Для мене він – уособлення homo televizius (якщо ніхто раніш такий термін не придумав – буду першим). Андрій Богданович знає про телебачення надзвичайно багато, від фасадної телевізійної картинки і до створення нових телеканалів. Встиг попрацювати в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення і у страшному сні продюсерів – ГО «Детектор медіа». А зараз ще й розпочав кар’єру викладача на факультеті журналістики Одеського національного морського університету.
Ми зустрілися з Андрієм Ростиславовичем у переддень нового року, і йому довелось відповідати за себе і за всіх, хто працює по інший бік телеекрана.
– Андрію, телебачення – це ваша професія, а своє у нас не заведено гудити. Чи готові ви до відвертої розмови про феномен українського ТБ часів російсько-української війни?
– Отак одразу? Готовий. Тим більше – про феномен…
– Чесно зізнаюся, не дуже багато дивлюсь телебачення, тільки спорт і не дуже старе кіно. А все інше – в аудіорежимі. Телевізор працює, а я займаюся своїми справами. А як ви?
– Почну з того, що телебачення змінилося. Телевізор у нас тепер в смартфоні, і ми носимо наш телевізор в кишені. Ви абсолютно праві, коли кажете, що телебачення стало фоном. Гадаю, навіть домогосподарка, яка зазвичай була і є основною глядачкою телебачення, вона щось робить по хаті і слухає, не дивиться, а слухає телевізор. І тому цей принцип став частиною успіху зараз такого поняття, як фастканали. Береться, наприклад, серіал «Пес» і крутиться цілодобово…
– Фаст – це аналогія з фастфудом?
– Так, в принципі, телевізійний фастфуд.
– І ви теж такий глядач?
– Ні. Я практично не телевізійний глядач. В телефоні і класичному телевізорі фастканали я не дивлюся. Крім того, що телевізійник, я ще зараз СММ-редактор «Детектор медіа». І постійно на конвеєрі новин, більше на Telegram, тому що він оперативніший і популярний, хоч і небезпечний через російське походження і співпрацю з ФСБ. Але саме така історія формує моє телевізійне сьогодення.
– Почнемо з «Національного телемарафону». Ваше ставлення до цієї вахтової програми, яка зовсім не марафон. І навіщо тягнути в новинні програми відверто слабких ведучих і коментаторів?
– По-перше, марафон зараз – це велике скорочення кадрів. Ті, хто керує державою, і ті, хто керує марафоном, хочуть зекономити. Грошей мало, у «Інтера» біда-бідося, скорочення тотальні, в «Україні» теж ходять чутки про скорочення, і тому часто працюють ті, хто згоден працювати або за такі гроші, або за шанс бути в екрані, або навіть за бронювання. От вам і вся картина в принципі. Хоча це не стосується воєнних кореспондентів марафону, таких як Наталія Нагорна, Юлія Кирієнко – це приклад професіоналізму
Хотів би додати стосовно досліджень «Детектор медіа», які з’являються буквально щотижня. Так от, немає тижня, що б в «марафоні» від 70 до 85, а то й до 90 відсотків не превалювали в гостях представники «Слуги народу». А це не є правильним, тому що порушено баланс. До марафону повинні мати доступ всі фракції. Постійно немає «Голосу», «Європейської солідарності». «Батьківщина» фрагментовано, «Довіра» фрагментовано. А «Слуги народу» у нас завжди. Чому так? Тому що влада контролює «марафон».
– Кажете про проблему фінансування, але цей кадавр, телемарафон, споживає величезні гроші під час війни. Чи виправдані ці затрати? Таке враження, що гроші йдуть на підтримання приватних каналів і це маскується «Національним марафоном», який нібито транслюють глядачам, які сидять без світла. Це ж у голову не вкладається!
– Марафон, по-перше, вигідний нашій владі, я б сказав так. Це було видно ясно і чітко під час скандалу з Міндічем, коли «Суспільний» показав цю проблему, а марафон промовчав. Це лакмусовий папірець щодо того, навіщо нам такий марафон, який не говорить про проблеми. Марафон замилює очі, на жаль, зараз. Якщо раніше це було виправдано під час початку війни, коли канали не могли мати рекламу і обмін інформацією був точно на часі і потрібним. А зараз це вже рудимент, чемодан без ручки. Тому що канали вже заробляють рекламою. Вони ж додумалися і зробили ICTV2 замість ICTV, замість «України» – «Ми Україна». «1+1» теж відокремився. Тобто вони почали шукати, де знайти гроші і заробляти. А на марафоні, звісно, не заробиш, тільки роби що скаже влада, в принципі ото і все.
