– Коли Павлик збирався на військову службу, я йому сказала: «Ти ж розумієш, тебе можуть убити?» А він: «Хто, як не я? Що синові скажу?» Павлик вірив у свою удачу. Йому завжди щастило. Все вдавалося, усе умів. Вивчився на агронома, робота подобалася. Поруч – кохана дружина, дитина. Працював би й далі, але пішов на війну, – розповідає Алла Пророкова про свого сина Павла, загиблого 1 вересня 2023 року на Донеччині, посмертно нагородженого нагрудним знаком «За мужність та відвагу» Кіровоградської обласної ради, орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Павло Пророков народився 15 травня 1987 року у селищі Новгородці на Кіровоградщині. За словами матері, був слухняною дитиною:
– Мав хороший апетит. Мої подружки приводили своїх вередливих дітей, щоб показати їм, як Павлик їсть. Він і виріс таким – відповідальним, педантичним. З домашньою роботою справлявся краще за мене. І в помешканні поприбирати, і на городі попрацювати. Авторитетом для Павлика був брат Олексій, старший на сім років. Олексій в разі чого міг захистити Павлика. А коли Павлик підріс, то захищав двоюрідних братів.
Коли Павло навчався в другому класі, сім’я перебралася в обласний центр. Тут він закінчив кібернетико-технічний коледж, у технічному університеті вивчився на агронома. У юнацтві захоплювався брейк-дансом.
– Павлик самотужки вивчився брейк-дансу, їхня компанія збиралася на головній площі, танцювали.
Зв’язків з Новгородкою Пророкови не обривали. Павло їздив туди до бабусі. Охоче зустрічався з друзями дитинства. І свою долю зустрів у Новгородці. 2013 року Павло й Анастасія побралися. 2015-го у них народилася дитина, хлопчик. Назвали Тимофієм.
– Такого батька, як Павлик, треба пошукати. Коли Тимоха ще немовлям був і я брала його на руки, Павлик мені пояснював, як треба тримати дитину, начебто не знаю. Багато уваги приділяв дитині, а коли Тимофій підріс, навчав його майструвати.
Працював Павло в компаніях, які торгують добривами, посівним матеріалом, засобами захисту рослин. Алла Пророкова стверджує, що ця робота йому подобалася, та й заробітки мав добрі.
– До фермерів їздив, на семінари. Постійно в русі, за кермом.
У лютому 2022 року Павло Пророков звернувся у ТЦК з проханням мобілізувати його на військову службу.
– Йому відмовили – обмежено придатний. Павлик 16-річним серйозно постраждав в аварії, ледь вижив. Через це і строкової служби не проходив. Але таки добився свого. У лютому 2023 року його мобілізували. Служив у Національній гвардії. У червні пішла на військову службу і Настя, невістка. Обоє служили в Кропивницькому, і я, мешкаючи тоді в Києві, спокійна була за них. У серпні Настю відправляли на місячні курси в інше місто, а Павлика – на війну. Та він мені цього не сказав, коли я приїхала в Кропивницький – треба було побути з дитиною. Сказав, їде у відрядження. Проводи спокійні були. Наступного дня вирушила Настя. Коли я дізналася, де Павлик, втратила спокій. Суперстрес. Тільки й думки, що про нього. Він телефонував, коли повертався з позицій: «Живий, все добре».
Алла Пророкова каже, що, попри хвилювання, попри стрес, поганих передчуттів не мала. Та й Павло тримався бадьоро. Вірив у свою удачу, і для цього були підстави – у мирному житті все вдавалося, все складалося. Щоправда, наприкінці серпня 2023-го, розмовляючи із сином, мати відчула: там, де він, – дуже й дуже тяжко. Це було за кілька днів до загибелі.
– Ніколи не думала, що мене це спіткає. Що може бути гірше?..
Поховали Павла з почестями на Далекосхідному кладовищі, у тій його частині, де учасників теперішньої війни хоронять. Настя повернулася в Кропивницький, продовжує службу. Береже чоловіковий рюкзак, який привезли побратими з фронту. Алла Пророкова теж повернулася в Кропивницький, допомагає невістці виховувати Тимофія. Від синових бойових товаришів знає, що Павло воював так, як треба.
– Того дня він не мав іти на позицію, а пішов. Відповідальна людина. Побратими, командир дуже добре про нього відгукуються. Часто провідую Павлика. Спілкуюся з людьми, чиї рідні поряд з ним поховані. Ми вже як спільнота, у всіх – одне горе. Павликові друзі теж його не забувають. На день народження приходили. Я тоді там пробула пів дня, якщо не більше. Павлику подобалося відзначати день народження. Середина травня: перші кабачки, молода картопля. Обов’язково шашлик. Приходили друзі, я з Олексієм і його сім’єю приїздили з Києва.
У липні нинішнього року Алла Пророкова побувала на сумному заході, який проводився у Центрі народної творчості в Кропивницькому, – на відкритті виставки портретів загиблих воїнів, виконаних Оленою Білозерською – художницею-аматоркою, військовослужбовицею. Її залучила Оксана Бочарова, заступниця командира частини по роботі з особовим складом. Спочатку Олена намалювала Юлію Зубченко, загиблу на «Азовсталі», родом із Світловодська. Потім Оксана попросила Павлика намалювати. І хоча портрет виконано гелевою ручкою, з фотографії, мати Павла вважає його вдалим.
– Сподіваюся, моя дитина не марно загинула, – каже Алла Пророкова. Вона вірить: Україна вистоїть.
Промені «Світанку»