Про перспективи нашої збірної, про невдачі українських лідерів у єврокубках, а також про становлення нових «Карпат» ми поговорили з колишнім капітаном кропивницької «Зірки» та петрівського «Інгульця», згодом наставником петрівської команди – чемпіона Першої ліги минулого сезону, а нині головним тренером львівських «Карпат» Владиславом Лупашком.
– Владе, давайте розпочнемо з жеребкування чемпіонату світу. Як ви оцінюєте шанси команди Сергія Реброва на успіх у відбірковому турнірі?
– Чесно кажучи, вже немає такого, коли ми раніше розуміли, що можемо домінувати над такими суперниками, як Ісландія та Азербайджан. На жаль, рівень нашого чемпіонату, рівень нашого супротиву не дає можливості гідно конкурувати в єврокубках та спокійно перемагати таких суперників на рівні збірних. Я хочу сказати, що це не залежить від тренерського штабу, що вони якось не так працюють. Це залежить від того середовища, де більшість гравців знаходиться. Справа не в тім, що ніхто не хоче пресінгувати. Більшість команд УПЛ не хочуть пресінгувати «Шахтар» і «Динамо». А ще це про те, як «Шахтар» і «Динамо» себе позиціонують. Якщо брати «гірників», то вони в більшості матчів у чемпіонаті, забиваючи один-два голи, зупиняються, не продовжують грати активно, самі не створюють ту інтенсивність, яка їм потрібна в Європі. «Динамо», навпаки, у багатьох іграх хоче віддавати м’яч супернику, отримувати простір, щоб потім його використовувати та ловити суперників на контратаках. Але це працює тільки в Україні. Вони самі створюють собі такі умови, які не дозволяють бути конкурентоспроможними у Європі.
Тому ми маємо оцінювати збірну через призму того, що відбувається у нашому чемпіонаті. У нас з’явилися команди, які намагаються піднімати інтенсивність гри. Якщо їх буде більше і більше з кожним роком, то і збірна може на щось розраховувати.
Наразі я вважаю, що в нас дуже складний жереб і не маємо сподіватися на те, що нам будуть легко даватися перемоги. Думаю, все буде приблизно так, як у минулому відбірковому циклі до Євро, коли «вигризали» важкі перемоги. Але маю надію, що все ж збірна України зіграє на чемпіонаті світу. Не потрапити до числа 48 збірних, навіть в наших таких надскладних умовах життя та підготовки, буде дуже прикро. Нам потрібні невеличкі позитивні моменти, і впевнений, що футболісти та тренери збірної України це чудово розуміють.
– На вашу думку, що нам краще – Хорватія чи Франція? І чи не вийде так, що вони будуть у «піддавки» грати в чвертьфіналі Ліги Націй, бо там інша група, куди потрапляють переможені, – це Чорногорія, Чехія, Фаррери та Гібралтар?
– Звісно, Хорватія – трохи легший суперник, ніж французи. Мені здається, що на тому рівні всі команди налаштовуються на перемогу, і думаю, що вони серйозно будуть змагатися між собою. Хоча зіграють – побачимо.
– Ви свого часу пограли у чемпіонаті, де була більш конкурентна боротьба, а зараз вже оцінюєте все з тренерської позиції. Тому скажить: така невдала гра у єврокубках пов’язана з рівнем чемпіонату чи з недостатнім рівнем майстерності та відповідальності гравців?
– Частково я вже на це відповів, стосовно конкуренції й того, як самі позиціонують себе наші лідери. Я вважаю, що тоді, коли я сам грав, змагалися більше команд, які намагалися діяти першим номером. Серйозним був рівень «Дніпра», «Металіста», і «Чорноморець» підтягувався, не кажучи вже про рівень «Динамо» і «Шахтаря». І вони створювали цю конкуренцію. Зараз же що ми бачимо? Чи багато команд хочуть діяти активно проти «Шахтаря» та «Динамо», а не відсиджуватися в захисті? Я бачив всього декілька ігор. Це я вважаю основним. Адже це не тільки від конкуренції залежить, а ще й від наміру команди, від наміру тренера.