Стосовно якості ефірів. Ми ж пам’ятаємо, що «Рада» завжди була каналом, який не дотягував до рівня «плюсів», чи «України», навіть у порівнянні з «Суспільним» вони програвали. Ну, слухайте, це влаштовує тих, хто платить гроші.
– Поговоримо про кількість телеканалів. Навіть у мінімальному пакеті їх зараз 70, а трохи дорожче – всі 200. На кого це розраховано, хто утримує таку силу-силенну?
– З одного боку, це дуже добре для наповнення бюджету. Коли каналів багато, вони платять гроші за ліцензії. Це прекрасно. З іншого боку, прекрасно, що є конкуренція. Багато каналів, конкуренція, і мала б бути якість контенту краще. А от цього, на жаль, не відбувається, тому що зараз канали або виживають, або просто крутять старий контент, і на цьому в принципі і тримаються. Я сподіваюся, що колись в нашій державі, особливо після війни, буде нормальний медіа-ринок, до цього йде, тоді конкуренція все і вирішить. Ті канали, які не зможуть витримувати конкуренцію, вони здохнуть просто.
– Андрію, знаю ваше «ніжне» ставлення до спортивних програм. Але нас, любителів спорту, – мільйони, навіть під час війни. За що нам така кара ефірна? Весь футбол на рівні національної збірної і УПЛ приватизований якимось «мегогами». Хоча платимо податки, з яких 2 мільярда йде на громадське ТБ, і при цьому не можемо подивитися гру збірної України? Що це за здирництво? Ще одне запитання, теж важливе. Хто слухає дикий вереск Волочая, бурмотіння, недорікуватість коментаторів? Може вже потрібен телевізійний омбудсмен?
– Почнемо з першого. Я цього року стикнувся з тим, що спортивний контент викупити або показувати, наприклад, звичайний футбольний огляд (не трансляцію!) – це проблематично, тому що все відео у нас належить УПЛ ТБ. І коли звернувся за ціною уривків, просто кращих моментів, я ошалів, тому що називаються цифри десь там 200 тисяч доларів.
– Це щоб люди розуміли порядок цифр…
– У нас немає таких каналів, які б могли стільки заплатити. Крім того повинен сказати, що це стосується не тільки футболу, а й баскетболу. Зашкалюють ціни просто, я вже дізнавався і про гандбол і тому подібне, але вийшов на те, що зараз можна транслювати лише чемпіонат ММА, тому що там 1000 доларів за чемпіонат, або 5000 доларів за повний пакет чемпіонату світу, наприклад. Але це не футбол, який популярний в будь-якому домі в принципі. Класно було б показати цього сезону Великий кубок по сумо, де виступає наш український озекі Явгусишин. Прекрасні бої, я дивився, це було цікаво. Але я повертаюся до того, що УПЛ ТБ, на жаль, є зараз монополістом, і сам може вирішувати, кому що віддати. Це, на жаль, не конкурентна історія, і, на жаль, це б’є по глядачу, ви абсолютно праві щодо того.
Чи повинен бути омбудсмен? В принципі Національна Рада може бути омбудсменом. Поки у нас немає законодавства, щоб ми мали професійного омбудсмена, який би контролював. На жаль, такого регулятора немає. Та і ще те питання: чи потрібен він?
– А тепер про наше близьке, Андрію Ростиславовичу, про гумор на ТВ. Це вже не просто жах, а жах-жах-жах. «Квартал» деградував до рівня самодіяльності 70-х років, а «Дизель» звідти не підіймався. Хто й навіщо пускає це лайно в ефір?
– Знову ж таки, згадуємо, яка аудиторія нашого телебачення. Якщо раніше, коли я закінчив «ІнтерНьюз Україна», це були жінки 35+, то зараз жінки 60+. І цей гумор, який вони показують, в принципі, їм заходить. Як знімається цей гумор, можна почитати у Лєни Чиченіної, яка була від «Детектора» на запису «Кварталу новорічного».
– Скажіть мені, як в минулому один із провідних акторів цього жанру, ви можете це дивитись?
– Я й не дивлюся, я давно не дивлюся гумор.
– Ця відповідь мене повністю задовольняє.
– В силу того, що я в минулому, який-не-який гуморист, спробував подивитися російський «камеді». Там, я вам скажу, такі ж справи, а то й гірше. Якщо вони раніше мовчали про Путіна і про війну, то зараз повністю підтримують війну і навіть жартують про війну. Це вже повне дно. Для мене цих людей немає. Їх не стало ще в 2014 році, в принципі, але зараз їх повністю немає, це вороги.
