«Війну можна швидко закінчити»

Дванадцять співробітників обласної філармонії пішли на фронт. Є загиблий. Люди творчих професій стали бійцями, захисниками. Один з них – Олексій Перепелиця, в нещодавньому минулому артист балету академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни», зараз командир 11-ї десантно-штурмової роти 3-го батальйону 79-ї окремої Таврійської десантно-штурмової бригади, лейтенант.

Зараз захисник у відпустці. На зустріч прийшов з дружиною Оленою. Молоді, красиві, перспективні, мудрі. Розмова вийшла відвертою і змістовною.

– Олексію, як ви стали танцюристом?

– Коли мені було чотири роки, сестра взяла за руку і відвела у колектив «В гостях у казки». Після школи не пішов на мистецький факультет університету, обрав істфак. Згодом запропонували спробувати себе в «Зорянах». Пішов, підійшов, так і працював до часу, коли мене мобілізували.

Маю п’ятнадцять років професійного стажу. Пощастило працювати під керівництвом Анатолія Михайловича Кривохижі. З ним готувалися до гастролей в США, куди поїхали. Вважаю його одним з найкращих хореографів в історії танцю. З вдячністю його згадую.

– Коли і як долучилися до ЗСУ?

– Як всі, прокинувся 24 лютого 22-го року від жахливої новини. Сказав собі: коли буду потрібний на фронті – піду. Повістки не було, просто зателефонували і сказали, щоб прийшов з речами. Це було 17 листопада 2022 року. Напередодні було відкриття концертного сезону у філармонії, я ще отримав подяку від Андрія Райковича «за внесок у культурну спадщину».

Місяць підготовки в начальному центрі ДШВ. Далі ще вчився – життя примусило. Я ж навіть не знав, як поводитися з автоматом. Пощастило з досвідченими побратимами, які все пояснювали, всьому навчали.

– Де довелося воювати?

– Брав участь в обороні населеного пункту Новомихайлівка. Був в Мар’янці, Антонівці, Іллінці, Романівці, Ганнівці, Успенівці. Зараз обороняємо населений пункт Костянтинополь на Донеччині.

– Штурмовики обороняють? Поясніть.

– Зараз вся Україна обороняється. Крім того проводимо контратакувальні дії. Бувають успішні, бувають ні.

– Хто ваші побратими? Звідки вони?

– З різних куточків України – із заходу, із Одеси, Києва, Харкова, Донецька, Дніпра. На жаль, велика плинність через двохсотих, трьохсотих. 79-та бригада не виходила на ротацію навіть ще до повномасштабного вторгнення. Тим паче зараз. Морально це дуже важко. Фізично також.

– Як ви живете? В яких умовах? Знаю, що хлопці за свої кошти винаймають житло.

– Це не про нас. Якщо в населеному пункті є цілий підвал чи погріб – це добре. А так КСП роти розташований в бліндажах або тих же підвалах. Це виснажливо. Це не митися по півтора місяці, лише серветками обтиратися. Це їсти раз на день не зрозуміло що. Це спати дві-три години на добу. Це управління. Тому що одним із найголовніших обов’язків командира роти є відповідальність за здоров’я і життя особового складу. Я відповідальний за хлопців, які воюють, йдуть на позиції. Вони мають зайти на позиції цілими і вийти такими ж. Після цього я повинен провести аналіз проведених дій, дати по шиї або похвалити. І вони мають відпочивати до наступного виходу на завдання. Залишити КСП я можу лише з дозволу командира батальйону.

– Як вам допомагають волонтери? Про що ви просите?

– У кожного командира роти є свої волонтери. У мене це Віталій Гасса і Діма Йосипенко. Це два моїх бійця, які були в моєму взводі, що коли я був сержантом. Отримали поранення, не можуть воювати і стали волонтерами. Про свою діяльність офіційно звітують.

Є українці і європейські організації, які допомагають машинами. Треба розуміти, що машина може поїхати лише один раз, тому транспорт нам постійно потрібний. Я одного разу мав сісти в автомобіль і, на щастя, не встиг – на нього прилетіло шість дронів, він загорівся. А виїжджав всього двічі.

Якщо на початку «повномасштабки» була війна артилерії, зараз це війна дронів. Якщо хтось вважає, що ми в чомусь переважаємо ворога, це помилка. Ворог переважає нас в усьому: в дронах, техніці, живій силі. Тільки-но виїжджає наша машина, на неї одразу летить 10-15 FPV-дронів. Так, є засоби РЕБ, але вже є дрони на оптоволокні, і РЕБ їм не перешкода.

Щодо допомоги, то рідна філармонія також не стоїть осторонь. Збирають кошти і купують необхідне. Дякую керівниці Наталії Юріївні Агапеєвій та колегам. І всім-всім, хто не втомився допомагати.

– А ще багато волонтерських організацій плетуть сітки, крутять тушонки, роблять енергетичні батончики. Це до вас доходить?

– Звичайно. «Каші від Наташі» не раз виручали. Але скажу про масксітки. Ми рідко ними користуємося, тому що їх бачить дрон. Видавати позицію не хочеться, тому використовуємо природне маскування.

– Щось дратує під час відпустки?

– Ні. Чому мене мають дратувати чоловіки, які не воюють? Це справа кожного, по-перше. По-друге, це упущення нашої влади. Ми ж не в царській армії, має бути термін служби. Якщо ми обрали за модель ізраїльську армію, там служать 36 місяців. Не прослужив – не матимеш кар’єри, дороги в майбутнє. Чому б ні? Коли ми втомимося, нас хтось повинен замінити. До цього треба готуватися. Я, як всі, хочу додому, до дружини, хочу бачити, як росте і розвивається мій син.

– Новини читаєте? Яке ставлення до Трампа, його політики?

– Яка різниця – Трамп чи Байден? Що заважало Байдену захистити українське небо? Вважаю, що війну можна швидко закінчити.

– Які думки щодо майбутнього?

– Точно не будувати кар’єру військового. Мабуть, і танцювати не буду, бо маю велику перерву. Ще Анатолій Михайлович Кривохижа говорив: треба, щоб тебе запам’ятали на піку.

Закінчиться війна – рапорт і додому. Пообіцяв дружині, що два місяці нічого не буду робити, тільки відпочиватиму і насолоджуватимуся спокійним сімейним життям. А на концерті на честь нашої Перемоги станцюю.