Дарка Оліфер: «Вижити самій і допомогти вижити іншим»

З початком АТО вона стала однією з перших воєнних кореспонденток українського телебачення. Її репортажі вражали не тільки глядачів, а й колег з досвідом Афганістану. З перших днів широкомасштабної агресії Дарка Оліфер перекваліфікувалась у волонтери, а згодом стала інструктором з тактичної медицини та домедичної допомоги. Зовсім нещодавно Дарка повідомила у соцмережах, що пройшла курс бойового медика у Німеччині.

Не скористатися таким приводом і не розпитати Дарку, чому вчать бойових медиків у Німеччині, було б неправильно. Тим більше, що в один із своїх приїздів до Кропивницького Даша впевнено говорила про великі перспективи нашого регіону у підготовці фахівців з тактичної медицини.

– По-перше, вітаю вас з черговим дипломом. А по-друге, розкажіть, будь ласка, що це за навчальний заклад і яким чином ви там опинилися?

– Усі інструктори з тактичної медицини та домедичної допомоги всеукраїнського об’єднання «Патріот» постійно вчаться – у нас цей процес є безперервним. Приблизно рік тому я зрозуміла, що на додачу до суто професійних знань та навичок мені потрібен і відповідний рівень англійської, який дозволить вільно спілкуватись на військові та військово-медичні теми. Україна стала світовим лідером з безпекових та оборонних питань, і ми маємо осмислювати цей досвід і ділитись ним з нашими партнерами. Саме це усвідомлення і стало моєю головною мотивацією знаходити по декілька годин на тиждень для занять з викладачем.

І влітку цього року по волонтерських каналах керівник «Патріоту» Анна Майборода отримала пропозицію відправити на навчання в Німеччину українського курсанта. Ідея такого люб’язного запрошення належала Каю Лангенбаху, керівнику академії Німецької професійної асоціації екстрених служб і національному координатору ТССС Німеччини. З березня 2022-го Кай і його команда постійно передають українським волонтерам допомогу для наших бойових медиків і цивільних лікарень. Зокрема, взаємодіє з родиною Наталії та Крістіана – українка пані Наталя багато років живе в Німеччині. Подружжя постійно привозить до України, зокрема до Херсону і на Харківщину, медикаменти, витратні матеріали, обладнання, які потрібні на всіх ланках медичної допомоги. Власне, саме пані Наталя і вийшла на нашу команду та передала запрошення на навчання. Це прекрасні, небайдужі, дуже чуйні люди, і я щаслива, що познайомилась з ними і можу подякувати їм за все, що вони роблять для України.

– Скільки тривало ваше навчання, як воно проходило і чому вас навчали?

– TCCC CMC (Combat Medic / Corpsman) – курс бойового медика – є третім з чотирьох рівнів тактичної допомоги. Бойовий медик повинен знати алгоритм MARCH PAWS, вміти швидко ухвалювати рішення в умовах бойових дій, організувати допомогу та евакуацію поранених – це якщо дуже коротко. Цьому і вчили.

Навчання тривало 8 днів і відбувалось у максимально насиченому режимі жорсткої дисципліни: заняття починались о 7.30, і з кожним днем навантаження – фізичне та інтелектуальне – збільшувалось. Лекція – практичне відпрацювання – симуляція: за таким принципом був побудований весь процес. Усе організовано так, щоб кожен курсант постійно був зайнятий – якщо ти відпрацював своє завдання, ти отримуєш наступне. Твій день є чітко структурованим і виснажливим.

Інструктори та однокурсники – дуже професійні й скромні люди, вони про те, щоб бути, а не здаватись. Привітні, щирі, дружні. Мені було комфортно в цьому оточенні. Не в сенсі легко, а в значенні – було відчуття, що ти в колі однодумців, людей зі схожими цінностями і поглядами. І головна спільна точка дотику – відповідальність як норма життя. Анна Майборода завжди каже: «Такмед – це любов до життя». І в цьому середовищі такий самий підхід.

– Ви вже розповідали нашим читачам, як навчались такмеду на курсах Анни Майбороди. Чи є відмінності в навчанні в нас і в німецьких військових медиків?

– Протокол ТССС і алгоритм MARCH PAWS є універсальними для всіх, хто їх використовує. Відмінності є радше у ставленні до життя в цілому. Для німців головне – запобігти проблемам і передбачити наперед всі можливі ускладнення, а відтак – заздалегідь підготуватись до цих речей. Причому оці превентивні заходи в них не є якоюсь разовою дією – це постійний безперервний процес. Для нас властивіше великими зусиллями долати труднощі, яких можна було уникнути, але й виклики перед нами постають неспівставно більші.

