Роман Куценко став військовим 2015-го, у тридцять років. Мобілізація, АТО. Наступного року уклав контракт із ЗСУ. Служив у Силах спеціальних операцій, вдома не бував місяцями: відрядження в зону АТО, навчання. Брав участь у міжнародних змаганнях спецпризначенців. Велика війна застала в строю. Нагороджений орденами «За мужність» III та II cтупенів. З минулого року воював стрільцем авіаційної ескадрильї. 18 липня нинішнього року старший сержант Роман Куценко зазнав смертельного поранення, наступного дня його не стало. Поховали як героя, з почестями, в Кропивницькому. Під час прощання над містом кружляв літак.
Тяжкої втрати зазнали дружина Юлія, син Денис, мати Лідія і ще багато людей, які знали й любили Романа Куценка.
– Це не мало статися, – відмовляється визнавати смерть чоловіка Юлія. – Рома мав такий великий бойовий досвід! Пілот, який з ним літав, каже: таких, як Рома, не буває.
І це при тому, що до тридцяти років Роман Куценко, судячи з його біографії, не уявляв себе професійним військовим. Народився 3 лютого 1985 року в Івангороді тодішнього Олександрівського району, закінчив тамтешню школу, потім у ПТУ в обласному центрі вивчився на електрика. Після військової строкової служби влаштувався на м’ясокомбінаті «Ятрань». Там і познайомився з Юлією.
– Ми одразу сподобалися одне одному, – згадує Юлія. – Навіть не знаю, як це назвати.
Вона тоді працювала вагаркою, він очолював бригаду вантажників. За словами Юлії, Роман виділявся серед інших хлопців харизмою, мав авторитет у колективі. Згодом зійшлися, а через кілька років оформили шлюб офіційно. Обоє вже мали досвід сімейного життя і батьківства. У Романа в попередньому шлюбі народився син Денис, у Юлії – теж хлопці, Сергій і Олександр. Нині Денису – 15 років, Сергієві – 18, Сашкові – 22.
– Ми не ділили дітей на «твої» і «мої», – запевняє Юлія. – Рома продовжував спілкуватися з Денисом. Батькам своїм у селі допомагав. Батько помер минулого року.
2015 року Романа мобілізували до війська. Брав участь в АТО на сході країни.
– На ротації приїздив додому. Подробиці про АТО нам не розказував. Казав, все чудово. На позитиві завжди. Відслуживши рік, повернувся додому, влаштувався на м’ясокомбінаті, а через два тижні уклав контракт про службу у Третьому полку Сил спеціальних операцій. І знову – кількамісячні відрядження в зону АТО, між якими на кілька тижнів відпускали додому. Це було свято для нас. Під час служби в Третьому полку здобув вищу освіту, закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет.
Звісно, Юлія пам’ятає, як її чоловіка відправили 2017 року у Велику Британію на міжнародні змагання спецпризначенців Cambrian Patrol. У змаганнях взяли участь команди від 28 країн. «Змагання вважаються екстремально важкими – марш-кидок Кембрійськими горами в Уельсі. 50 миль гірською місцевістю у штормову погоду за дві доби без сну, робота з агентами, місцевим населенням, знешкодження терористів і звільнення цивільних заручників, допит та робота з полоненими, розмінування, хімічні атаки, закладки, робота автономними малими групами, спецзв’язок, форсування водних перешкод у горах з температурою води +6, зачистки поселень, розвідка, розмінування, надання першої медичної людям з травматичними ампутаціями», – розповідалося на сайті Третього полку. Українська команда посіла друге місце.
Коли росіяни вдалися до повномасштабного вторгнення, Роман Куценко був на Донеччині.
– Чотири місяці не був вдома, через тиждень мав приїхати, планувалася ротація, – продовжує Юлія. – І я зрозуміла: ротація скасовується, Рома не приїде через тиждень. Згодом його перевели воювати на Харківщину. Він у різних місцях воював. Хоча йому пропонували посади в тилу. Казав, що тут, у тилу, від нього не буде користі. Я йому казала: «А як же я, як діти?» А він: «Ти маєш мене зрозуміти. Не можу інакше. Не хочу, щоб ворог прийшов сюди».
У перший рік війни Романа Куценка нагородили орденом «За мужність» III ступеня. 2023 року зазнав поранення, осколкового. Юлія пам’ятає щасливі дні, проведені з чоловіком вдома перед тим, як він, підлікувавшись, повернувся на війну. Згодом отримав орден «За мужність» II ступеня. Про операції, за які його відзначено орденами, навіть рідним не розказував – військова таємниця.
2024 року Роман перевівся в авіаційну ескадрилью. «Старший повітряний стрілець авіаційної ланки старший сержант Роман Валентинович Куценко знищив понад десять ворожих повітряних об’єктів», – зазначається у посмертній офіційній довідці.
– Рома вільно почувався у небі, він і раніше хотів літати, – каже Юлія. – Стрибки з парашутом у Третьому полку – звичайна річ. Стріляв відмінно. На різних напрямках воював.
18 липня нинішнього року дружина і син поговорили з ним по телефону востаннє. Роман був тяжко поранений. Наступного дня його не стало.
На похорон приїздили побратими. Пілот розповів Юлії, що Роман був найкращим із знайомих йому стрільців. «Іншого такого не буде», – сказав.
– Щодня їду на кладовище, провідати Рому. На могилу – квіти, стакан кави, пепсі, він це любив. Бережу його форму, нагороди – два ордени й дев’ять медалей. Cпілкуюся з його матір’ю, із сином Денисом та іншими родичами.
Моя незалежність