Кіно про Чорновола

«Знімається кіно про В’ячеслава Чорновола», – написав на своїй сторінці у Фейсбуці Андрій Ніцой. Одразу журналістська спокуса і бажання взяти ексклюзивне інтерв’ю у земляка, соратника Чорновола, директора Центру стратегічних розробок, кандидата історичних наук.

Нагадувати, хто такий Чорновіл, не варто, тим більше фільм знімає, за характеристикою Ніцоя, активна, світла сучасна молодь. Інтерв’ю у нього, наприклад, брав двадцятирічний студент історичного факультету харківського університету.

– Андрію Анатолійовичу, ви були одним з тих, хто спілкувався з Чорноволом перед його загибеллю. Про що розповідаєте авторам фільму?

– Про те, якою була зустріч у Кропивницькому (тоді Кіровограді). Про те, як рухалися в бік столиці, як сталася трагедія – моїми очима.

– Хто ініціатор зйомок?

– Молодь. Це не грантові кошти, хлопці знайшли меценатів, яким сподобалася ідея меморіалізувати Чорновола і спогади про нього його сучасників. Це буде не пропагандистський фільм, а, скажімо, лірично-політичний.

– Як ви вважаєте, чому саме зараз молодь звернулася до постаті Чорновола? Є затребуваність такої особистості?

– Суспільний запит на чорноволоподібного лідера існує. Прості люди – фермери, вчителі, лікарі – в спілкуванні між собою, в соціологічних опитуваннях говорять про те, що Україна пішла би іншим шляхом, якби в 91-му році українці зробили вибір на користь Чорновола, а не Кравчука. Ця ностальгія, печаль щодо неправильного вибору в суспільстві присутня.

Після вбивства Чорновола у нас були президенти Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко, тепер Зеленський. Так чи інакше люди порівнюють їх з Чорноволом в плані працездатності, щирості, любові до України та українців. Поки що жоден, на мою думку і, вважаю, на думку більшості українців, тої Чорноволової планки не досягає.

Сьогодні, під час війни, розповісти про втрачені можливості, щоби, не втратити їх знову, щоби здобувши перемогу, не наступити на ті самі корупційно-олігархічні граблі, вкрай важливо.

– Ви кажете, що люди порівнюють президентів з Чорноволом. А чому президенти не порівнюють себе, свої вчинки, свою політику?

– Бо це важко. По-перше, Чорновола вбили, а їх ні. Тому вони переживають. По-друге, тримати планку людяності, відданості українській національній ідеї, українській справі далеко не кожному під силу. Є спокуси. Легше спокуситися і отримати щось, ніж дбати лише про Україну і українців. Тому немає в них особливого бажання йти шляхом Чорновола, Стуса, Левка Лук’яненка.

– Чи «світить» Україні лідер, хоча б подібний до Чорновола?

– Вірю, що буде. Я еволюціонист, вважаю, що з кожним наступним кроком збільшується вірогідність позитивного вирішення політичних, економічних, соціальних, духовних проблем. Суспільство йде шляхом прогресу. Рівень гуманізму збільшується. Покоління тридцяти-сорокарічних зі свого середовища так чи інакше винесе на поверхню нових прогресивних лідерів. Не кажу за одного, бо це має бути команда. Досить з нас самозакоханих царків. Ми з вами ще станемо свідками, коли до влади прийде притомний українець.