Але ще хотів би сказати про «Шахтар» і «Динамо». У них дійсно надзивичайно важка логістика, і вони реально мало тренуються. А без планомірного тренувального процесу важко розраховувати на гарну гру. Тим більше на такому рівні й проти таких суперників, як ті ж «Баварія» чи «Реал Сосьєдад». Тому шалено критикувати їх я б не став.
Повірте, логістика дуже впливає. Я відчув це, коли ми грали на Кубок України, в чемпіонаті з «Рухом», потім з «Оболонню», і знову Кубок через декілька днів у нас був. І це дуже важко. Ти просто не тренуєшся, займаєшся відновленням, розділяєш групи. У одній групі сьогодні день великого навантаження, у іншої групи – через два дні. Тому постійно маєш розбалансованість складу. Але це досвід, якого до цього не було в жодного тренера та в жодній країні світу. Його просто не існувало, бо таких складних умов, як зараз в Україні, ніколи ні в кого не було. І ми маємо це розуміти та в деякій мірі підтримувати гравців і тренерів.
А ось що я не підтримую, то це, як сказав раніше, що наші лідери в чемпіонаті віддають м’яч і простір. Це можна виправдати тим, що вони десь зберігають сили. Але то вже їхня справа. Та все ж, якщо ти будеш зберігати сили в чемпіонаті, то ніколи не зможеш відповідати тому рівню інтенсивності, який дають тобі суперники в Європі. Як показав останній матч «Динамо» в Іспанії, це дуже величезна проблема в нашому футболі.
Коли ми почали роботу в «Карпатах», то казали, що ми маємо підтримувати інтенсивність кожного дня та на кожному тренуванні, забиваючи багато голів. І гра з «Вересом», яку виграли 5:1, була показовою в цьому плані, коли ми багато рухалися й багато забили. Показники бігової роботи виявилися дуже високими, і до цього ми прагнемо в кожній грі.
– Але ж є інтенсивність, а є індивідуальна майстерність. А що, індивідуальна майстерність, зокрема досвідчених Попова, Бондаря та інших захисників, які припускаються одних і тих же помилок, може залежати від логістики?
– Розумієте, коли у тебе ватні ноги, несвіжа голова, коли ти втомлений, то йде розконцентрація й припускаєшся прикрих помилок. Так що сто відсотків усі ці важкі переїзди впливають. Коли в тебе голова не тими думками забита, то це також проблема. Ви уявляєте, що чоловік їде до іншої країни, де все спокійно, а його родина там, де ракетна атака. І він хвилюється й думає зовсім не про футбол.
Але, як правильно кажуть, якщо помилки повторюються, якщо вона не одна, не дві, а це системність, то це вже поганий сигнал, знак того, що рівень гравця обмежений.
– Якщо повернутися до чемпіонату, то скажіть, чи боротьба за першу трійку вже завершилася, чи все ще може змінитися?
– Ні-ні, усе може змінитися. Впевнений, що будуть «Олександрію» підтискати знизу і «Кривбас», і «Полісся». Вони планують підсилюватися якісними гравцями, що дозволить підтягнутися. А «Динамо» та «Шахтар», коли завершать виступи в єврокубках, думаю, будуть нарощувати свій відрив і розіграють золото та срібло між собою. Глибина складу та якість виконавців у них значно вища. Коли ж пройдуть збори та відновиться систематичний тренувальний процес, то іншим конкурувати буде дуже важко. Чи втримають кияни свою перевагу, то буде залежати від них самих. Але те, що вони її досягли, робить шанси динамівців на чемпіонство трохи вищими. А за бронзу та єврокубки боротьба буде дуже цікавою та напруженою.
– А рівень суддівства покращився?
– Покращився, дуже покращився. І якщо є помилки, то вони виглядають неупередженими й виникають за рахунок рівня суддівства. Зараз же багато молодих арбітрів зайшли, і є хвилювання та похибки. Але в цілому я задоволений. Тільки в одній грі мені суддівство не сподобалося. Це проти «Руху», якому, на мою думку, трохи сприяли. Не знаю, то була допомога така чи так виходило, але багато таких незрозумілих рішень приймали арбітри. Але в цілому арбітраж був на гарному рівні.
