Кропивничанка Оксана Стяжкіна займається музикою з дитинства – їй пощастило потрапити до духового оркестру «Зміна» у Палаці піонерів. Нині сама керує музичним колективом – оркестром льотної академії. Під час війни приєдналася до польського волонтера Збігнєва Адамскі, який регулярно возить українським військовим засоби тактичної медицини. Про це й не тільки пані Оксана розповіла кореспонденту «УЦ». Вона завітала до нас у редакцію із Богданом Добріновим, курсантом льотної академії і музикантом, який їздить з нею на прифронтові території, щоб виступити перед захисниками.
Мідні труби Станіслава Степаненка
Насамперед кореспондент попросив Оксану поділитися спогадами про оркестр «Зміна» і його легендарного засновника, заслуженого працівника культури України Станіслава Степаненка, нині покійного.
– Для мене все почалося з дитсадка у середині вісімдесятих. У ті часи керівники музичних і танцювальних гуртків ходили по школах і дитсадках, шукали обдарованих дітей. Якось у нашому дитсадку «Берізка» побував представник «Зміни», уже знаного духового оркестру (Степаненко заснував його ще 1967 року. – В.К.), розпитував про дітей, які мають хист до музики. А мені змалку подобалося танцювати, співати. Тому вихователі порадили моїй мамі, щоб віддала мене в оркестр. Мама повела мене в Палац піонерів. Відбулося стандартне прослуховування, після чого Станіслав Макарович сказав, що зараховує мене. Мені було шість років, навчання в дитсадку завершувалося, мама вже записала в 34-ту школу. Довелося перевести в школу номер п’ять, де були спецкласи, в яких навчалися хлопці й дівчата зі «Зміни». Щороку у п’ятій школі набирався такий спецклас. Через це оркестр і називався «Зміною» – бо його склад щороку оновлювався. Музичним керівником нашого класу був Сергій Анатолійович Ковальов. Вчив нас грі на сопілках, блокфлейтах. Заняття музикою проходили в школі. Коли ми перейшли в третій клас, нам визначили інструменти відповідно до фізіологічних особливостей кожного. Мені дістався тенор, чималенький інструмент. Згодом дали баритон, ще більший. Я сильною дівчинкою була. На заняття музикою ми ходили в Палац піонерів. Оркестр духових інструментів мав приміщення на третьому поверсі, фактично на горищі, куди вели круті металеві сходи. Зі мною займалися Станіслав Макарович Степаненко та Сергій Миколайович Лановий. У «Зміні» дві третини були хлопці, третина – дівчата. Діти з різних шкіл міста. Станіслав Макарович умів нас зацікавити до музики, створював доброзичливу атмосферу. Крім того, участь в оркестрі давала нам змогу подорожувати Радянським Союзом. Для мене важливою стала поїздка в «Артек». Мені було десять років. Станіслав Макарович, мабуть, помітив у мені задатки керівника й музиканта і дав завдання вивчити 22 твори. «Вивчиш за два тижні – поїдеш в “Артек”», – сказав. Саме почалися літні канікули. Я брала інструмент додому і займалася по чотири – по п’ять годин щодня. Жителі сусідніх квартир натерпілися від моїх «ум-па-па». Минуло десять днів, і бачу, що не встигаю вивчити усе напам’ять. Мама пішла до Станіслава Макаровича: «Оксана, мабуть, не поїде в “Артек”. Не встигає вивчити напам’ять». Той здивувався: «Чому напам’ять?» Виявляється, я його неправильно зрозуміла. Треба було не напам’ять вивчити, а по нотах. А я за десять днів вивчила половину репертуару напам’ять. Решту творів вивчила по нотах. За тиждень перед виїздом вирішували, хто поїде в «Артек». Треба було вибрати найкращих. Моїм суперником став старший від мене хлопець, Андрій. Станіслав Макарович влаштував нам екзамен. Я й Андрій виконували твори, які називав Станіслав Макарович, а колектив вирішував, кому вдається найкраще. Це був складний для мене іспит. Я, маленька дівчинка, дуже боялася помилитися. Але колектив одноголосно вирішив, що мені вдається краще. Я була наймолодшою учасницею поїздки в «Артек».
1995 року, закінчивши школу, отримала від Станіслава Макаровича пропозицію працювати керівником молодшої групи оркестру «Зміна». Погодилася. Наш оркестр уже відносився до Кіровоградського обласного центру дитячої та юнацької творчості. Згодом я стала ще й методистом музично-естетичного напрямку, водночас проводила заняття з музики у спецкласах в четвертій школі, розташованій поряд із нашим центром. Станіслав Макарович ще керував «Зміною», а на початку 2000-х перейшов у льотну академію – вишу був потрібен керівник духового оркестру. Деякі музиканти грали і в цьому оркестрі, і в «Зміні». «Зміну» очолив Олександр Ніщеменко, вихованець Станіслава Макаровича. 2010 року Станіслав Макарович вийшов на пенсію, і мене запросили в льотну академію. Яна Плохотніченко замінила мене в молодшій групі «Зміни», вона – теж вихованка Степаненка.
«Зміна» стала мені як майбутньому керівникові музичного колективу доброю школою. Станіслав Макарович вболівав за нас як за своїх дітей. Це велика відповідальність – бути керівником дитячого духового оркестру. Наприклад, дитина, граючи на духовому інструменті у таку, як тепер, спеку, може знепритомніти. І Станіслав Макарович не виконував наказів начальства, коли це загрожувало здоров’ю дітей. Як творчу особистість його не влаштовували типові репертуари, складені для дитячих духових оркестрів. Не хотів, щоб «Зміна» на фестивалях та конкурсах виконувала польку, марш чи вальс, які вже прозвучали у виконанні інших учасників. Відступити від типового репертуару не заборонялося, але це не просто – потрібні партитури, за це треба заплатити композиторові, а значить, треба умовити начальство.
