувався, входу до електроної інформаційної системи Олімпіади, без якої працювати швидко та оперативно дуже важко, розчарування від поразки українських футболістів, які в дебютному матчі поступилися Іраку – 1:2, ми знову заблукали в метро на шляху до свого 20-денного місця розташування. А метро у Парижі працює до першої години й навіть на честь церемонії відкриття Олімпіади його графік не було подовжено.
Повертаючись же до першого шляху на базу, ми вже думали, що все пропало. МРС починав працювати цілодобово лише наступного дня й вертатися назад не було сенсу. Та й не змогли б ми цього зробити, адже метро вже мало зачинятися. Але тут на допомогу прийшов один із досвідчених волонтерів, який керував процесом в акредитаційному центрі. Він прямував додому й, побачивши нашу розгубленість, запропонував шлях виходу з ситуації. Разом ми вийшли із метро, де нас вже очікував товариш нашого рятівника, який на своєму авто довіз нас до місця проживання. Від грошей вони категорично відмовилися, але я все ж презентував їм сувеніри з українською символікою, які обачно захопив із Кропивницького. І тоді ж ми дізналися, що вже цього дня в головному пресцентрі відбудеться пресконференція зірок збірної США з баскетболу. Спочатку мова йшла про самого Леброна Джеймса, але в спілкуванні з журналістами у підсумку взяли участь вже легендарні багаторазові чемпіони НБА Стефен Каррі та Кевін Дюрант. І нам пощастило побачити баскетбольних небожителів і почути їхні думки напередодні старту Олімпійських ігор, куди приїхав чи не найсильніший з часів першої Дрім Тім 1992 року склад американської збірної. Так що все, що не робиться, робиться на краще.
На позитивній хвилі
Кевін та Стефен прийшли на пресконференцію в чудовому гуморі, постійно посміхалися, жартували й випромінювали оптимізм. Каррі говорив про свій олімпійський дебют, про хвилювання, яке в меншій ступені відчуває Дюрант, який зіграє на своїх вже четвертих Іграх. Сам він мріяв виступити на Олімпіаді й здобути титул, якого не вистачає в неймовірній кар’єрі. А участь в церемонії відкриття – це також хвилюючі та почесні миттєвості. Тим більше, що вперше пощастить здійснити подорож по річці Сені на катері й відчути смак паризького життя. Стосовно пристосування до інших розмірів майданчику й ближчої відстані триочкової лінії чи не найкращий снайпер в історії баскетболу сказав наступне: «Я знаю, де я перебуваю, і відчуваю лінію на майданчиках НБА, і в тебе є певний зв›язок із цим та певна близькість. Тут трохи інакше, і тобі потрібно пристосовуватися до умов і розуміти, де знаходиться лінія. Ти можеш не влучати просто тому, що ти до цього не звик. Але я думаю, що ми вже зрозуміли все, зігравши п’ять ігор, потренувавшись і просто звикнувши до розмірів майданчика».
Ну а про життя після баскетболу Стеф зазначив, що тут потрібно порадитися з ветеранами, як вони пережили цей процес, що робили і як зробити краще, коли настане такий час. А від участі в Олімпіаді Каррі хоче отримати максимальне задоволення. Він не збирається спостерігати за змаганнями в своєму номері по телебаченню. Коли будуть вихідні, то намагатиметься відвідати на стадіоні змагання зі спортивної гімнастики, плавання й пляжного волейболу, підтримати своїх атлетів і зарядитися позитивною енергією. А ось що думає про нову зустріч зі своїм колишнім товаришем по команді «Golden State Warriors» Кевіном Дюрантом: «У нас є історія, як у товаришів по команді, і ми перемагали на високому рівні. Є повага до того, що кожен зробив у своїй кар’єрі. Коли ви змагаєтеся з людьми, коли ви граєте з ними, ви бачите їх у різних аспектах протягом усього вашого шляху в НБА.
Ви багато дізнаєтеся про людей, і ця близькість тільки допомагає нам у цій ситуації, тому що, по-перше, ви знаєте, що кожен підійде до цього правильно, підготує себе морально та фізично, щоб мати можливість грати в баскетбол та прийти з потрібної енергією, просто намагаючись перемогти. І потім я знаю, як старанно він працює, тому що я бачив це на власні очі протягом цих трьох років, і я знаю, на який рівень він намагається вийти у змаганні, щоб бути кращим, на що він здатний, і чому він є найкращим бомбардиром за всю історію Олімпійських ігор».
