Немає сумніву, що багато кропивницьких чоловіків, побачивши фото цієї красивої жінки, згадали її і промовили добрі слова. Чому саме чоловіків? Тому що Раїса Іванівна Тараненко багато років працювала чоловічим майстром в кількох перукарнях нашого міста.
Народилася в 1948 році. Досі чарівна і приваблива. Днями в неї був день народження. Чудовий привід поговорити, згадати минуле, поділитися тим, що хвилює зараз.
В рідному селі Петроострів Новомиргородського району закінчила вісім класів школи. Після поїхала в Макіївку на Донеччину. Там отримала середню освіту у вечірній школі, училище, працювала в дитячому садку нянею, згодом вихователькою. Батько – інвалід війни, без ноги. Коли мамі зробили операцію, Раїса вирішила повернутися, щоб допомагати батькам по господарству.
– Наша родичка працювала в Кіровограді в перукарні. Якось я пішла до неї постригтися, а вона запропонувала і мені опанувати цю професію, – згадує Раїса Іванівна. – Я вступила до училища, але найкраще навчання «під рукою». Це коли ти стоїш біля майстра, дивишся, вловлюєш все, допомагаєш, переймаєш навички. Мене «під руку» взяла легендарна Роза Борисівна Рейзина.
В ті часи в Кіровограді було 47 перукарень. Раїса Тараненко починала з тієї, що була у лазні на теперішній Преображенській. Потім перейшла на Яна Томпа. Мала третій клас спеціалізації, згодом перейшла на другий. Працювала в перукарні готелю «Київ», в Будинку побуту, в салоні на Леніна. Дехто обурювався, що вона з другим класом працює в салоні. Здала на перший і продовжила працювати. Коли салон ліквідували, запропонували обрати будь-яку перукарню в центрі міста. Раїса Іванівна обрала місце роботи на розі Леніна і Карла Маркса. Там пропрацювала 22 роки. І це ще не все, працювала вже в приватному салоні на Колгоспній. Лише у віці 70 років пішла з роботи.
Але професію не залишила. Не дають залишити постійні, вірні клієнти. Каже, що майже 30 чоловіків, які протягом десятиліть звикли до руки майстра, не зраджують, приходять обслуговуватися до неї додому. І це не враховуючи сусідів, які звертаються «по дружбі».
Серед клієнтів Раїси Іванівни були відомі в місті люди. Не всі прізвища пам’ятає, але декілька назвала: Цимбаревич, Пузаков, Левандовський. Наш відомий диктор якось на день народження улюбленого майстра по радіо прочитав віршоване привітання. Вона знає вірш напам’ять і не без гордості декламує.
Це відомий факт, що до свого перукаря ми йдемо не лише за зачіскою. Розслабитися, поговорити, виговоритися – це складова ритуалу. Виговорювалися й нашій героїні. Каже, що спокійно всіх вислуховувала, знала, де яку репліку вставити. Спеціально не запам’ятовувала – навіщо їй чужі емоції? Але клієнт йшов задоволений: і постригся, і виговорився. Це навіть крутіше за психолога.
Мала доброго, турботливого, люблячого чоловіка. На жаль, помер – відірвався тромб. Цікава історія їхнього знайомства. Рая вже працювала, жила на квартирі. Якось купила собі зимове пальто з песцевим коміром і таку ж шапку – колись це було модно. Пальто носила, а шапку ні, бо була завелика. Дівчата на роботі запитали, чому без шапки, пояснила, а одна з них каже, що має сусіда, який вміє ушивати. Пішла, понесла шапку. Той каже: «Давай три карбованці, завтра можеш забрати». Коли забирала, той запропонував зустрітися ще раз. Типу, на побачення запрошував. Не пішла. Коли запросив в кіно, погодилася. Розписувалися по блату. У перукарів тоді блат був. Геннадій був старший за Раїсу на тринадцять років. То була щира любов. Разом прожили 36 років.
У Раїси Іванівни двоє дітей. Дочка Наталія пішла по маминих стопах, стала перукарем, але універсальним майстром – дамським і чоловічим. Син Геннадій – по батькових, ремонт автомобілів. Наприкінці грудня минулого року його мобілізували. Після учебки був направлений в Суми, потім на курський напрямок.
У травні цього року родина отримала сповіщення про те, що гранатометник Геннадій Тараненко, «мужньо виконавши військовий обов’язок», зник безвісти. Ми усвідомлюємо, що це може значити. За порадою співробітників ТЦК рідні почали моніторити російські сайти з відео полонених, на одному з них впізнали Гену. Тобто він в полоні, а це надія на зустріч з рідним захисником.
Раїсу Іванівну досі впізнають на вулицях, в різних установах, куди вона звертається. Рідні люблять, сусіди поважають. І клієнти не зраджують, не залишають свого улюбленого майстра, перевіреного роками.
Мобінг на роботі: як розпізнати цькування та що з цим робити