Театр – це приміщення? Керівник? Власник? Репертуар? Напевне, актори і глядачі. Будь-де одні можуть грати, інші спостерігати, і це буде театр. Кропивницькому пощастило: має і приміщення (історичне, легендарне), і репертуар (дякувати режисерам), і власника (обласна рада), і вдячного глядача, але щось дуже нездорове відбувається в Кіровоградському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Марка Кропивницького.
Часта зміна керівників призвела до судових позовів. Актори створили альтернативне театру творче об’єднання «Кропива». І те, що передбачали, почало відбуватися – провідні актори залишають театр корифеїв. Першим пішов виконавець яскравих головних ролей в багатьох виставах заслужений артист України Олександр Ярошенко. Тепер він служить в Одеському академічному українському музично-драматичному театр імені Василька. Ми поспілкувалися.
– Пане Олександре, чому ви пішли і чому саме туди?
– Справа не в тому, куди я пішов, а звідки пішов. Для себе я вирішив, що йти треба в будь-якому разі, просто мені повезло – так співпало, що було куди йти.
Коли прийняв остаточне рішення піти, не дуже сподівався, що перейду до іншого театру. Навіть були думки зав’язати з професією. Роботи зараз вистачає. Людей мало, вакансії відкриті. Бувало, стоїш на касі «АТБ», читаєш оголошення – зарплата вантажника магазину дорівнює зарплаті заслуженого артиста театру корифеїв.
Закінчення на стор. 2.
– Що стало останньою краплею в прийнятті рішення?
– Двадцять років тому я прийшов працювати в професійний театр, а звільнився з аматорського гуртка. Першою краплею, першим дзвіночком було звільнення В’ячеслава Павловича Вандрашека. Не скажу, що він прям був ідеальний директор, але це потужний менеджер, і він був на місці. Театральна людина, яка розуміється на справі. Причина його звільнення незрозуміла.
Далі – призначення типу за конкурсом Сергія Корнієнка. Професійний режисер з оригінальною думкою, але не директор. Корнієнко – творча людина, і, як на мене, абсолютно не був готовий до такої посади. Його «обклали» незрозумілими людьми – заступники директора, які прийшли з ним і були призначені всім відомим депутатом обласної ради, взагалі не мали жодного відношення до театральної справи. Вже тоді це здавалося дивним. Пан Сергій привів режисерів, рівень яких після Ілляшенка, Курмана, Павлюка викликав певні сумніви. Це було суттєве зниження планки.
Навіть в той період вирішив подивитися, що буде далі. З’явився у нас Лавренчук. Проводив цікаві лекції, тренажі, розробив цікаву концепцію розвитку театру на чотири сезони. Стосовно Корнієнка – нехай суди вирішують, хто правий, хто винний.
Останньою краплею особисто для мене став прихід Антона Шурпіка на посаду директора. Його освіта дозволяє керувати театром, тут жодних питань немає. Але коли він заступником директора з творчих питань призначив артистку балету, а другим заступником залишився призначений ще за Корнієнка – відверто ліва людина, яка вирішувала питання нашого «улюбленого» депутата, а не театру… Вибачте, але моя професійна кваліфікація не дозволяє працювати з непрофесійними людьми. Мною не можуть керувати люди, підготовка яких на десять рівнів нижча, ніж моя. І це вже було все! Не хочу грати в такі ігри, боротися з вітряними млинами. Йти до влади, щось просити – жодного разу влада не прислухалася до колективу театру. Всі вирішували шкурні питання, театр завжди був розмінною монетою.
– Поясніть, який зиск призначати на керівні посади потрібних людей, колотити колектив? Невже театр – це золота жила? Це ж просто комунальний заклад.
– Я теж не все розумію. Можливо, якісь електоральні речі для певної людини. Але я розумію, до чого це веде. Номінально буде чудове приміщення з гарною апаратурою, трупа з шістнадцяти чоловік, які будуть обслуговувати область, показувати в районах виставки типу «Бракованого раю». А решта – оренда, на якій можна заробляти. Я митець, а не господарник, але таке моє бачення.
– Як ви пішли?
– Я попереджав, що піду. Дехто вважав, що Саша «бере на понт». Мені, чесно, було байдуже, куди іти, планував спочатку на біржу. Так співпало, що ми ставили виставу «Житейське море» з Олександром Володимировичем Самусенком, головним режисером театру Василька. Великий респект Лавренчуку, що запросив цього талановитого режисера. Під час постановочного періоду десь на перекурах він казав, що бачить, що відбувається в нашому театрі. Я запитав, чи не потрібні в його театр артисти, на що він відповів: «А давай я тебе заберу». Наче напівжартом було сказано, але прийшов час, і це стало серйозним, рішучим моїм кроком. Написав заяву за два тижні, як це треба, і пішов, тобто поїхав до Одеси в театр Василька. З 16 січня я тут офіційно працюю.
– З легким серцем залишили театр Кропивницького?
– Так. З людьми, яких люблю, абсолютно порозумілися. Знаю, що незамінних не буває, сам часто це говорю. Я пропонував приїжджати на деякі вистави, куди навіть фізично (не говорячи про професіоналізм) одразу важко знайти заміну. Всі відгородилися, сказали, що це їм не потрібно.
Щоправда, Самусенко добився, щоб «Житейське море» йшло на сцені Кропивницького. Хоча знаю, що її хочуть списати. А саме ця вистава буде подаватися на премію «Гра» – одну з вагомих театральних премій України. Йому це вигідно як режисеру. Хоча в першу чергу це має бути вигідно театру корифеїв. Це ж логічно. Але всім так відверто начхати на це. Рєбята, ви настільки хочете забути про Ярошенка, що вам плювати на долю театру, на його значущість в театральному просторі країни?
– На сайті театру Кропивницького ваш портрет з галереї прибрали.
– Це вони не забудуть зробити хутко. Так різко почали робити вигляд, що мене в театрі не було. Деякі персонажі, які роками сиділи на дупах в кабінетах й нічого корисного для театру не робили, кажуть: «Навіщо нам цей Левітан?» Нічого, що в мене більше сімдесяти ролей в цьому театрі?! А людина запам’ятала мене по об’явках про тривоги. Бог з тобою!
– Як вас зустріли в театрі Василька?
– Прекрасно. Гарний, потужний колектив, професійний керівник – Юлія Анатоліївна Пивоварова, відома в театральному просторі України директорка. Вводять мене в одну роль, в перспективі друга. Будуть нові постановки – мене задіють. Незабаром в мене буде дебют на сцені театру Василька. Запрошую!
– Що має статися, щоб ви повернулися в театр Кропивницького?
– Здається мені, що я не повернуся. Всюди важко, є якісь непорозуміння, перепони, складнощі, але в Кропивницькому працює дивна система, коли можновладці на якомусь підсвідомому рівні ненавидять, зневажають цей театр. Вважаю, що назва «театр корифеїв» владі стоїть кісткою поперек горла. Якби не цей статус, театру вже не було б, залишилося б тільки красиве приміщення. Коли на цьому рівні все зламається, а це утопія і фантастика, можливо, повернуся. Поки що не бачу перспектив. Хоча ніколи не кажи ніколи.
Повторюся: я пропоную театру приїздити на деякі вистави, так роблять актори, і це нормально. Але вони так не хочуть мене бачити… Дивно. Зазвичай той, хто йде, спалює мости, а тут театр спалює, щоб я не мав змоги повернутися. Я служив, працював чесно, нікому зла не бажав, лайном не поливав. Завжди любитиму, поважатиму театр корифеїв і залишуся йому вдячним.
Як отримати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році?...