Така, блін, вічна музика

Це властиве багатьом. Як потрапить якесь слово на язик – все, пиши пропало. Саме лізе куди треба й не треба. І ніяк не позбудешся його, поки щось нове не з’явиться – таке ж набридливе. Ще гірше з піснею: причепиться, як смола. Поки з кимось не поділишся.

До речі, у нашого президента така сама проблема: у нього через слово – то «неймовірні», то – «потужні», а тепер ось – «справедливість». Почуєш чи прочитаєш це слово зо два десятки разів на день, і сам мимоволі починаєш прокручувати його в голові, як заїжджену пластинку. І підшукувати слушні випадки, найсправедливіші.

Останнім часом Володимир Зеленський часто повторює мантру про справедливий мир, і, мабуть, до діла. А як із справедливістю під час війни?

За інформацією Мінфіну, минулого року середня зарплата чиновників зросла на 61 % і становила 62 тисячі гривень у листопаді. Найвищі середні зар­плати – в Антимонопольному комітеті (118,7 тисячі гривень), Мін’юсті (100,5 тисячі гривень) та ЦВК (97,2 тисячі грн), який незрозуміло чим і займається. Це ті люди, які не орють, не сіють, не будують.

Ще крутіші їхні начальники – три богатирі – Ігор Смілянський («Укрпошта»), Олексій Чернишов («Нафтогаз України») та Володимир Кудрицький («Укренерго»). Ці геніальні топ-менеджери отримали за рік по півмільйона доларів, не гривень. Саме отримали, а не заробили.

А що знають про справедливість наші пенсіонери-тритисячники? Наприклад, хто має найвищу пенсію в країні? Ні, не Іво Бобул. І не Олег Блохін. І не лікар Тодуров. Найбагатша з пенсіонерів України – Наталія Шаптала. Щомісячно отримує від ПФУ 390 тисяч 184 гривні. Не знаєте, хто це? Ну як же! Наталія Шаптала у 2019-му протягом цілих чотирьох місяців очолювала Конституційний суд України.

Не питайте, не можу пояснити, чим українські судді заслужили на такі грубі пенсії – у сто разів більші, ніж у багатьох читачів «УЦ». Тому що кришталево справедливі? Чи може ми – газета для бідних?

Втім, є у нас пенсіонери, які не надто відстали від колишніх суддів. Тут у лідерах президент Міжнародного гуманітарного університету Сергій Ківалов, його місячна пенсія – 245 тисяч 990 гривень та 46 копійок. Так, це той самий Ківалов, який 2004 року очолював ЦВК, особливо злопам’ятні й досі кличуть його Підрахуєм. Але він, мабуть, уже й не ображається. Як в анекдоті про мавпу: «Дурепа не дурепа, а свій червінець на день маю…»

І все ж даремно президент стільки про справедливість говорить. Згадуєш тепер про неї в самих непідходящих місцях. Виходжу вранці з квартири, назустріч два вантажники-амбали пральну машину несуть. Молоді, величезні – майже як брати Клички. Хворі, напевно, бо ж не в ЗСУ. Вийшов за ворота, а поряд під магазином штук з п’ять машин таксі, і водії каву п’ють. І теж всі молоді та напівсереднього віку. Матюкаються так голосно, що школярки, які звикли до всього, на інший бік вулиці перебігають. Ці таксисти тут щоранку, теж хворі, мабуть.

До чого тут справедливість, запитаєте? А до того, що з нашої невеличкої редакції вже другого журналіста на ВЛК направили. І йому теж добряче за 50. Така, блін, наша справедливість…

Зазвичай у моїй колонці одна тема, але з приходом Дональда Трампа до Білого дому життя на планеті різко прискорилося, перемкнулося з третьої швидкості на шосту. Щодня така кількість новин і заяв, аж дах їде. Не встигаєш переварити Гренландію з Канадою, як накриває Панамою та Газою. У цьому шаленому потоці ідей та указів мене, звісно, цікавить усе, пов’язане з нашою країною та припиненням гарячої фази російсько-української війни. Але дивна річ, замість звичної аналітики, спроб розкласти все по поличках у голові нескінченно крутиться вічна пісня Володимира Висоцького «Лист до редакції з Канатчикової дачі», і навіть не вся, а її останній куплет:

Пусть безумная идея –

Не рубайте сгоряча.

Отвечайте нам скорее

Через доку-главврача.

С уваженьем… Дата. Подпись.

Отвечайте нам, а то,

Если вы не отзовётесь,

Мы напишем… в «Спортлото»!

Канатчикова дача – це колись відома психлікарня. І пісня написана від імені її пацієнтів. Ось тепер і до вас причепиться. Не одному мені мучитися.