А сам Дюрант відзначив, що церемонія відкриття – це особлива подія й новий досвід. Адже раніше була лише хода по стадіону, а тут доведеться плисти по річці й він з нетерпінням очікує початку свята. Травма, про яку говорили й яка ставила під сумнів участь в Олімпіаді, вже майже не турбує. Новим чемпіонам НБА з «Бостон Селтікс» потрібно зважити на те, що в цій команді майже всі чемпіони, просто вони молодші, в яких є всі можливості для того, щоб повторити свій успіх. Хоча в сучасній НБА захистити титул неймовірно важко. Але зараз всім потрібно думати про інтереси команди й сфокусуватися на досягенні головної мети. Дуже приємно сприймати всіх гравців як товаришів по команді, а не як суперників. Про власне майбутнє Дюрант поки що не думає. А ось порада лідеру збірної Франції Віктору Вембаньямі, кумиром якого в дитинстві був саме Кевін, – продовжувати рухатися вперед, грати з кращими й набиратися досвіду. І Франція, маючи такого гравця, може досягати успіху. Головними зірками олімпійського турніру, не враховуючи США, Дюрант передбачувано назвав серба Йокіча та грека Адетокумбо. Але всі учасники турніру можуть вважатися зірками, адже тут зібралися лише найкращі.
А про свій вік та вік Леброна Джеймса Кевін сказав наступне: «Ми всі стаємо різними з віком, але суть величі в тому, що ти пристосовуєшся і знаходиш способи бути ефективним. І це те, що Леброн зробив у цьому віці. Він стрибає не так, як у 25 років, але він все ще стрибає досить високо і бігає досить швидко. Звичайно, ми старші гравці, і у нас є кілометраж на тілі. Але ми бачимо способи бути ефективними».
А свій перший матч на турнірі американці зіграли вже за два дні проти сербів. І виявилися сильнішими за Йокіча з партнерами – 110:74, підтвердивши реноме головних фаворитів. Тут рахунок говорить сам за себе.
У святая святих
Мова йде про екскурсію до олімпійського селища, яка відбулася невдовзі після пресконференції баскетбольних зірок. Зазвичай це закрита територія. Але одного разу ще до офіційного відкриття Ігор для журналістів роблять виняток. Заявку подавали ще перебуваючи вдома. Правда, спочатку мій візит не погодили, запропонувавши приїхати по обіді й встати в лист очікування. Це було зроблено, і до селища таки вдалося пройти. При цьому довелося обміняти акредитацію на спеціальну пов’яку на руку. Ми побачили, в яких умовах мешкають, як відпочивають й проводять вільний час учасники Олімпійських ігор.
Олімпійське селище в Парижі простягається уздовж берегів річки Сени. Воно включає 82 будівлі з 3000 квартир і 7200 кімнатами, розташованими на площі понад 52 гектари. Це житловий комплекс, спроєктований для проживання 14 500 осіб.
Зелені насадження на дорогах, утеплення будівель і геотермальна енергетична система призначені для збереження комфортної температури всередині будинків під час спеки. Це дозволяє уникнути необхідності встановлення кондиціонерів. Однак у кожній кімнаті є вентилятор. У спальнях атлетів основа ліжок зроблена з картону, матраци виготовлені з перероблених рибальських сіток і витримують навантаження до 250 кілограмів. Кожен спортсмен може взяти на пам›ять ковдру з олімпійською символікою.
Скажу так, що особливого шику там немає. Наскільки я зрозумів, претенденти на нагороди проживають по одному, а всі інші – по двоє в блоках по дві кімнати. Санвузол та душова на дві кімнати. Є й така своєрідна гостинна кімната для загальних зборів.
Наш великий будинок прикрашають синьо-жовті прапори, а на склі перед входом – ціла експозиція яскравих дитячих малюнків. Вони зігрівають душу, хвилюють і надихають, зазначила олімпійська чемпіонка Ольга Харлан.
Студійний комплекс La Cite du Cinema, який розташований на колишній території електротехнічного заводу, перетворився на ресторан для спортсменів, що працює цілодобово. Меню змінюється й може задовільнити будь-який смак. Спортсмени також можуть скористатися супермаркетом, розташованим на території селища. Також тут є зони відпочинку та розваг, сувенірний магазин із просто величезним вибором олімпійської продукції. Цікаво, що після завершення Олімпіади цей комплекс виставлять на продаж.
