«Зелена кімната»: не допит, а спілкування

Ще їх називають просторами, дружніми до дитини. На Кіровоградщині таких просторів 7. Про їх користь та ефективність поговорили з начальником відділу ювенальної превенції управління превентивної діяльності ГУ Нацполіції в Кіровоградській області підполковником Сергієм Бочарниковим. Але, звісно, тема розмови була набагато глибшою.

– Сергію Борисовичу, доступно, будь ласка, чим займається ваш відділ?

– Управління превентивної діяльності об’єднує кілька служб і відомств. Відділ, який я очолюю, займається всім, що стосується дітей.

– Діти – це особи до 18-ти років. Так?

– Абсолютно правильно. Малолітні – до 14-ти років, неповнолітні – до 18-ти.

– За останні роки змінилася дитяча (підліткова) злочинність?

– Якщо взяти загальну кримінальну статистику, то в порівнянні з минулими роками вона набагато зменшилася. Вплинули кілька факторів: ковід, а це обмеження спілкування, воєнний стан, комендантська година. Плюс міграція населення. Останні статистичні дані саме по нашій області констатують, що показник дитячих кримінальних правопорушень зменшився на 60 відсотків.

– Які правопорушення здійснюють діти? Відрізняються від дорослих?

– На жаль, весь спектр кримінального кодексу. Це і крадіжки, майнові злочини, і завдання легких та тяжких тілесних ушкоджень, і угон транспортних засобів. Переважна більшість – крадіжки.

– Булінг в школах – це також ваші турботи?

– Так. З початку року в нас було таких 12 випадків. Є навіть факти стосовно адміністрації закладів освіти. Уявіть, що вчителі також можуть вчиняти булінг – підбурювати клас проти певної дитини.

Такі факти були і раніше, просто останнім часом визначили термін і внесли булінг до складу адміністративних правопорушень. Вирізняють 5 частин булінгу, п’ята – стосовно керівника закладу освіти за неповідомлення про факт булінгу.

Ці справи важко проходять в суді. Підключаються адвокати. До того подібна справа має всього три місяці на розгляд, після чого закривається. Ми неодноразово писали листи з пропозицією подовжити термін розгляду таких справ хоча б до року. Але поки що так, і зло залишається без покарання.

Взагалі законодавством передбачено три сторони булінгу: батьки – діти – вчителі. Обов’язково одним із суб’єктів конфлікту має бути дитина. Не може бути булінгу між вчителями та батьками.

– Відрізняються сільські та міські діти?

– Авжеж. Сільські більш відкриті до спілкування, більш емоційно не навантажені, більш довірливі. Це мої висновки після проведення заходів профілактики. У сільських дітей очі відкриті, і людина у формі для них авторитет. Хоча не можна всіх рівняти і оцінювати за місцем проживання.

– Діти-свідки – це також ваші підопічні?

– Свідки правопорушень – так. Механізм роботи з дітьми-свідками, які стали жертвами посягань, дуже змінився з появою «зелених кімнат». Поясню на реальному прикладі. Дівчинка-другокласниця поверталася зі школи. Її схопив злочинець, затягнув в недобудову і зґвалтував. Вона прийшла додому, розповіла про все вітчиму. Той взяв сусіда і пішов шукати ґвалтівника. Знайшли біля магазину, почали вовтузити. Це побачив дільничний, став вникати в ситуацію. Запитав дитину, що сталося, і та все розповіла. Він телефонує в чергову частину, приїжджає слідчо-оперативна група, оперуповноважений знову розпитує дитину, що сталося. Те саме розповідає слідчому. Потім дівчинку везуть у райвідділок, і там дитина знову все розказує. А потім ще прокурору. Протягом дня дитина різним людям 11 разів розповіла, що сталося, 11 разів переживши знущання над собою.

Так не повинно бути. Ми завдаємо повторні ушкодження психіці дитини, яка і так уражена. Тому почали облаштовувати «зелені кімнати».

– Це за європейським стандартом?

– Так. Тепер ми в цих кімнатах проводимо допити в час, коли дитині зручно, коли вона готова, і лише за участі психолога. Хоча тепер це не допит, а скоріш спілкування, бесіда. Решта учасників процесу перебуває в іншій кімнаті, дитина їх не бачить. Усе це під відеозапис, про що попереджається і дитина, і батьки. До речі, за бажанням дитини може бути присутня мама.

