У кожного українця – свої спогади про початок повномасштабної російської агресії. Ті стали в чергу до ТЦК і невдовзі приєдналися до військових, які героїчно стримували ворожий наступ. Ті провели ці дні в дорозі, залишивши домівки на охопленому війною сході. Інші, жителі відносно безпечних територій, приймали їх, біженців, селили в своїх помешканнях. Стали звичними повітряні тривоги, народ масово бігав в укриття. Зачинилися школи, на АЗС закінчилося пальне, спорожніли полиці магазинів. Тривожно було усім. А що вже казати про жінок, яких війна застала в пологових будинках! Тетяна Голованова, жителька Злинки Новоукраїнського району, – одна з них.
Вона народила другу дитину 24 лютого 2022 року. Цього тижняз чоловіком Євгеном, дочкою Олександрою та всією ріднею відзначила Єгорове триріччя. Напередодні Тетяні зателефонував кореспондент «УЦ».
– Чоловік привіз мене у пологовий будинок у Кропивницькому і весь час був зі мною, – згадала Тетяна. – Олександру, півторарічну, залишили в Злинці, з бабусею. Переживали: а раптом танки в село заїдуть, а дитина – без нас. Переживали ще й тому, що після народження Єгора помістили в реанімацію. А якщо сирена, то треба спускатися в укриття. На третій чи четвертий день нас виписали. Ми сіли в свою машину, яка стояла недалеко від пологового, поїхали додому. Біля «Ліани» в пробці довгенько стояли.
Тетяна розповіла, як ховалася з чоловіком і дітьми під час повітряних тривог.
– Намагалися покупати малого зранку. Бо зранку тривоги рідко були. Викупаємо його уранці, щоб устиг висохнути до тривоги. А де в селі ховатися під час тривоги? Ховалися з дітьми в погребі, там усе було заготовлене – і памперси, і вода… Чоловік був дуже проти того, щоб я ховалася з малим в погребі. Потім нам кажуть: «Ви що? Дитина ж малесенька, не дай Бог…» Після того я з Єгором ховалася в хаті, за правилом трьох стін. А чоловік з донькою бігли в погріб. І його родичі ховалися в погребі, вони до нас з Києва приїхали.
Далі – про те, як розвивається Єгор:
– Все зарані почав робити. І сідати рано навчився, і говорити, і на горщик. У рік і два місяці уже бігав. У два з половиною в садочок пішов. Він в одній групі зі старшою. Вона спочатку сприймала його як ляльку, тепер разом граються. У дитсадку віршики вчать. Тільки Єгор соромиться на камеру розказувати. До 8 Березня знову задали віршика. А рот не затуляється. Єгор може й з вами в діалог вступити. Женя дивується: «Наче не з дитиною, а з дорослим поговорив».
Solo серця в тональності оксамиту