Ну а поки був святковий передстартовий настрій, з’явилась нагода поспілкуватися з Ольгою Харлан, яка з подругами по команді налаштовані позитивно попри всі негаразди та постійну тривогу за рідних та близьких. Не відмовився відповісти на наші питання й лідер чоловічої збірної зі спортивної гімнастики Ілля Ковтун. Він сказав, що наслідки травми все ще відчуваються, але він готовий демонструвати свою майстерність. Умови для проживання та харчування цілком задовольняють, і все необхідне в селищі є. Стосовно своєї готовності боротися за найвищі місця Ілля сказав, що він завжди ставить перед собою найвищі цілі. Складні елементи – це вимога сучасної гімнастики, а без ризику перемагати неможливо. Тож потрібно сконцентруватися й уникнути суттєвих помилок. Але під час кваліфікації Ілля таки декілька разів помилився, та це не завадило нашій команді пробитися до фіналу. А Ковтун разом із Олегом Верняєвим виступить в багатоборстві та декількох фіналах на окремих снарядах. Також в своїх коронних видах за нагороди боротимуться Назар Чепурний та Ігор Радівілов. Сподіваються на медалі й українські плавці, які під час нашого візиту зробили загальне командне фото, відповіли на декілька питань і відправилися на тренування. А за мить ми зустріли ще й одного з найкращих тенісистов світу Олександра Звєрева, і він не відмовив у спільному фото. Ми ж, зробивши ще декілька фото на гарних локаціях, залишили Олімпійське селище.
Дощ плутає карти
На церемонію відкриття Олімпіади я міг би й не потрапити. Нашій делегації спочатку виділили лише шість місць, які дісталися представникам наійбільш рейтингових медіаресурсів. Але вже ввечері з’ясувалося, що квитки будуть на всіх. Але мій електроний додаток для бронювання білетів вперто мовчав. І тільки наступного дня за допомоги друга та колеги Любомира Луканюка таки вдалося отримати електроний квиток. Посприяла ж тому, що всі українські журналісти таки потрапили на церемонію відкриття, побачили Тріумфальну арку, повз яку проїжджали, та Ейфелеву вежу, адже вона була поруч із локацією, на яку ми отримали квиточки, українка Анна. Вона працює в оргкомітеті й радо погодилися допомогти, коли до неї звернувся пресаташе НОК України Максим Чеберяка. Отже спільними зусиллями квитки були здобуті, і, подолавши три кордони перевірики, ми потрапили на медіа-трибуну в районі, де церемонія мала завершитися.
А все почалося зранку з пресконференції в головному медіацентрі Олімпіади. На питання журналістів відповідали президент НОК України Вадим Гутцайт та наші зірки Ольга Харлан, Еліна Світоліна, Михайло Романчук, Олексій Середа та Анастасія Кожевнікова. Цікаво, що наших західних колег переважно цікавили більше не спортивні, а політичні питання, стосовно підготовки під час війни, відношення до росіян та білорусів, яких не допустили до Олімпіади й до тих, яким дозволили змагатися в Парижі. Ну й про настрій, мотивацію та свято миру, яким має бути Олімпіада, теж питали.
Зрозуміло, що відповіді були конкретними про те, що атлетів країн-агресорів взагалі не повинно бути на Олімпіаді, а з тими, яких все ж допустили, не може бути ніяких відносин і ніякої поваги до них. Головне, щоб не було провокацій, а наша олімпійська місія полягає в тому, щоб продемонструвати українську силу духу, вміння бути сильними, попри всі жахи сьогодення та прагнення до перемоги, зазначив Вадим Гутцайт. Олексія Середу та Михайла Романчука запитували про їхніх батьків, які стали до лав захисників України. А дівчат – про складнощі підготовки та моральні аспекти. Питань було багато, але вони знову й знову торкалися болючої для нас теми війни в нашій країні. Українські журналісти, як могли, намагалися перевести спілкуванння в спортивне русло. І мені пощастило поставити два питання Вадиму Гутцайту та Еліні Світоліній.
Вадима Марковича запитав про ту відповідальність, яка була на ньому як спортсменові, тренерові, спортивному міністрові й президентові НОК України. Він відповів, що завжди було хвилювання, але в плані відповідальності та важливості для нашої країни ця Олімпіада для нього найважча. І він пишається, що багато складних проблем удалося вирішити й Україна гідно представлена на Олімпійських іграх.
А Еліні я нагадав, що саме на Олмпіадах вона б’є фавориток, як Серену Вільямс в 2016-му чи Олену Рибакіну в бронзовому матчі на попередній Олімпіаді. Кого з топових суперниць вона готова перемогти цього разу і як оцінює свої шанси? Еліна відповіла, що Олімпіада – надзивчайно важливий для неї турнір і вона завжди готова битися за честь України. Але кожен наступний матч для неї головний, і до мети вона наближається поступово, крок за кроком, та, звісно, налаштовується на здобуття нагороди. І перший крок до перемоги наша уславлена тенісистка, як і Марта Костюк з Даяною Ястремською, вже зробили. Але детальніше про чудовий і незабутній олімпійський день на «Ролан Гаррос» вже в наступному звіті. А тут наостанок – трохи про церемонію відкриття.
