Війна триває, але тема повоєнного відновлення та розвитку економіки України звучить у ЗМІ та соціальних мережах дедалі частіше. Одні експерти традиційно намагаються винайти власний велосипед на дерев’яній рамі, інші пропонують скористатися досвідом країн, які також пройшли тяжке випробування війною. Серед них особливе місце посідає Південна Корея. Ця країна здійснила неймовірний зліт від розрухи до лідера світових технологій, причому все це – маючи за парканом агресивного сусіда.
На запитання редакції «УЦ» погодився відповісти народний депутат України та колишній керівник Кіровоградської обласної адміністрації Андрій Ніколаєнко, котрий вважається провідним експертом з питань партнерства з Республікою Корея.
– Андрію Івановичу, ми з вами давно знайомі, на відміну від багатьох наших читачів, тому для них запитаю: звідки у вас таке глибоке знання всього, що відбувається в Південній Кореї, та постійний інтерес до цієї країни?
– Я почав вивчати корейську мову, починаючи з 95-го року, ще в Інституті міжнародних відносин. Згодом закінчив інститут корейської мови університету Йонсе (Сеул) в 2001 році і з 2002 року по 2006-й працював в нашому посольстві. Потім весь час супроводжував велику кількість проєктів, які відбувалися в україно-корейському співробітництві, і в уряді був радником прем’єра Тимошенко саме в співробітництві з країнами АТР і супроводженні перспективних проєктів. Це Японія, Сінгапур, Китай і, звісно, Корея. Сьогодні очолюю україно-корейську міжпарламентську групу дружби і вважаю, що Україні треба багато чого повчитись в Кореї і в переформуванні країни, і в післявоєнному відновленні, і в розвитку оборони, тобто нам вчитись і вчитись, але в тому числі – врахувати їхні помилки.
– Пропоную почати з недавньої історії з імпічментом та арештом уже колишнього президента Кореї. Що такого страшного накоїв Юн Сок Йоль?
– Корея отримала, незважаючи на бурхливий економічний розвиток у 60-80-х роках, дуже серйозне щеплення від тиранії, тому що тоді це відбувалося під військовим керівництвом держави. Спочатку з Пак Чон Хі, потім з Чон Ду Хваном, потім з генералом Ро Де У. Тобто три військових генерали, під час правління яких народ і студентство зокрема боролися за демократію. З тих часів воєнний стан в Кореї не запроваджувався. Відповідно, такі рухи з боку Юна дуже збурили народ, а особливо готовність брати під контроль військовими Національну Асамблею Республіки Корея. Вони викликали великий супротив, оскільки це явно було надумане введення воєнного стану. Ну і реакція політиків і суспільства була миттєва. Тому Юн і знаходиться зараз під вартою і, скоріш за все, звідти не вийде ще декілька років, це точно.
– Період повоєнного відновлення цієї країни заслужив назву «корейське диво». Нас також чекає непростий період відновлення України. У зв’язку з цим перерахуйте, будь ласка, основні етапи, які нам, за прикладом Південної Кореї, необхідно буде пройти.
– Якщо казати про корейське диво, то, мабуть, першим був етап ще до приходу Пак Чон Хі, коли країною керував демократично обраний за підтримки Америки президент Лі Синман, який до кінця своєї каденції став теж тираном і правив від початку заснування Південної Кореї в 45-му році аж до 60-го року.
Вважаю, має сенс початково запозичити п’ятирічні плани і системне стратегічне планування. Одночасно потрібно переформатувати уряд, запозичивши від Кореї досвід створення міністерства стратегічного планування, надавши йому функцію бюджетування. Також потрібно об’єднати міністерства економіки й фінансів, що також зроблено в них.
Далі про етапи. Спочатку етап експортного орієнтування, потім етап індустріалізації, потім – сучасної постіндустріальної економіки. Ну і стосовно зброї – це розвиток власного виробництва ВПК і запозичення інновацій та інтеграції їх в економіку шляхом копіювання певних технологій або отримання ліцензійних дозволів на їх використання.
– Якщо ми вже двічі згадали Пак Чон Хі, то як, на вашу думку, Україні уникнути приходу повоєнного диктатора?
