І знову про знущання над дітьми

Інформаційний ресурс «Златопіль», посилаючись на матеріали Новоукраїнського районного суду, поширив повідомлення про судове рішення стосовно цивільного подружжя з Новоукраїнки, яке покарали «через злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки».

Зразу подумалось, що нарешті винесено вирок у справі колишнього депутата Новоукраїнської районної ради Мольченка, якого звинувачували в зущанні над дитиною, але ні – Олександр Мольченко не лише не постав перед судом, але й сподівається на захист Європейського суду з прав людини. Нагадаємо про справу. Влітку 2018 року в Олександра та Наталії Мольченків було вилучено 4 дітей, при цьому 4-річний Владислав важив 7 кілограмів заміcть 16-ти, які повинні мати діти його віку. Саму дитину знайшли в украй занедбаному стані, його практично не випускали з кутка, де він проводив весь час, не купали (дитина на момент вилучення була забруднена фекаліями) і майже не годували. Хлопчика обстежили, пролікували й відгодували в обласній дитячій лікарні, кажуть, що дитина дуже гарненька, нормально спілкується, а після лікарні дітей передали органам соціальної опіки. Але його сестри вели себе інакше, вони явно перебували під впливом батьків, не розуміли небезпеки, яка загрожувала меншому брату.

З тих пір іде третій рік, але ця очевидна справа до цих пір розглядається. Сам Мольченко навіть отримує підтримку якоїсь Європейської правозахисної групи, яка в ЄСПЛ порушила справу «Мольченко проти України» і нібито добилася того, що міжнародна інституція визнає порушення прав людини під час утримання Мольченка під вартою. Він демонструє неабияку здатність до формування складних вербальних конструкцій, власної вини не визнає, і здається, що всіма засобами затягує розгляд справи.

Але найгірше те, що в Новоукраїнському районі (мабуть, і в Україні теж) такі випадки непоодинокі, що й доводить вирок суду, про який ми розповідаємо. Як кажуть правоохоронці, справа абсолютно ідентична зі справою маленького Владислава. Більше того, суд встановив, що батьки «обмежували малолітнього сина (9 місяців) в правильному отриманні їжі, в доступі до соціального розвитку та спілкування, фізичного розвитку та свіжого повітря, не забезпечували санітарними умовами проживання, виховання та утримання», і все це – «за попередньою змовою». У перекладі на зрозумілу мову це означає, що дитину не годували, не виносили гуляти, не купали і так далі, через що вона відставала в вазі на 25%, а лікарі діагностували гіпотрофію другого ступеню та анемію (відставання у вазі та зниження якості крові), і ці хвороби пов’язані з неналежним доглядом.

Читати й писати про таке важко, тому вкрай незрозумілим є вирок суду, який визнав батьків винними та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки, але одразу звільнив їх від відбуття покарання з випробуванням протягом одного року, тобто, як кажуть в народі, дали «умовне». Це було зроблено з гуманістичних міркувань, оскільки батьки визнали провину, розкаялися, пообіцяли виправитися та мають на утриманні ще двох малолітніх дітей.

Не будемо ревізувати рішення суду, оскільки він діє в межах статей Кримінального кодексу та законів України. Там є безліч статей «За жорстоке поводження», «Катування» або «Умисне тяжке тілесне ушкодження», «Мордування», «Нанесення шкоди життю та здоров’ю», «Злісне невиконання обов’язків по догляду» і таке інше, причому, якщо мова йде про дітей, це вважається обтягуючою обставиною. Але терміни – здебільшого від 2 до 5 років, і це при повторному скоєнню злочинів, а «першоходки» відбуваються легким переляком.

Цікаво, а як іще можна кваліфікувати поводження з цими дітьми, як не катування, але й при цьому терміни не відповідають тяжкості формулювань. Між іншим, у нашому законодавстві чомусь відсутнє таке поняття, як доведення до голодної смерті чи катування голодом, а без цієї конкретної обставини все перетворюється на «неналежне виконання обов’язків», а це вже зовсім інші речі.

Не знаю, чи є страшніший гріх, ніж доведення дитини до стану голодної напівсмерті, до фактично повільного вбивства, але виходить, що в нас навіть і це не є злочином, за який повинна наступати зовсім інша відповідальність.