Мокре шоу
Організатори, на жаль, не накрили трибуни навісом на цей випадок, а дощовики, які видавали в пресцентрі перед початком, мало допомагали. Як наслідок, на другій годині шоу доволі багато журналістів перемістилися до пресцентру, який зазвичай на відкритті майже порожній, і вимушено додивлялися церемонію по телевізору. Повірте, ризик захворіти, коли ти весь змок до нитки, був доволі великим. Та й без того, навіть перебуваючи на медіатрибуні, ми більше спостерігали за дійством на екранах. Нам виділили місця там, де шоу закінчувалося, а не в районі Сени, де розпочинала церемонію Леді Гага, де відбувалися всі інші виступи артистів і де можна було побачити своєрідний парад учасників Олімпіади, які пропливали на катерах по річці.
Взагалі, на мою думку, все було вибудовано правильно, коли представлення команд чередувалося з шоу-програмою, історичними та розважальними моментами. Адже на стадіоні в Ріо під час параду учасників я тричі встиг задрімати й прокинутися. Французи пішли іншим шляхом, і все було б гаразд, якби не примхи погоди. Адже рясний дощ розпочався хвилині на десятій відкриття й вщух, коли олімпійський вогонь було запалено.
Із цікавого було ще й те, що участь в заключній естафеті олімпійського вогню взяли не лише французькі спортивні легенди, такі, як Зінедін Зідан, Тоні Паркер і Амелі Моресмо, але й легендарні зірки з інших країн – Рафаель Надаль, Серена Вільямс та Карл Льюїс. На щастя, Надаль не захворів і в неділю пробився до другого кола, де зустрінеться зі своїм принциповим суперником Новаком Джоковичем.
Ну а інтрига, кому довірять запалити вогонь Олімпіади-2024, трималася до останнього. І врешті-решт, коли все перемістилося в нашу зону, коли допливли всі спортсмени й найвідважніші ще й вишикувалися перед глядачами, після вже традиційних клятви учасників та суддів, промов голови оргкомітету Ігор, президента МОК Томаса Баха та президента Франції Еманюеля Макрона, який оголосив Олімпіаду відкритою, вогонь запалили дворазовий олімпійський чемпіон із дзюдо Джеремі Рінер та триразова олімпійська чемпіонка, легкоатлетка Марі Жозе-Перек. Ну а фінальну крапку поставила зіркова Селін Діон.
І ще я вдруге бачив, щоб символи міста були найважливішим елементом шоу – на юнацькій Олімпіаді в Буенос-Айресі все було сконцентровано на Обеліску, а в Парижі, звісно, не могли не продемонструвати світлове шоу на Ейфелевій вежі. Поєднує ту аргентинську церемонію відкриття 2018-го й сучасну французьку й те, що шоу проводилося не на стадіоні, а в самому центрі міста. Ось тільки аргентинцям тоді дощ не завадив.
Трохи про результати
У перші два олімпійських дні українці нагород не здобували. Але нас очікує неймовірно цікавий та інтригуючий день, коли в боротьбу за нагороди вступлять Ольга Харлан у фехтуванні, Дар’я Білодід у дзюдо, Олексій Середа – у стрибках у воду та відбудеться командне багатоборство у чоловіків у спортивній гімнастиці. А ще в цей день свої поєдинки проведуть боксер Олександр Хижняк та Еліна Світоліна в другому раунді тенісного турніру. І тут же на «Ролан Гаррос» в цей день зіграють Рафа Надаль та Новак Джокович. Коли ви будете читати цей матеріал, результати вже стануть історією. А ми вимушені зробити так, щоб цього понеділка все встигнути й порадувати вас позитивною інформацією зі спортивних арен Парижу. І не забувайте, що вся олімпійська актуальна інформація також на сайті СВN, YouTube-каналі Студія 2 U та телеграм-каналі Yurii Iliuchek official.
Редакція «УЦ» висловлює особливу подяку Руслану Згривцю та Сергію Максимову, а також дякує Олексію Олійнику, Олександру Дануці, Тіграну Хачатряну, Олександру Головку, Віктору Тюпі, Олександру Дубовому, завдяки яким наш кореспондент має можливість працювати в олімпійському Парижі.
Промені «Світанку»