– Та все ж, вам не здається, що арбітри ВАР часом якось не допомагають, а навіть шкодять арбітрам у полі?
– Є такі моменти. Навіть у нашому останньому матчі проти «Кривбасу» були дуже схожі моменти з пенальті. У наші ворота його призначили, а у штрафній «Кривбаса» не помітили схожого порушення правил. Але мені здається, що це досвід. Потрібно арбітрам більше працювати, більше збиратися, більше аналізувати, кожен тиждень, напевно, вони мають розбирати ці моменти, бо дійсно проблема існує.
– Тепер трохи про «Карпати». Не жалкуєте, що так круто змінили свою судьбу, коли залишили «Інгулець, і як оцінюєте вашу роботу у львівському клубі?
– Не жалкую на сто відсотків. Я дуже щасливий, тому що опинився в амбітному клубі, де навколишнє середовище закохане в клуб, а я маю можливість реалізувати свої ідеї та напрацювання. Я бачу, наскільки вболівальники люблять клуб і наскільки вони підтримують футболістів і тренерів. Отже хочеться їм віддячувати своєю грою. Приємно, коли вболівальники часто кажуть, що вони не сподівалися на таку гру команди, що ми будемо проти будь-якого суперника намагатися грати першим номером, і це їм дуже подобається.
На мою думку, дуже гарно те, що наші футболісти вже не питають, як будемо грати. Вони розуміють, що вимоги будуть однаковими, що проти будь-якого суперника намагатимемося домінувати. Ми вже цю психологію змінили. Це класно, що за чотири місяці змогли це зробити.
У цілому у нас наразі позитивний шлях. Ми розуміємо, як нам стати сильнішими, за рахунок підсилення яких позицій. І тому з натхненням я очікую зборів і точкового підсилення. Думаю, в другій половині сезону станемо сильнішими.
– Чи очікували, що ви так високо будете – на шостому місці? І чи нема думок про єврокубки?
– Ніхто не очікував. У нас було завдання потрапити до десятки. Ми його трохи перевиконали. Далі будемо дивитися, як воно складеться.
Головна наша мета зараз – це якість гри, побудова команди на майбутнє. І ми не будемо гнатися за результатом, не враховуючи нашу ігрову концепцію. Не будемо, умовно кажучи, відходити, не будемо грати другим номером, тим самим намагаючись здобути результат. Ми хочемо побудувати такий сильний клуб, який за грою складе конкуренцію нашим лідерам. Маємо домінувати в усіх іграх і відрізнятися від багатьох наших команд своїми якісними збалансованими діями в нападі та в захисті. Якщо все вийде, то прийде і результат, тоді побачимо, куди цей шлях нас приведе.
– У вас там у «Карпатах» зібралося так зване кіровоградське лоббі, в яке входять Сергій Лавриненко та директор клубу Андрій Русол. От скажіть, як це, коли вашим асистентом є наставник, під керівництвом якого сам ще грав та досягав успіху як футболіст?
– Це все залежить від характеру Сергія Дмитровича Лавриненка. Я дуже вдячний йому, що він погодився на мою пропозицію. Дивіться, він дуже був втомлений психологічно та морально після періоду в «Вересі». Бо багато було проблем і нещирих дій з боку керівництва, як мені казали. Але ж тренер завжди прагне працювати. Коли нема роботи, то це тебе пригнічує. Я Дмитровичу розповів, який проєкт будується в «Карпатах». Він із великим натхненням його сприйняв і погодився до нас приєднатися. Але він розумів, що буде трохи важкувато.
І перебудуватися йому було нелегко. Перший етап виявився складним. Він багато нервував, адже звик диктувати умови, а коли бачив, що щось не виходить, хотів змін. Але, коли Дмитрович чув, що змінювати курс не будемо, то він потроху-потроху мінявся. І він тим самим спростив нашу комунікацію, наші взаємодії.
Також великий внесок у побудову в тому числі й тренерського взаєморозуміння зробив Андрій Анатолійович Русол. Він ніколи не втручається в роботу тренера, але дає можливість йому розвиватися, допомагаючи порадою та діями. Вони й з Лавриненком багато розмовляли між собою. І вже десь за два місяці все стало так, як воно є зараз. У нас дуже гарний такий робочий мікроклімат.
