«Побудуємо центр – будемо найкращими»

На розширеному засіданні Ради оборони області начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович запропонував громадам стати учасниками регіонального проєкту «Об’єднані заради здоров’я», який передбачає створення сучасного реабілітаційного центру. В обласній лікарні є реабілітаційне відділення, але мова йде про потужний комплексний стаціонар і амбулаторний кластер для відновлення від стресів війни.

З метою детально обговорити проєкт ми звернулися до завідувачки відділення фізичної та реабілітаційної медицини обл­лікарні Мирослави Брикульської.

Мирослава Володимирівна, закінчивши шосту школу обласного центру, вступила до медичного інституту Одеси. За розподілом потрапила до обласної лікарні на посаду фізіотерапевта. Ординатура, аспірантура, захист кандидатської… Згодом знову навчання на факультеті медичної психології – відчула в цьому потребу. Впевнена в собі, красива, яскрава, про складні речі говорить доступно й зрозуміло.

– Мирославо Володимирівно, відділення, яке ви очолюєте, раніше було фізіотерапевтичним, а тепер фізичної та реабілітаційної медицини.

– Саме так, з реформуванням галузі охорони здоров’я змінилася і назва відділення, і підхід до реабілітаційної медицини. Наше відділення завжди було потужним, до сьогодні залишилося багато обладнання, у нас були всі напрямки фізіотерапії, починаючи з електролікування і закінчуючи водолікуванням (різноманітні ванни, підводний масаж і таке інше). Коли почалася реформа, ми почали змінюватися, рости. Сьогодні в нас на першому місці фізична терапія, додатково – фізіотерапевтичне лікування.

Ми досить швидко реформувалися, навчилися того, чого не знали. Маємо значні досягнення в лікуванні і потужну армію фізіотерапевтів. Отримали грант на два з половиною мільйони, за рахунок якого оснастили відділення саме реабілітаційним обладнанням.

– Ви надаєте комплексну допомогу. Що туди входить?

– Так, ми призначаємо комплексне лікування або реабілітаційні заходи, які потрібні пацієнту. Це може бути неврологічний профіль або опорно-рухова система. Якщо необхідно, і голкорефлексотерапія. Ми хочемо досягати максимального ефекту протягом шістнадцяти календарних днів, які надає пацієнту НСЗУ.

– Взагалі реабілітація – це відновлення, припустимо, після операції?

– Це відновлення порушених функцій. Якщо ми не можемо відновити функцію, а таке, на жаль, буває, ми повинні соціалізувати людину, навчити її себе обслуговувати в побуті. Наприклад, спінальні хворі, які не зможуть ходити, а пересуваються на кріслі колісному. Іноді в них бувають порушення функції рук, і ми їх навчаємо приготувати хоча б мінімум – бутерброд, чай. Вони повинні вміти прати – хоча б закинути білизну в пральну машинку.

Раніше за такими людьми доглядали родичі, все за них робили. Зараз психологія реабілітації зовсім інша, і ми працюємо не тільки з пацієнтом, а і з родичами. Чесно скажу, інколи родичі нам заважають, і ми їх переконуємо, що треба любити пацієнта, а не робити за нього те, чому можна навчити.

– Як потрапляють до вашого відділення? За направленням чи за власним бажанням?

– У нас є два види реабілітації: стаціонарна, коли пацієнт цілодобово знаходиться у відділенні, і амбулаторна, коли ночують вдома. Достатньо направлення сімейного лікаря на консультацію до лікаря фізичної та реабілітаційної медицини. Ми вже на місці вирішуємо, на яку реабілітацію брати пацієнта.

Інколи направляють травматологи або невропатологи – вони мають на це право, особливо коли стан людини після інсульту або складної травми. Нерідко пацієнти самі приходять, питають, як до нас потрапити, або родичі хворих. У мене є блокнот, куди я записую людей у чергу.

На щастя, НСЗУ дає нам можливість регулювати реабілітацію в умовах стаціонару для тяжких хворих. Тобто це не одноразова акція – 16 днів на рік, а може бути чотири цикли. Кожний цикл кращий, ніж попередній, ми бачимо по результатах. І люди, пройшовши один цикл, просять записати їх на другий. Важливо в перервах між циклами вдома повторювати те, чому ми навчили, і тоді буде помітний прогрес.

– Розкажіть більш детально про центр реабілітації, до створення якого закликав громади Райкович.

– Ми з Ларисою Миколаївною (Андреєва, головна лікарка. – Авт.) давно про це мріємо. У нас не вистачає площ, тому центр має бути окремим приміщенням. Є певні умови, згідно яких мають бути окремі кабінети для психологів. Має бути соціальний працівник, і це дуже важливо. Ця людина допомагатиме з документами при оформленні інвалідності, пільг, підкаже, де взяти милиці або крісло колісне.

Чому центр має бути саме на базі нашої лікарні? Я нещодавно порахувала, і з’ясувалося, що в нас лікуються половина людей з районів, половина з обласного центру. Ми не робимо пріоритету для когось, є діагнози, проблеми, вирішити які ми допомагаємо. Я розумію, що жителям районів гірше, вони не мають альтернатив реабілітації, як кропивничани.

На сьогоднішній день в нашому відділенні 30 ліжок. Це мало, якщо б було хоча б 50… У нас черга зараз з 45-ти людей. Це приблизно два місяці очікування. Центр має бути обладнаний спортивним залом, де пацієнт зможе пересуватися на кріслі колісному. Там повинні бути певні перешкоди – сходинки, умовні бордюри – для набуття навичок пересування вулицями.

Реабілітаційний центр, в якому є все, навіть басейн – це «Модричі» у Трускавці. І нам такій потрібен. І щоб був вуличний майданчик для тренувань. І спортивний, де пацієнти в кріслах колісних могли б грати у волейбол або баскетбол. Це також сприяє адаптації.

Я вважаю, що Кіровоградська область заслуговує на потужний реабілітаційний центр. Нехай до нас їдуть з інших областей, всім допоможемо. До нас і так їдуть, були пацієнти з Києва, із заходу країни, з Одеси, Вінниці, Миколаєва. Я була в багатьох реабілітаційних відділеннях або центрах країни. Скажу так: ми не гірші, де в чому навіть кращі. Побудуємо центр – будемо найкращими.