Світлої пам‘Яті Юхима Авруцького

16.06. 1936 – 16.04. 2025

День у день за 2 місяці до свого 89 річчя, 16 квітня 2025 року пішов з життя мій давній добрий друг, світла талановита людина, яка залишила по собі вагомий творчий слід і печаль за його втратою. Всі, хто знав цього прекрасного чоловіка так само, як і я, щиро співчувають родині.

Народився Фіма Авруцький в Кіровограді в далекому 1936 році. В п’ятирічному віці, у 1941 г., за день до вступу фашистських військ, разом з мамою він пішки подався з міста. У 1942 році під Харковом загинув його батько.

Після звільнення міста посиротіла родина повернулася в рідну домівку.

У 1954 році Фіма закінчив середню школу і у цьому ж році в газеті “Кіровоградська правда” уперше був надрукований його вірш. Тоді ж Юхим пройшов творчий конкурс в Літературному інституті ім. Горького, але не був допущений до вступних екзаменів, підпавши під дію горезвісної “п’ятої графи” – (єврей!).

Закінчив Кіровоградський технікум, потім інститут сільгоспмашинобудування і пройшов шлях від фрезерувальника до начальника КБ модернізації устаткування на заводі “Гідросила” в якості старшого наукового співробітника інституту сільгоспмашинобудування.

Свою долю, красуню з ім‘ям Наталія, Фіма знайшов у рідному місті і торік подружжя відзначило свій щасливий 60 річний ювілей спільного життя, в якому з‘явилося дві прекрасні донечки – Яна і Олена, які подарували батькам онуків – Марка, Єлизавету і Даниїла.

У 1994 р. родина об‘єдналася з дітьми у Дортмунді (Німеччина), де мешкає дотепер.

Пам‘ятаю, скільки часу ми проводили разом – молоді, веселі, безпечні, легковажні, які ми були щасливі! Фіма з властивою йому толерантністю, благородством і терпінням намагався методом втлумачування в мою голову техмашу і сопромату, зробити з мене інженера – сільгоспмашинобудівніка, (і це йому вдалося!) в той час, як моя голова була завіяна віршами, романтикою, історією, фантастикою, мандрівками, автівками, сім‘єю, які заважали зосередитися на «так необхідних у житті» тригонометричних функціях…

Я завжди йому дивувалася! Як він міг, працюючи на заводі, знаходити час для новаторських, винахідницьких ідей і розробок, яких у нього було безліч, для консультування таких технічних нездар, як я, для зустрічей з широким колом друзів, для виховання доньок, а ще, на дослідження складного багатовікового пласту історії про свій древній народ, іще писати вірші, які згодом стали своєрідними енциклопедичними виданнями.

Практично з першої книги я стала незмінним редактором його творів – складних, з незвичним звучанням авруцької рими.

Фіма і Наталія були пуповиною зв‘язані з улюбленим містом дитинства і за щонайменшої можливості приїздили в Кіровоград, збирали друзів, тут і тільки тут поет друкував свої книжки за спонсорської підтримки видавця і друга, президентки обласного відділення торгово-промислової палати України і депутатки Кіровоградської міськради Ірини Саєнко, наклад яких ми потім передавали у бібліотеки, друзям і в Дортмунд.

Перший поетичний досвід Юхима завершився в студентські роки, потім в 2000-х роках стався рецидив:

– Я повернувся до поезії в ХІХ віці, коли ми з однокласником і другом юності Юрієм Петрашевським вигадали поему до 50-річчя закінчення школи. Саме завдяки Юрієві я повернувся в поезію.

Перша презентація книги «Народ мой» відбулася в обласній бібліотеці ім. Чижевського, потім у обласному художньому музеї (музей мистецтв).

На презентації третього за рахунком видання книги автор сказав:

• До написання поеми мене привело те, що, коли в дитинстві мене називали “жидом”, мені стало цікаво, чому мене так незрозуміло називають. Я став цікавитися долею свого народу, щоб зрозуміти суть цього слова. У результаті розслідування, зрозумів, що не потрібно соромитися бути євреєм, це древній багатостраждальний народ, який заклав фундамент усієї цивілізації”. Книга включає 85 глав, і кожна – це окрема фактична історія, присвячена героїзму єврейського народу, що дав він світу і що отримав натомість.

По суті, весь зміст книжки «Народ мій» – це римована історія єврейського народу, починаючи з Тори, зі спогадів дитинства, епізодів Другої світової війни і закінчуючи нобелівськими лауреатами.

Деякі вірші автора прозвучали у виконанні легенди обласного радіо і телебачення – диктора Миколи Левандовського.

Спочатку було написано вірш з однойменною назвою «Народ мой», який у 2009 році увійшов до збірки «Повернення». Він став прологом усієї поеми. Два перших видання вийшли у 2011 та 2013 році і автор не припиняв роботу над наступними виданнями, тому що ця тема невичерпна!

Підсумовуючи складний і плідний життєвий шлях, Єфим вважав своєю великою перемогою те, що прийняв активну участь у «відвоюванні» приміщення синагоги, яку планували перетворити на музей і поверненні її єврейській общині для провадження релігійної служби. На полицях бібліотек і у багатьох приватних колекціях зберігаються подаровані Єфимом книжки «Возвращение», «Своя у каждого поэта Натали», «Мои пятилетние сверстники», «Народ мой», «Добыча радия».

Юхим писав російською; зараз друкую його вірш і сльози підступають до горла. Він знав, що уже ніколи не повернеться в місто свого дитинства…

Ностальгия

Все красоты Европы:

Готика, небоскребы

И комфорт высшей пробы

У меня в голове,

Но не снится мне Ницца —

Город детства мне снится,

И слеза на ресницах,

Как роса на траве.

Титул твой и величье

На «партийные клички»

Разменяли опричники

Лживых идей,

И, не веря «советам»,

Воссоздал я при этом

Имя: Елизавета —

Имя внучки моей!

Изумрудные скалы,

И полотна Шагала,

И Ла-Скала ласкала

Слух мой буйством сопран…

Но душевную рану,

Поздно встань, или рано —

Не заглушит сопрано

Экзотических стран.

Ни величие Рейна,

Ни Дунай и ни Сена

Не помогут мгновенно

Мне в желаньи простом —

Гладь Ингула скорее

Мою душу согреет,

Где ловил «бубырей» я

Под Клинцовским мостом.

Я брожу по Парижу…

Длинноногих и рыжих

Парижанок в Париже

Здесь увидеть легко,

Но уверен я четко,

Что до наших девчонок

Из «Пять-пять», из Кущовок

Им еще далеко!

Европейские страны

Оплели автобаны,

Гладь — асфальт без изъяна,

Но туда кличут сны,

Где, презрев всё на свете,

Я сквозь дождь и сквозь ветер

Гнал на велосипеде

По валам крепостным.

Опьянен от свободы,

Но, когда через годы

Сердце стребует отдых —

Смог бы к маме прийти,

И на «Дальневосточном»,

Словно в детстве, я точно

Смог свернуться клубочком

У неё на груди…

Спи з миром, любий друже, на легких хмаринках, у обіймах своєї люблячої матері.

Олена Надутенко.