У нас тут працює психолог Катерина Ступіна. Вона не штатний працівник, діє на підставі угоди-меморандуму. Але з 1 вересня вже запрацював державний реєстр, і тепер психологи, яких ми залучатимемо, зможуть отримувати додаткові кошти за час, в який вони допомагали органам поліції.

На території області маємо сім «зелених кімнат», три з яких нам допоміг облаштувати благодійний фонд «Безпечне майбутнє». Вони закупили все: меблі, ноутбуки, відеокамери, штори, квіти, ігри та іграшки, ми тільки ремонтні роботи провели. Такі кімнати маємо у Світловодську, Олександрії, Знам’янці, Благовіщенську, Малій Висці, Новоукраїнці та Кропивницькому.

А ще у нас є «Барнахус». Це скандинавська модель, ідея якої в забезпеченні прав дитини в межах кримінального провадження. Він облаштований в центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей на Новомиколаївці. Це комплекс, де є медична оглядова кімната, вбиральня, кімната інтерв’ю і окрема кімната для учасників процесу, яких дитина не бачить. До того ж там є можливість онлайн-участі дитини в судовому процесі. Під час цього у психолога навушник, і якщо є потреба поставити дитині запитання, спеціаліст це робить у ненав’язливій формі. Це також допомагає уникнути додаткового емоційного травмування дитини.

– Достатньо семи «зелених кімнат» для області?

– Поки що вистачає, але у перспективі плануємо відкрити в Долинській громаді. Вже є домовленість з органами місцевого самоврядування. Ми в цих кімнатах спілкуємося і щодо домашнього насильства, і щодо булінгу. Тобто не лише кримінал.

– Мабуть, про це треба було запитати на початку нашої розмови. Але як ви стали «ювеналом»?

– Я закінчив педуніверситет імені Винниченка, історія та право. Потім пішов до армії. Заочно закінчив Національну академію внутрішніх справ. Працював дільничним офіцером ще міліції, оперуповноваженим кримінальної міліції у справах дітей. Потім старшим опером, потім начальником. Пройшов переатестацію і був затверджений вже в ювенальній превенції. Чому діти? Педуніверситет, мабуть, зіграв свою роль. Працюю. Навчився до всього ставитися з холодною головою, хоча це складно.

– Але є випадки, ситуації, які закарбувалися в пам’яті?

– Звичайно. Переважно це вбивства дітей. Ви ж пам’ятаєте трагедію, коли чоловік розчленив свою хрещеницю. Балашівська трагедія, коли мати вбила дочку. І знам’янська трагедія, і пантаївська… Кожен рік, на жаль, залишає свій відбиток.

– Вихідні у вас – це умовність?

– Точно так. Якщо виникає ситуація, пов’язана з дитиною, піднімається весь підрозділ. Коли зникає дитина, одразу до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься стаття 115 – вбивство. Це для того, щоб задіяти весь ресурс поліції для встановлення місцеперебуваннязниклої неповнолітньої особи в мінімальні терміни.

– Тобто не через три доби приймають заяву?

– Ні! Якщо зараз зателефонувати до поліції і сказати, що зникла дитина, вже буде реєстрація, і вже всі будуть працювати на пошуку. Я неод­норазово казав і повторюся: чим раніше, тим краще. Не зволікайте!

– Нам сьогодні не вистачає позитиву. Скажіть щось оптимістичне.

– У нас зменшується дитяча злочинність. Чи це не оптимістично? А ще є весь ресурс адміністративного і кримінального законодавства для того, щоб захистити дитину. Є ресурс для того, щоб дитина почувалася в безпеці в закладах освіти. У нас створений новий підрозділ – служба освітньої безпеки. Не вірив, що це можливо, але це вже є, і на фоні того, що багато поліцейських йдуть на фронт дати відсіч збройній агресії. Але 2 тисячі посад офіцерів освітньої безпеки в Україні ввели. На Кіровоградщині зараз таких 90. Сподіваюся, що невдовзі всі освітні заклади будуть забезпечені офіцерами, які відповідають за безпеку дітей.

А ще маю чи то мрію, чи то плани. Бачу, що мій особовий склад не «озброєний». Маю на увазі володіння кібер-навичками. Нам дуже потрібний тренінг із залученням найкращих представників цієї сфери. Вже звернувся по допомогу до «Безпечного майбутнього». Сподіваюся, підтримають.