Щойно завершилося навчання чергової групи у Школі екстремальної та кризової психології, і одразу почався курс для наступних слухачів. Це свідчить про актуальність навчань та унікальність програми.
Школа екстремальної та кризової психології організована Благодійним фондом «Безпечне майбутнє» за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Програму навчань було складено командою психологів та лікарів з Кропивницького за участі науковців Полтавського національного педуніверситету імені Короленка. Програма є унікальною та єдиною в Україні. Лекції читають кризовий психолог Андрій Фоменко, лікар-невролог Олександр Саєнко, лікар-психіатр, доктор медичних наук Сергій Ярославцев, практичний психолог, аспірант кафедри кризової психології Яна Шапова, кандидат психологічних наук, доктор педагогічних наук Марина Кононова, кандидат психологічних наук Ніна Атаманчук, доктор психологічних наук Світлана Яланська.
Слухачами курсу, що нещодавно завершився, стали 69 психологів з Кіровоградської та Полтавської областей. Всі отримали необхідні знання та відповідні сертифікати, які підтверджують фаховість кризових психологів, здатних надати невідкладну психологічну допомогу дітям та їхнім батькам, що побували у надзвичайній ситуації та перебувають у стресі.
Дякуючи викладачам за науку, випускники курсу наголошували на тому, що зробили важливий крок, пишалися можливістю отримати нові знання та сподівалися на подальшу підтримку фахівців. У тому, що зворотний зв’язок обов’язково буде, запевнив один з викладачів школи, лікар-невролог вищої категорії Олександр Саєнко. Він зазначив: «Головне – не стояти на місці, рухатися далі, розвиватися, як в будь-якій спеціальності». З ним ми поспілкувалися окремо.
– Олександре Олександровичу, невеличка ваша візитівка, будь ласка.
– Закінчив дев’ять класів 20-ї школи, потім медучилище. Пів року попрацював масажистом в 5-й поліклініці і вступив до Дніпропетровського медінституту, який потім став академією.
– Чому саме неврологія?
– Ще з училища тягнуло саме до цієї спеціальності. Тривалий час працював у 3-й міській лікарні, у Центральній міській. Деякий час жив за кордоном. Зараз працюю в «ОН Клінік».
– Як ви потрапили в число лекторів Школи екстремальної та кризової психології? Чи не була для вас дивною ваша там участь?
– Мені запропонував Андрій Фоменко. Якщо чесно, спочатку дійсно здивувався, тому що більшою мірою це психіатрія та психотерапія. А коли заглибився в суть питання, переконався в логічності вибору лекторів. Психологи, особливо кризові, мають орієнтуватися в питаннях неврології, розрізняти симптоми і вчасно реагувати.
У розвинутих країнах у багатьох людей є свій психоаналітик. Розумію, що не всі читали Фрейда, Юнга та інших, але основи потрібно знати й розуміти, наскільки психологія – важлива галузь. Особливо зараз.
– Ви на тренінгах вчите розпізнавати і перенаправляти?
– Саме так. Психологи мають чітко вловити межу, щоб не втратити час. Психологічна корекція – це одне, але можуть бути пацієнти з суїцидальними думками. Кризовий психолог має бути обізнаним, орієнтуватися, реагувати. Війна закінчиться, повернуться бійці, які потребуватимуть професійної психологічної допомоги.
– Ваші слухачі активні? Ставлять запитання?
– Обов’язково. Я проти менторства, зверхнього ставлення до слухачів. Потрібен діалог. Якщо ти не привернеш до себе аудиторію, то все буде дарма, інформацію не будуть сприймати, як треба. Не повинно бути нудно. Я доводжу інформацію, яка потрібна слухачам, і хочу, щоб її сприйняли в повному обсязі.
Я охоче раджу, ділюся досвідом і літературою, яку можна додатково почитати. Якщо у когось в майбутньому виникнуть запитання – я відкритий. І мої колеги також. Мені це цікаво. Спілкування зі своїми колегами – це одне, а з представниками суміжної спеціальності – інше. Це взаємокорисно.
Під час підготовки до лекцій я також розвиваюся: знаходжу щось нове, дещо згадую. Взагалі в будь-якій професії треба постійно навчатися, чи то психологія, чи медицина, чи журналістика. Світ змінюється. Колись в місті не було жодного комп’ютерного томографа. Коли в «Добруджі» з’явився перший, це був прорив, тому що діагностика та надання першої допомоги вийшли на новий рівень.
– А які зміни відбулися в неврології? В діагностиці, лікуванні?
– На жаль, помолодшали захворювання, пов’язані з системою кровообігу. Тому створювалися національні програми боротьби з гіпертонічними, ішемічними захворюваннями серця, щоб їх попередити. Інсульти – це велика проблема, це інвалідизуюча патологія, це смерті людей.
Часто чую вислів «мій робочий тиск». Не може бути робочим тиск 170 на 100. Це високий тиск, це ризик інсульту, інфаркту. Якщо у пацієнта гіпертонічне захворювання, йому треба регулярно приймати певні препарати, щоб нормалізувати тиск. Є люди, які не відчувають підвищення тиску, і це також ризик. Тиск треба контролювати!
– Чи часто невролог звертається до невролога?
– Я, буває, звертаюся. Давно дійшов висновку, що об’єктивно оцінити себе, свій стан ти не можеш, потрібний погляд збоку. Якщо мене щось тривожить, прошу допомоги колег.
– Хочеться почути щось оптимістичне від лікаря-невролога.
– Війна закінчиться нашою Перемогою. Треба будувати мирні плани.
Промені «Світанку»