Спочатку були плани написати про чергову перемогу кропивницьких бейсболістів у чемпіонаті України та виступи наших збірників на міжнародній арені. Але розмова з головним тренером національної збірної, заслуженим тренером України Олегом Бойком, який є асистентом головного наставника молодіжки та 28-разового чемпіона країни «ЦНТУ-ОСДЮШОР-ГОРН» Юрія Бойка, вже традиційно вийшла за рамки запланованого та більше торкнулася проблемних питань і перспектив розвитку українського бейсболу. Але розпочали ми з дуже цікавого й потрібного в наш час турніру «Кубок вдячності Силам оборони», який проводиться з метою підтримки Збройних сил України.
– Як виникла ідея таких змагань і хто був їх ініціатором?
– На цьому тижні мав відбутися фінал чемпіонату України U-18 серед юніорів. У Києві мали бути всі тренери та більшість гравців. Але ці змагання з певних причин відмінили. І так сталося, що з’явився вільний час без офіційних матчів. І гравець нашої першої команди Костянтин Бойко запропонував провести серію ігор до трьох перемог, поділивши найкращих кропивницьких гравців. Ідею провести турнір «Кубок вдячності Силам оборони» на підтримку й за участі воїнів ЗСУ та зібрати кошти на зарядну станцію та інвертор для 37-ї окремої бригади морської піхоти сформував головний тренер «ЦНТУ-ОСДЮШОР-ГОРН» Юрій Бойко. ЇЇ схвально сприйняли гравці всіх трьох кропивницьких команд. З них створили дві рівних по силах збірні, які отримали назви «Сині» та «Жовті».
Ми вже багато років маємо досвід, що найкращі ігри в нас між собою. Багато на те є причин. Це і організація, і рівень конкурентоспроможності команд, і майстерність гравців. Тобто цей формат вже відомий. Коли ми ділимо всіх гравців, маючи базу, знаючи умовну силу кожного гравця, то вони, як правило, показують найцікавіші ігри. Так і цього разу, коли в двох стартових матчах після 9-ти інінгів рахунок був рівним – 0:0 та 4:4. І лише в додатковому інінгу «Сині» таки здолали конкурентів – 5:2 та 6:5. Таким чином, для загальної перемоги в серії «Жовтим» потрібно було цими вихідними вигравати три гри поспіль. Але суперники не дозволили виграти навіть один поєдинок, закривши серію минулої суботи – 6:3 та здобувши почесний кубок.
Що стосується коштів, то, наскільки мені відомо, протягом перших двох днів разом із благодійним фондом «Мачок» було зібрано на спеціальний рахунок та в скриньку на стадіоні понад 23 тисячі гривень. Так що і шанувальників бейсболу гарною грою порадували, і потрібну справу зробили.
– Як відомо, бейсбол знову повертається до олімпійської програми в Лос-Анджелесі 2028 року. Яка зараз ситуація з олімпійським бейсболом?
– На минулому тижні відбувся звіт про нашу роботу в Міністерстві молоді та спорту. І, на щастя, нас більше вже не питають: чи зможемо пробитися на Олімпіаду 2028 року, де, за бажанням організаторів, знову буде представлений бейсбол? Але за нинішньої ситуації з відбором шансів потрапити на Олімпійські ігри у нас, як і в переважної більшості європейських збірних, дуже мало. До речі, в 2005-му році, коли бейсбол вперше вивели з олімпійської програми, для розвитку та популяризації нашого виду визначили декілька напрямків. На жаль, зараз припинилася дія програми Envoy Coaches Program. Це була програма, коли 40-45 американських тренерів їхали по всьому світу навчати бейсболу. На мою думку, будь-який талановитий тренер американський, приїжджаючи в Україну або будь-яку іншу країну, потратить 20-30 років і, мабуть, підготує або допоможе підготувати тренерські кадри, спортсменів, які будуть на рівних конкурувати або перемагати. Але можна за тиждень взяти в команду американців та латиноамериканців і знищити тих, кого готували тридцять років. Тому зараз існує спосіб швидко досягти бажаного результату. У натуралізованих гравців майстерність закладається з дитинства, і з ними конкурувати дуже важко, хоча й можливо. І саме тому Міжнародна федерація для підвищення зацікавленості та покращення якості гри полегшила легалізацію іноземних гравців. Тобто всі команди, які мають намір щось виграти, дають іноземцям громадянство своїх країн. Залишилося лише декілька країн, які це не роблять, через юридичні обмеження та брак коштів. Серед них Україна, мабуть, лідер. І коли нас питають, яке ми місце посіли на чемпіонаті Європи, то я запитую: це як рахувати – з американцями чи азіатами чи без них?
