Війна не додає розуму

Три з гаком роки великої війни – достатній термін для серйозних висновків. Кожен із них цілком може стати як мінімум темою для окремої колонки. Гадаю, ви вже здогадалися, якому саме висновку вашого автора присвячено цю публікацію.

Абсолютно звична ситуація в нашому місті: одна повітряна тривога змінює іншу. Їх ознаки – натовпи під найрізноманітнішими комунальними та державними установами. На сходах ЦНАПу стоїть понад сотня людей. Їх вигнали з офісу, бо так треба.

Хтось із високих чиновників, тих, які бували в ЦНАПі тільки на відкритті, вирішив, що його відвідувачі мають організовано вийти і колоною по двоє бігти в укриття. Ага, зараз! А як же черга? Я ж о сьомій ранку займала! А раптом тривога закінчиться? І народ стоїть на сходах буквально на смерть, чудово розуміючи, що тут небезпека набагато більша, ніж усередині, за стінами. Але – не можна, інструкція.

Ще дурніша ситуація під час тривоги під поліклініками. Ті самі сотні людей, збиті в щільну масу, на сходинках. У перших рядах – тільки перші в кожен кабінет із номерками в руках. На відміну від ЦНАПу або обленерго, тут майже всі хворі, насилу стоять. А всередині в кабінетах сидять лікарі, але всередину не можна – інструкція.

Так само під міськрадою, податковою, театром, водоканалом, облгазом… Можете продовжити, якщо бажаєте.

Що не так у цій типовій для будь-якого міста України ситуації? Безглузда інструкція? Ні. Люди не праві? Але ж вони мають право розпоряджатися своїм життям, можуть ризикувати й ризикують. До того ж є приклади, як люди гинули дорогою в укриття, як «Калібри» прошивали перекриття. Тут мимоволі станеш фаталістом. А влада, прекрасно знаючи про натовпи на сходинках, прикривається, як парасолькою, цією інструкцією. Кому війна не додала розуму? Не знаю, немає відповіді.

Більшість із нас про наслідки російських нічних атак дізнається щоранку з єдиних теленовин та Інтернету. Повідомлення мають приблизно такий вигляд: «Цієї ночі ворог обстріляв ракетами густонаселений район Одеси (Кривого Рогу, Харкова…), постраждали 15 багатоквартирних будинків, дві поліклініки, школа й дитячий садочок та три підприємства. Пошкоджено 40 автомашин. Госпіталізовано 12 осіб, одна загинула…» Це все. І відразу ж сотні тисяч людей починають набирати номери рідних і друзів по всій Одесі. Лінії перевантажені, телефони зайняті, мільйони наших гривень і нейронів згорають у топці переживань. Що і хто заважає сказати: постраждав тільки такий-то район, телефонуйте своїм близьким. Але ні – не можна, інструкція.

Погані новини живуть дуже недовго, часто не набагато довше, ніж їх читають. Подумаєш у відповідь «Та коли ж ти здохнеш, тварюко плішива?!» і живеш далі. Зрозуміло, якщо біда велика, то пам’ятаєш про неї трохи довше, але завтра трапляється нова біда, і так без кінця.

Нас уже майже перестали зачіпати повідомлення про викриття чергових хабарників. Чим відрізняється інформація про хабар топ-посадовця в мільйон доларів від офіційної декларації нардепа з тим же мільйоном готівки? Для пересічного українця – нічим!

А повідомлення про викриття доблесною прокуратурою підприємця, який завищив кошторис ремонту школи на 400 тис. грн, просто викликає посмішку. Особливо якщо прикинути суму прокурорських зарплат плюс пенсій за пів року слідства.

А скільки мільйонів пішло з бюджету воюючої країни на зарплати прокурорам і суддям трьох інстанцій, включно з Верховним, на ухвалення неймовірно актуального рішення про «демонтаж металевого паркану навколо самовільно захопленої земельної ділянки в дендропарку, двох каркасних басейнів, облаштованих на металевих опорах без влаштування фундаменту, дитячого майданчика, тандира на бетонній основі, станції фільтрації в металевому корпусі»? Для іногородніх: ідеться про чудову зону відпочинку в центрі Кропивницького.

Народ просто ахнув: таку красу взяти й демонтувати, читай знищити! Сам дивуюся, але сприйняв цю новину абсолютно спокійно. Не будьте такими наївними – ніхто нічого ламати не буде. Наші прокурори і судді, звичайно, суцільно інваліди, але точно не ідіоти. Напевно, ще до початку суду і слідства вони вже знали схему, за якою це прибуткове місце буде тепер годувати не тільки його творців. Кого? Скоро дізнаємося – літо вже настало.