«Українці заслужили бути щасливими!»

Війна не перериває життя, не порушує наших традицій. Більше того, їх збереження підкріплює в нас віру, що темні часи минуть, настане мирне життя і вони, традиції, знову стануть його окрасою. Саме так ми в редакції ставимось до новорічного інтерв’ю керівника обласної влади – змінюються прізвища і обличчя, а традиція залишається. Особливо приємно, що цього року начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович сам завчасно нагадав нам про це.

– Радий вас вітати, Андрію Павловичу. Почнемо? Чим запам’ятається вам 25-й рік, для вас він чимось відрізняється від 23-го чи 24-го?

– Дякую за можливість інтерв’ю. Ми не порушуємо традиції, тому одразу вітання читачам вашої газети, вашого порталу, усій Кіровоградщині. А чим може відрізнятися цей рік від попередніх? Вони всі пов’язані одним словом – «війна», і тому з особливих відмінностей – було значно більше завдань, пов’язаних з обороною. Не приховую, їх було важче виконувати, але в принципі область, території, громади – ми впоралися з тими завданнями, які перед нами стояли.

– Що найважливішого вам вдалося зробити у 25-му, а що – ні?

– Найважливіше, мабуть, те, що ми практично одними з перших здали військовій прийомці фортифікації, за які відповідала наша область. Це була дуже складна робота, відповідальна робота, пов’язана з великим ризиком, з великою організаційною складовою. Наша область її виконала. І для нас це і велика честь, і велика відповідальність, що ми не підвели військових.

 Також ми чимало збудували в громадах і в обласному центрі сертифікованих укриттів, вже згідно з новими ДБНами військового часу. Тут нема чого коментувати, ми ж бачимо, як агресор розтерзує країну, мирні міста і села і який характер цієї війни, тому повинні думати щодня про захист людей.

 В нас були серйозні субвенційні проєкти в освітньому просторі, достатньо солідні фінансово, наприклад, стосовно шкільних харчоблоків. Практично наша область єдина, яка вийшла на такі фінальні параметри. Я доповідав про це і прем’єр-міністру. Навіть у такі складні часи держава дає кошти, а громади додають свій ресурс для співфінансування. Ми цю роботу також, вважаю, успішно виконуємо. І за такою формулою співфінансування легше реалізовувати складні проєкти, навіть під час війни.

Ви запитали про особливості року – мабуть, вся Кіровоградщина пам’ятає про масовані ворожі атаки. Спочатку Кропивницький, потім Світловодськ і Знам’янка. Про те, що пережили наші енергетичні об’єкти, у нас немає буквально живого місця в області. То я мушу сказати, що саме цей рік показав, що ми, на жаль, набули гіркого досвіду й тепер можемо виконувати всі відновлювальні роботи згуртовано і швидко. І коли я звернувся до громад області: «Допоможемо Світловодську разом», то, безумовно, громади зголосилися і гуртом райони з’їхалися – хто грішми, хто будівельними бригадами допоміг, і в основному відремонтували Світловодськ, а потім таким же чином відремонтували й допомогли і Знам’янці.

– Андрію Павловичу, а що не вдалося виконати в 25-му?

 – Це стосується цілого комплексу робіт, пов’язаних з безбар’єрністю. Я знаю, питання дуже чутливе. Хочу ще раз повторити, що обласний центр – учасник пілотного проекту держави, це не забаганка територій. Нещодавно була перевірка амбасадорів цього проєкту – це були безногі хлопці, які інвалідами, на протезах повернулися з війни, це – молоді люди, які першими пішли захищати країну, і вони заслужили на повагу, увагу і достойне життя, саме вони протестували у нас роботу. Це спільний фінансовий проєкт держави і територій, і ми його обов’язково завершимо. Розумієте, війна, будівельні організації віддали своїх найкращих хлопців на війну, фахівців не просто знайти, а треба робити професійно. Тому, безумовно, є якісь недопрацювання, але, тим не менше, вони виправляються.

Вважаю, що помітно рухаємось вперед і у медичному просторі. Обласна лікарня – МРТ вже є, ПКД оперблоку також – треба починати будівництво. Це – серце лікарні. У онкоцентрі чимало новацій, але ще не все зроблено.

Олександрія, Знам’янка, Новоукраїнка, західні території області вдосконалюють рівень надання медичних послуг, діагностику, реабілітацію.

– На чому зосередитесь у січні?

– Область, обласний центр, громади – з бюджетом, тобто, головний фінансовий документ почне діяти. Зазвичай запускати одразу фінансовий маховик нелегко, але ми вже не перший рік воюємо і не перший рік фінансуємо, розуміємо, як діяти, коли кожен день видає свіжі потреби для фронту. І я вдячний усім громадам за розуміння, за колективну допомогу нашим воїнам. Коли бюджет обмежений – відчуваємо кожну цифру. Ви ж бачите, як ворог просто розтерзує енергетику, критичну інфраструктуру і, безумовно, нам доведеться в січні, і вже доводиться думати, як терміново робити нашу енергетику мобільною, самостійною, альтернативною.

– Минулого року центральну владу не обходили різного роду скандали та звільнення. Чи сильно це відбивалося на роботі Кіровоградської ОВА?

– Юхиме Леонідовичу. ми маємо сталі завдання, більшість з них визначені людьми, які живуть на цій території. Ми їх виконуємо. В даному випадку я не бачу ніяких проблем. Завдання влади на місцях – думати про людей, зараз – дбати про фронт, про захист, соціальний спокій. Проблем вистачає.

– Наприкінці року було дуже багато розмов про можливий мир, перемир’я, вибори. У зв’язку з цим чи замислювалися ви про своє майбутнє? Яким ви його бачите?

– Скажу вам так, у місцеве самоврядування, в місцеву владу я прийшов із реального сектора економіки, із конкретної справи, яку сам і створив. Я розумів куди йшов, відчував практично всі ризики. Може, не всі до кінця, але розумів, на яку посаду мене народ обрав, до речі, двічі. Тому ніяке владне крісло не дається комусь навічно. І це правильно, так повинно бути, бо життя змінюється і життя рухається, що в мирний час, що навіть в час таких випробувань, які переживає наша країна і наш народ. Тому я ніколи за крісло не тримався, у мене завжди є куди повертатися, і для мене це не є питанням життя і смерті, повірте мені. Мені завжди є чим займатися.

– І останнє питання в нас теж традиційне: що побажаєте своїм землякам у 26-му році?

– Безумовно, мої побажання, вони абсолютно близькі кожній людській душі, кожному українцю, який переживає таку величезну, неймовірну трагедію, яка випала на долю нашого народу. Не знаю чи є ще один європейський народ, який би терпів те, що терпить Україна за всіх. Тому ми в очікуванні миру, ми хочемо його з кожною хвилиною і з кожною годиною наблизити. Ми відчуваємо і бачимо, як б’ється країна наша, що в окопах, що в дипломатії, що на відновленні енергетики. Ми це все бачимо і відчуваємо навіть тут, на нашій відносно мирній тиловій території. Миру, тільки миру заслужила Україна! Мої найщиріші побажання миру і добра кожній людині, кожній родині, кожним Захиснику і Захисниці.

Мій низький уклін усім людям нашого степового краю за кожен достойно прожитий день у 2025 році. І мирного усім Нового року. Українці заслужили бути щасливими!