Для прикладу, в останній грі європейської першості 2023-го року вийшли двадцять американців за збірну Греції. І, які б ми не були мотивовані і як би гарно не грали, шансів здобути перемогу в нас було небагато. Хорвати легалізували одразу кілька латиноамериканців, і одразу зникла інтрига в нашому протистоянні. Вони краще підготовлені й більш майстерні. Так що для них це ще й можливість заробити. Хоча й американці в нижчих лігах не заробляють шалені гроші. До минулого року середня зарплата в майнор-лізі складала 600 доларів (зараз підвищена вдвічі). Так що й вони шукають кращої долі.
Нам, тим більше зараз, просто неможливо йти шляхом натуралізації. Тим більше, що в Україні немає подвійного громадянства. Та й це буде неправильно по відношенню до наших хлопців, які тренуються й грають попри всі жахи сьогодення.
А ще чемпіон Європи більше не отримує напряму олімпійську путівку. Система відбору направлена на те, щоб в олімпійському турнірі грали шість приблизно рівних за силою команд, незалежно від континенту. Так, у Токіо виступали дві європейські команди, але вони здобули ці путівки в конкурентному відборі. І не факт, що в 2028-му році буде грати хоча б одна європейська збірна. Рівні умови для континентів забезпечуються лише на відбірковій стадії, а там потрібно доводити свою конкурентоспроможність.
А ще дозволили залучати до збірних професіоналів. Поки що зірок МЛБ, таких, як Леброн Джеймс чи Стефен Каррі в баскетболі, ми на Олімпіаді не побачимо. Але класні гравці минулого та майбутні виконавці, яким пророкують чудове зіркове майбутнє, у Лос-Анджелесі зіграють. Ось за збірну Великобританії виступає Гаррі Форд, найкращий проспект у світі. Ізраїльтяни залучають якісних профі. Так що МОК прагне до того, щоб бейсбольний турнір був дійсно цікавим і конкурентним, щоб це було яскраве видовище, привабливе для телебачення та спонсорів. До того ж Міжнародна федерація бейсболу вимагає покращення інфраструктури й залучення існуючих арен до бейсбольних змагань.
Ось у Лондоні на футбольній арені «Вестхєма» грали клуби МЛБ «Метс» та «Філієс». На переобладнання арени на бейсбольну знадобилося лише два дні. І саме таким шляхом універсальних арен зараз намагаються йти. До речі, в Парижі на Олімпіаді теж міг бути представлений бейсбол, але для цього потрібно було будувати арену. І організатори не дійшли згоди щодо того, хто має фінансувати цей проєкт. Як відомо, французи зробили все, щоб максимально мінімізувати витрати, і бейсбол не вписався в цю схему економії. У Лос-Анджелесі, як ви розумієте, проблем з ареною немає.
– Якщо повернутися до підготовки гравців, то чому при всій вашій наполегливій роботі не виходить готувати бейсболістів, які можуть бути конкурентоспроможними із не найкращими представниками провідних світових шкіл?
– А чому найкращі футболісти переважно з Бразілії чи Аргентини? Але для вдосконалення своєї майстерності вони їдуть туди, де можуть прогресувати. І ми повинні розуміти, що, якщо талановита дитина поїде в 14-16 років навчатися в американському коледжі, а потім університеті й згодом буде грати за збірну України, то класом цей гравець буде значно вищим, ніж ті, що тренуються в Україні. Там інша система тренувань та інший рівень змагань. Достатньо подивитися на систему студентського спорту, яка сприяє появі зірок, які грають в американських лігах, а менш талановиті все одно сильніші за своїх європейських колег. Латиноамериканці та азійці також грають з дитинства. А в нас найкращі атлети обирають інші види спорту. Тут вже після 18-ти стоїть вибір: чим займатися в майбутньому? І хто не має можливості пробитися на професіональний рівень, шукають інші напрямки діяльності. І нам дуже важко в таких умовах віднаходити для хлопців мотивацію.
– У вас від усіх цим проблем руки не опускаються? Діточкам ще цікаво, а дорослих як вам удається утримувати?