Щодо нашого гумору. У нас, крім телебачення, є зараз ютуб-проекти гумористів, які раніше до телебачення не були дотичні. Я б вам порадив подивитися «Наші без раші». Вони нагадують мені наших «Українців офігенних», ну смішні вони, коротше. А ще там багато зараз стендапів. Не всі гарні, але мені подобається, що вони намагаються працювати власними силами і експериментують. Якщо вони експериментують, значить, у них буде конкуренція, і років через п’ять, сподіваюся, там буде нормально.
– Я розумію, що без реклами нема ЗМІ. Але ж така реклама, як у нас, вона вбиває будь-яке шоу. Хто нам на сніданок, обід, вечерю пхає в ефір труси від мимовільного сечовипускання і засоби від запору? Хто приймає і пускає це в рекламні блоки? А ці радісні голоси дорослих ідіотів, що імітують дітей? А ці хворі люди, яких показують безкінечно в рекламі? Ну де хоч який контроль?
– Знову ви повертаєтесь до омбудсменів і регуляторів. А я знову повернуся до аудиторії. Аудиторія телебачення – 60+. Ви щойно назвали ті товари, які ця аудиторія купує. І ця аудиторія має себе впізнавати в рекламі, як і в будь-якому інформаційному сюжеті, для того, щоб бачити. І вони себе там впізнають. Вони навіть не 60+, а 70+, а то й 80+.
Щодо реклами. У нас є закон про рекламу, доволі непоганий закон, але він не регулює такі емоційні штуки, про які ви кажете. Ну, слухайте, маємо, що маємо. Слава Богу, що реклами алкоголю і тютюну немає. І вирішена проблема з гемблінгом. Я так розумію, що є домовленість каналів з НацРадою про те, що гемблінг не допускається на ринок, тому що лудоманія – це дуже погана історія. Гірша за алкоголь і цигарки, вважаю.
– Ну, я б не став би так однозначно ставитися до алкоголю… А тепер про погоду. Навіщо нам оця допотопна «Миколина погода» в телевізорі, якщо в телефоні у кожного вона є локальна і миттєва?
– Ваші запитання виказують у вас те, що ви вже не телеглядач. Знову ж таки, повертаємося до аудиторії. Це ностальгія за 2005 – 2006 роками, коли Микола був у фаворі, коли він був класним, популярним. Повернення грає на ностальгію для 60+. Люди згадують молодість. Їм приємно, що можуть порівняти себе з тим Миколою, який він зараз, сказавши: «Ось, він постарів» чи навпаки: «О, який молодий в такі роки…».
– Завершуємо. У нас вийшло не стільки інтерв’ю, скільки «прожарка». І вам довелось відповідати на претензії, які поза вашою компетенцією. Прошу вибачення і прошу закінчити нашу розмову на мажорній ноті. Андрію, розкажіть про хороше українське телебачення.
– В мене є надія, що коли-небудь «Суспільне» таки вилізе з низьких рейтингів. Чому в мене є надія? Тому що купа молодих режисерів, журналістів, у них не засрані мізки ніякими стереотипами. Мені дуже подобається, як працює зараз Катерина Мурована. Я її вважаю однією з найкращих молодих режисерів України, тому що вона не боїться експериментувати. І це велика надія. Купа є таких журналістів, слава Богу, що в нас є Михайло Ткач. Слава Богу, що в нас є «Слідство Інфо». Слава Богу, що в нас є «Бігуси», які не дають вмерти журналістиці. І саме вони мають виховати нове покоління журналістів, щоб ми після війни побачили зовсім інше українське телебачення. Воно буде обов’язково. Я сподіваюся, що воно буде молодим, по-хорошому нахабним, не боятися говорити правду. Нарешті зникне отой паярошарок ЗМІ і медіа, який залежить повністю від влади або від одного власника. Тобто власники будуть сприймати медіа як бізнес, а не як спосіб тиску і захисту своїх інтересів в політиці. Оце було б класно. Якщо буде у нас медіа-ринок, це буде супер. Це буде конкуренція. І для глядача це буде добре. І нарешті аудиторія телебачення буде молодшою, ніж зараз.
– І вже точно останнє запитання. В Україні є люди, які знають, як зробити сучасне телебачення?
– Вважаю, так. Коли був конкурс на керівника «Суспільного», там був дуже цікавий кандидат. Зараз я згадаю його прізвище. Фаєнгольд! Він представив програму розвитку «Суспільного», яка мені дуже сподобалася. І це було оце сучасне телебачення. Він програв, хоча йому після конкурсу запропонували прийти в «Суспільне» і працювати. Але він сказав, що піде в ту кампанію, де тільки від нього буде все залежати, де на ньому буде вся відповідальність за свій проект. В нього дуже класна програма. Така молода людина, йому десь 40 років, я вважаю, саме такі молоді люди зроблять класне сучасне українське телебачення.
– То надія є?
– Є, є. І люди є, точно.
Продовження минулого