– Щодо можливості уникнути військового диктату, особливо в повоєнній країні, – це надзвичайно складне питання, тому що, з одного боку, в суспільстві довіряють Збройним силам, і це зрозуміло і обґрунтовано, а з іншого боку – військові здебільше не схильні до економічного планування і цивільного управління. І в цьому була проблема для Кореї. На жаль, на одного Пак Чон Хі припадає з десяток Піночетів або Каддафі, але і Пак Чон Хі не треба ідеалізувати, оскільки він, особливо наприкінці своєї кар’єри, перед тим, як його було вбито, теж фактично став тираном. Тому для того, щоб взяти найкраще від Кореї і не повторити помилки, треба після війни закінчувати з інститутом президентства в України як посади з надзвичайно широкими повноваженнями. В Україні, якщо ми йдемо європейським шляхом розвитку, я навіть не кажу про інтеграцію в ЄС, а просто європейським шляхом розвитку, треба створити парламентську республіку з коаліційним урядом, де прем’єр буде головою виконавчої гілки влади. А посаду президента – або ліквідувати, або звести до мінімуму без жодних фінансових повноважень, як це відбувається чи в Чехії, чи в Італії, чи в Німеччині, де президент є певним моральним авторитетом і арбітром, який там здійснює конституційний нагляд в оперативному режимі. Я думаю, це єдиний рецепт від приходу диктатора.
– І ще одне запитання. Воно не має прямого стосунку до Південної Кореї, але дуже актуальне для України загалом і Кіровоградщини зокрема. Дональд Трамп запропонував Україні, м’яко кажучи, співробітництво у сфері видобутку рідкісноземельних металів в обмін на озброєння та підтримку. Як ви оцінюєте цю ініціативу? Чого від неї більше для України — користі чи шкоди?
– Що стосується ініціативи по видобутку корисних копалин американськими компаніями чи на користь американських компаній, я вважаю, що це одна з небагатьох тем, які насправді цікаві США, особливо за президентства Трампа або республіканців. Їх буде менше обходити питання демократії і свободи слова, що б вони не декларували, а найбільше – прагматичний інтерес, і саме, я буду коректно казати, не рідкісноземельні метали, яких в нас мало або майже немає, а критичні матеріали, які по-справжньому потрібні західній економіці. Вони дійсно в Україні є, і зокрема в Кіровоградській області. Тому я спокійно ставлюся до цих ініціатив і не бачу там зради. Коли вони кажуть, що хочуть на п’ятсот мільярдів щось видобути, то для того, щоб видобути на п’ятсот мільярдів, а це буде тривати мінімум років з 20, треба вкласти десятки мільярдів, створивши десятки тисяч робочих місць в різних регіонах України, зробивши відповідну інфраструктуру – як енергетичну, так і транспортну. А ще й зробивши переробку, тому що транспортування на великі відстані такої низькозбагаченої руди, як у нас, не є раціональним і економічно ефективним.
Тому, якщо Трамп хоче, щоб американські компанії сюди вклали десятки мільярдів для того, щоб на 500 мільярдів видобути чогось із наших надр, сплативши, відповідно, податки, збудувавши інфраструктуру і працевлаштувавши українців, я в цьому не бачу проблеми. Тим паче, життя будь-якого гірничого проєкту триває десятками років. Тому дай Бог здоров’я пану Трампу, але я думаю, що тільки під кінець його каденції можуть відбутись якісь перші справжні проєкти, якщо американці будуть заходити в Україну і інвестувати в 2025 році.
Ну і наостанок хочу сказати: якщо все-таки цей процес відбудеться, а я маю надію, що він відбудеться, то, звісно, у Кіровоградщини буде інша перспектива й інші великі можливості. І важливо ними правильно й ефективно скористатися. Вже є приклад деяких гірничих проєктів в області, зокрема і в Новомиргородському районі титановидобувної «Велти», і літієві родовища «Укрлітійвидобування», і графітові родовища, які плануються до розвитку, я думаю, вони можуть стати саме тими першими проєктами, які будуть інвестуватись за американські кошти. Тому Кіровоградщина, я думаю, від цього процесу виграє…
Solo серця в тональності оксамиту