– Мені дуже багато речей не подобається. Але зараз потрібно стиснути зуби й тримати свій рівень. Я намагаюся знайти задоволення в щоденній роботі. Як кажуть, якщо хобі стає роботою, то ви жодного дня не будете працювати. Але скажу, що навіть у дітей зацікавленість стрімко впала. Ми ще можемо підготувати гравців, якось підвести к чемпіонату Європи та на пік форми вивести. Але наш загальний рівень дуже знизився. І зрозуміло чому. Ще коли ми тут починали, то до бейсболу ставилися як до швидкого способу отримати залікові очки для регіону. Та ми разом своєю працею й результатами дійсно змусили себе поважати. Нами вже навіть пишаються й ставлять у приклад. До речі, таке не дуже серйозне ставлення було в профільному міністерстві чверть віку тому, коли казали, що ми якісь авантюристи, які перетягнули гравців із інших видів спорту. Але ми, знову ж таки, продемонстрували, що можемо цілеспрямовано працювати на всіх етапах, починаючи з дітей. У нас вже виросло не одно покоління вихованців, які займалися бейсболом з дитинства й стали досвідченими гравцями. Але ж вас цікавлять наші результати в сезоні? Головна збірна України в цьому році не взяла участь в чемпіонаті Європи, який проходив у Польщі. Там ми дійсно могли претендувати на підвищення в класі. Адже за путівку до групи А в фіналі грали збірні Польщі та Литви, з якими могли реально поборотися за перемогу. На щастя, колеги розуміють ситуацію в нашій державі й ніяких штрафних санкцій не застосовуватимуть. А не зіграли ми тому, що в тренерів та гравців не було дозволу на виїзд за кордон. А зараз є така тенденція, що в Україні зі зрозумілих причин якісно підготуватися до важливих змагань важко. Тому ми намагаємося заздалегідь виїжджати до місця проведення турніру й там проводити кілька днів підготовки. Так, до речі, багато команд робить. Так ось ми мали домовленість із поляками про передстартовий збір у Кутно. Але можливість виїхати я особисто отримав, коли цей збір вже мав розпочатися. Це на території України ми маємо бронювання, оскільки наша ОСДЮШОР-2 визнана об’єктом критичної інфраструктури, але виїзд за межі держави – то окрема розмова. З цієї ж причини ми не змогли виїхати й на клубні європейські турніри та підготовчий турнір у Празі.
– Але ж у молодіжному чемпіонаті Європи вдалося взяти участь?
– Так. Але ж там гравці до 23-х років виступають, і з їх виїздом немає проблем. Тут тільки тренерам потрібно мати бронювання.
– Як можна оцінити виступ молодіжки на цих змаганнях?
– Тут ми вперше задіяли систему передстартового збору на місці. До збірної залучили виконавців з Рівного, Києва та Кропивницького. Господарі в Будапешті дуже гарно до нас віднеслися. Ми тренувалися на основному полі й дуже плідно попрацювали. Адаптувалися. І це посприяло тому, що ми виграли на попередньому етапі в австрійців, хорватів, в яких всі тренери американці, угорців, але поступилися словакам у матчі, який вже нічого не вирішував із точки зору турнірних розкладів. А в фіналі поступилися австрійцям – 2:3, яких обіграли на попередній стадії – 10:5. Це прикро було, тому що в 2021-му році ми також у фіналі грали з австрійцями й також програли мінімально – 0:1.
– Попри те, що не вдалося пробитися до групи А, ви вважаєте цей виступ вдалим?
– За нинішніх умов – безумовно. Можливо, при поразці так і не можна казати. Але ми весь турнір перебували в пошуку найкращих варіантів складу на пару позицій. Нам не вистачило двох-трьох днів підготовки, щоб визначити оптимальний склад. І в останні хвилини фіналу таки знайшли найкращий варіант, але це не дозволило відігратися.
– А ще був європейський чемпіонат серед кадетів U-15?