Ми, вихованці «Зміни», ставши дорослими, влаштувалися в різних сферах – від торгівлі до СБУ. Тільки про декількох знаю, що займаються музикою. Це Олександр Ніщеменко, Сергій Панасовець, Андрій та Павло Говорухи, Яна Плохотніченко. І я. Дехто з вихованців став для Станіслава Макаровича другом на все життя.
На зауваження, що нині «Зміна» не має тієї слави, яка була за Станіслава Степаненка, Оксана Стяжкіна сказала:
– У цьому немає вини керівництва колективу. Такі теперішні реалії. Немає фінансування, яке дозволило б закладу купити музичні інструменти, середньостатистичній родині вони не по кишені, найдешевший коштує десять тисяч гривень. А є ж духові інструменти, для яких потрібні тростини, – кларнет, саксофон, фагот. Тростина коштує кілька тисяч гривень, а вийти з ладу може на першому занятті. От і маємо недобір в музичні гуртки, в музичні коледжі.
До захисників з гуманітаркою і піснями
Далі – про оркестр льотної академії, про волонтерство.
– Коли я прийшла в льотну академію, це був духовий оркестр. До речі, засновано його ще в сімдесятих роках. В оркестрі – курсанти льотної академії. Після випуску молоді спеціалісти влаштовуються на роботу, а я підбираю нових музикантів з першокурсників. Тому колектив щорічно оновлюється. Змінився за останні п’ятнадцять років і наш музичний формат. З духових інструментів у нас нині – тільки саксофон і тромбон. Решта музикантів грає на електрогітарах, на клавішних. Виконуємо популярну музику та рок. У репертуарі – пісні і «Океану Ельзи», і «Без обмежень», і «Антитіл», і закордонних виконавців. Я й англійською співаю, і французькою. Виступаємо в льотній академії, на інших сценах у Кропивницькому, їздимо на прифронтові території до захисників. Далеко з електроінструментами не поїдеш, тож перед фронтовиками граємо на акустичних.
Як, питаєте, почалася співпраця із паном Збігнєвом? Нас познайомив Сергій Миколайович Неділько, тодішній керівник льотної академії. Наприкінці минулого року розповів нам, колективу, про свого польського друга – волонтера Збігнєва Адамскі і запитав: «Може, хтось хоче поїхати з ним на фронт?» Я запропонувала себе. Розповіла своїм хлопцям з оркестру, вони кажуть, що теж хочуть. Ні, кажу, вам ще немає вісімнадцяти, вам не можна, бо там небезпечно. А Богдан наполіг, йому вже дев’ятнадцять було. Перша наша поїздка була в Покровськ, за сім кілометрів до фронту. Були й в інших місцях, де до лінії зіткнення – від семи до двадцяти кілометрів. Обов’язково їдемо вбрані в льотну форму. На КПП нас, буває, питають, з яких ми військ. Відповідаю: цивільна авіація! Виступаємо де доведеться. В їдальнях, на складах. Захисникам потрібні наші пісні. Ну а пан Збігнєв передає їм засоби тактичної медицини. Каремати, бандажі, розкладні ліжка-ноші. Якось зустріла на Донеччині знайомого, разом музикували в оркестрі 194-ї понтонно-мостової бригади. Тепер він – водій машини медичної допомоги.
Під час недавньої подорожі мені зателефонували із штабу оперативного командування «Схід»: «Хочемо представити Збігнєва Адамскі до президентської відзнаки “За оборону України”. Напишіть подання». Дорогою набирала те подання. Через тиждень пана Збігнєва нагородили.
Йому подобається пісня «Гей, соколи». Не раз мене питав: «Коли вже заспіваєш?» Вирішила зробити пану Збігнєву подарунок на день народження. Але заспівати «Гей, соколи» під акустичну гітару – не те. Треба потужний супровід, «м’ясо», як казав Станіслав Макарович. Знайшла в YouTube відео, де цю пісню виконує військовий оркестр оперативного командування «Схід». Знайшла телефон диригента, телефоную, пропоную виконати «Гей, соколи» разом як подарунок пану Збігнєву. «Без питань, Оксано», – пообіцяв диригент і скинув мені мінусівку. Спеціально для пана Збігнєва другий куплет пісні я вивчила польською, подруга в Польщі допомогла транскрипцією. І от ми з паном Збігнєвом їдемо до військових у Дніпро. Кажу: «Треба заїхати до одного полковника, він хоче випити з вами кави». Їдемо, а я тим часом домовляюся з диригентом про спільні коротку репетицію і виступ. Приїхали. Поки пан Збігнєв пив з полковником каву, ми провели репетицію. Заходить пан Збігнєв, вітаємо його з днем народження, виконуємо «Гей, соколи». Пан Збігнєв – у захваті. Це було 27 липня.
А наостанок – про кліп, який оркестр льотної академії збирається показати широкій публіці у День Незалежності.
– Закінчили своїми силами знімати кліп на пісню Danger Zone у власному виконанні. Це пісня з фільму «Найкращий стрілець» Тоні Скотта, стрічки про військових льотчиків. Пісня Danger Zone передає емоції людини, яка на межі. Текст перегукується з війною, в якій наша країна обороняється від росії. На початку нашого кліпу – зображення ангару льотної академії, зруйнованого внаслідок ворожої ракетної атаки. П’ять років тому ми цей ангар зняли ще цілим для кліпу на пісню «Нірвани» Smells Like Teen Spirit.
Миколина погода