«Ви не мусите сперечатись під час виконання місії. СМС – це не про суперечки, це про виконання місії. Розмовляйте один з одним, але не сперечайтесь». Для мене як для українки сама ідея відмови від суперечок – це щось неочікуване. Але насправді в цьому є сенс, який вартує масштабування на все, що ми робимо. Я згадала перші місяці великої війни, коли в нас не було суперечок, бо ми всі були зосереджені на виконанні місії – порятунку країни.

Водночас цілком очевидно, що саме в нас зараз є найсучасніший досвід надання домедичної допомоги на полі бою. Протоколи ТССС створювались на основі досвіду бойових дій в Іраку, Афганістані, В’єтнамі, де завжди є гелікоптер, який швидко забере поранених. У нас такої розкоші немає. Війна Росії проти України зовсім інша – проти нас стоїть велика і складна система, яка має багато грошей і людей, вона швидко вчиться і не шкодує нікого й нічого. Вже не кажу про те, наскільки все змінили дрони. Так, під час занять в Німеччині йшлося про відтерміновану евакуацію як про явище, яке постало з початком повномасштабної війни в Україні. Але про системний перегляд протоколів поки не йдеться. На мою думку, перегляд протоколів домедичної допомоги країнами НАТО може відбутись лише після загального оновлення безпекових засад. Бо у словосполученні «тактична медицина» головним словом є «тактика», тобто військова складова. Не знаю, скільки часу знадобиться на оновлення цих концептів. Найкраще до цього їх спонукаємо не ми, а росіяни: наприклад, нещодавно на Балтиці російський військовий корабель обстріляв гелікоптер Бундесверу. І я не бачу, що росіяни збираються зупинятись.

– Ви добре володієте англійською мовою, але ж в Німеччині потрібна німецька?

– Це найцікавіша й найскладніша частина цієї історії. Я не використовувала німецьку рівно 20 років і була абсолютно впевнена, що вона мені ніколи не знадобиться. У 2004 році ще студенткою філософського факультету Одеського національного університету я подала документи на участь у навчальній програмі Регенсбурзького університету. На той час володіла німецькою десь на рівні В2 чи С1. Приходить відповідь, де вказано: ми навіть не розглядали ваші документи, тому повертаємо вам їх. До речі, я зберегла цей лист-відмову. На той момент я вже працювала на телебаченні, і в моєму житті вистачало справ та пригод, тому не засмутилась через цю відмову, ще й таку дивну. Але вирішила, що то знак долі, і поставила крапку у своєму інтересі до вивчення німецької.

Коли зранку першого дня навчань для бойових медиків виявилось, що німецька таки трохи потрібна, то було дещо неочікувано. Вирішила, що дам собі шанс випробувати свої сили. І я щиро вдячна своїм інструкторам та одногрупникам за їхнє терпіння та допомогу під час занять. Дивне відчуття – якоїсь миті усвідомити, що ведеш конспект трьома мовами – українською, англійською, німецькою. Ще прикольніше «перемикати» в голові ці мови під час практичних відпрацювань та симуляцій бойової задачі – коли треба одночасно швидко думати, ухвалювати рішення, діяти, комунікувати з іншими в групі. Вже згодом я згадала, як на початку цього року мала щасливу нагоду познайомитись з Ігорем Рафаїловичем Юхновським, державним діячем з покоління батьків-засновників незалежної України. Він багато говорив про те, що саме освіта і наука мають бути важливим пріоритетом для українців. І що для того, аби бути успішними, ми маємо бути розумнішими за наших сусідів. Мені здається, я тепер трохи краще розумію, що саме Ігор Рафаїлович мав на увазі.

До речі, є ситуації, коли мовний бар’єр зникає, – ви говорите мовою спеціалістів цієї справи. Можеш не розуміти окремих слів чи висловів, але добре розумієш, що відбувається. І алгоритм дій є універсальним. Хоч це й не означає, що не треба вчити мови наших партнерів.

– Як ви плануєте використати свої нові знання та навички?

– Єдина причина, яка спонукала мене ще у 2022 зайнятись такмедом, – це бажання вижити самій і допомогти вижити іншим. Що більше ти знаєш і вмієш, то краще. Команда інструкторів «Патріоту» отримує все більше запитів на навчання військових і цивільних. Наприклад, зараз наші колеги проводять тренінги для людей з вадами слуху. А минулого тижня керівник і засновниця «Патріоту» Анна Майборода навчала навичкам першої допомоги лікарів Кіровоградського обласного онкологічного центру. Велика вдячність всім, хто взяв участь в цих тренінгах, і особливо – Олені Сизовій, лікарю-ординатору гінекологічного відділення центру, яка раніше служила у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Саме пані Олена запросила нашу команду інструкторів поділитись знаннями з колегами-лікарями. І ми продовжимо цю роботу, бо хочемо, аби якомога більше українців, військових і цивільних, вижили самі і допомогли вижити один одному.