– І там хлопці Сергія Лимаренка зіграли добре. На груповому етапі юні українці в Литві здолали британців, фінів та литовців. Потім програли полякам, але перемогли в ключовому двобої ізраїльтян. У фіналі вдруге зіграли з британцями та, як і старші гравці, поступилися. Тут ми повели в рахунку проти збірної Великобританії, але не втримали перевагу, і далі просто не вистачило сил – 6:19. А ще в нас грали найменші зі збірної U-12, які в минулому році взагалі виграли свою відбіркову групу. В елітному дивізіоні нашим хлопчикам, яких тренує киянин Євген Ткаченко, було непросто. Але в останньому матчі українці здолали литовців і начебто залишилися в групі А. Кажу невизначено, бо остаточного розуміння в цьому питанні поки що немає.
– Тобто, в цілому виступ збірних сприймається як позитивний, а що з внутрішніми турнірами?
– Якщо враховувати всі наші проблеми, то збірні зіграли доволі непогано. Я задоволений, що ми всі дуже плідно працюємо. Та хочу наголосити, що складнощів у нас дуже багато. Головна проблема все ж у тому, що, окрім централізованої підготовки до змагань, має бути змагальний сезон. А вже два роки з початком війни у нас внутрішні змагання проводяться за принципом: щоб були. У чемпіонаті серйозно зменшилася кількість матчів. І про справжню конкуренцію мову вести не можна. Кияни в цьому сезоні мали реальний шанс відібрати в нашої першої команди чемпіонський титул. Перед двома київськими матчами, на які ми через відомі причини поїхали без кількох гравців основного складу, наші конкуренти мали одну поразку і вважалися претендентами на золото чемпіонату. Але наша команда не залишила їм шансів та двічі перемогла.
– Київський бейсбол на підйомі?
– Вони збудували гарне поле зі штучним покриттям і трибунами. Чомусь не до кінця, і попереду роботи по доведенню стадіону до нормального стану. Вірю, що згодом буде там і вода, і все необхідне для обслуговування арени. Але є велике бажання цілої групи однодумців розвивати гру й досягти успіху.
– А взагалі, де в Україні реально розвивають бейсбол, окрім Кропивницького?
– У Києві, Рівному, Чернівцях, Сумах, Одесі, Миколаєві. Команди виступають у двох лігах і в 5 вікових категоріях.
– З вашими дублерами, яких тренують Сергій Лимаренко та Руслан Дейкун, зрозуміло. А що це за третя наша команда «Ураніум»?
– Там зібралися не лише наші колишні досвідчені гравці, як деякі кажуть, але й молоді амбітні бейсболісти. І вони дійсно прагнуть нас перемогти. Поки що не виходить. А зараз декілька гравців «Ураніума» грають на турнірі на підтримку ЗСУ.
– Вас не засмучують розмови деяких недоброзичливців про те, що ви перемагаєте без конкуренції і бейсбол – то річ у собі?
– Я б поставив питання: а чи потрібен спорт зараз? І якщо спорт дає людям моральну розрядку, піднімає настрій та сприяє вірі в нормальне життя, то нехай собі кажуть. Ми продовжимо наполегливо робити свою справу. Але потрібен розумний підхід до проведення змагань, щоб ми не їздили за кілька сотень кілометрів для галочки та витрачали чималі кошти, щоб не отримати гідної боротьби. Точно розумію – ми можемо побудувати таку систему змагань, яка буде привабливою для учасників і цікавою для вболівальників. Треба попрацювати тут разом.
– А ваших гравців до війська призвали?
– Є декілька хлопців у лавах Збройних сил України та в Національній гвардії. Та більшості бейсболістів у нас не виповнилося 25-ти років.
– Що нас очікує в майбутньому?
– Попереду в жовтні ще вирішальні матчі Кубку України. А з 2025-м роком поки що повна невизначеність. Після звіту в міністерстві ми не отримали ніякої відповіді стосовно власного майбутнього. Бюджету на наступний рік ще немає. Більше того, після червня цього року майже припинилося фінансування. Ми фактично весь цей час жили в борг із обіцянками, що в майбутньому все повернуть. До речі, цікаво, що і Європейська та світова федерація, яка в 2022-му році виділила 76 тисяч євро на наші міжнародні змагання, а 2023-м допомога була лише 14 тисяч євро, у цьому році не виділила на підтримку нашої збірної та клубів нічого.
А попереду у нас серед збірних в 2025-му мають грати ювеніли U-12 та юніори U-18. Скажу так: щоб будувати плани, потрібно повернути борги за цей сезон і визначитися з майбутнім бюджетом. Але ж ми оптимісти. Тому віримо в наші Збройні сили та краще майбутнє…
Ювілей на батьківщині