– Але ж останнє слово завжди за вами, чи не давить Лавриненко своїм авторитетом?
– Так, саме я приймаю остаточні рішення. А Дмитрович сам десь себе зупиняє і каже мені, що я маю це контролювати. Навіть якщо я перегибаю палку, він не втручається, але потім коректно підправляє у властивій собі манері. Так що зараз дуже комфортна і робоча атмосфера в клубі.
– Ви, напевно, слідкуєте за «Інгульцем», який минулого сезону вивели до УПЛ. Чи здатен «Інгулець» піднятися?
– Важко сказати, особливо після поразки від «Колоса» в останньому турі. Здавалося б, до цього з’явилася надія, коли вони впевнено переграли «Ворсклу», гарно діяли проти «Зорі» і мали б вигравати, якби не тривога. Але вважаю, що зараз було помилкою знову їхати на виїзд до «Колоса». Якби ковалівці приїхали до, наприклад, Кривого Рогу, то воно б мало сказатися. Але, мабуть, не знайшли резервного варіанту в «Інгульці». І такий ключовий матч петрівці у підсумку програли, позбавивши себе можливості піднятися в турнірній таблиці до «Оболоні» та «Чорноморця». Але, попри цю невдачу, шанси залишаються, адже відрив від 12 місця – усього 7 очок. Якщо гарно попрацюють у міжсезоння та трохи підсилять склад, то, може, ще й пободаються.
– Це вже не ваш Інгулець?
– Вже ні. Це буде завжди «Інгулець» Олександра Поворознюка. Я дуже вдячний за той шанс, який мені надали. І цей клуб завжди буду згадувати з великою подякою. Частинка мого серця залишилася в Петровому. Я казав про це, що, коли ми грали з «Інгульцем» вже в цьому сезоні, що ще не відійшов від них. Дуже близькі для мене були футболісти. Я навіть перед грою не виходив на поле, щоб не зустрітися з ними. Під час гри, коли робив заміни тренерській штаб «Інгульця», то я машинально хотів підійти та підказати футболістам, які виходять на поле. А потім подумав, що це вже не мої гравці. Такий ще був у мене тоді стан. Але життя продовжується, і потрібно рухатися далі. А «Інгульцю» бажаю лише успіху, але в усіх інших матчах, окрім «Карпат».
– А про нашу «Зірку» згадуєте?
– Так, з позитивом згадую. Хіба можна забути той час, коли ми перемагали, коли в Кропивницькому був футбольний ажіотаж, коли ми з оптимізмом дивилися в майбутнє? Сергій Дмитрович мені казав, що знайшов відео, як ми грали. Може, разом якось передивимося. Але тоді серце трохи защемить, адже дуже прикро, що «Зірка» зникла з професійного футболу України. Ось ви Андрія Русола згадали, якого виховали в тоді ще Кіровограді, а скільки ще зірок було виховано. Залишається лише сподіватися, що в Кропивницькому знову знайдуться люди, які люблять футбол і які повернуть «Зірку» на український футбольний небосхил.
Сергій Лавриненко: про співпрацю з Владиславом Лупашком
– Я почав працювати з Владиславом Лупашком ще з 2014 року, коли він був футболістом, а я – тренером. Ми досягали хороших результатів, здобували золоті медалі Першої ліги із кропивницькою «Зіркою», а також виходили у фінал Кубка України з «Інгульцем», і в УПЛ теж. Я запропонував Владиславу стати тренером, коли він ще був чинним гравцем. Я бачив, що в нього хороші задатки як наставника, і я хотів з ним працювати. Проте життя склалося так, що зараз він – старший тренер, а я – його помічник. Ми працюємо разом, у нас хороший тренерський штаб і є взаєморозуміння. Лупашко вирізнявся тим, що він умів аналізувати матчі, помилки, дії суперника. Владислав ще раніше фактично був тренером, який виходить на поле, він дуже добре розумів гру. Наче провідник моїх ідей на футбольному полі. У нас з ним схоже бачення футболу, тому ми товаришуємо і працюємо разом вже багато років.
Навіщо і як встановлюється факт проживання однією сім’єю