Минулого тижня в Токіо завершилися ХХV літні Дефлімпійські ігри. Ці змагання можна порівнювати з Олімпіадою та Паралімпіадою. Вони також проводяться раз на чотири роки, але них беруть участь атлети із вадами слуху. На старт у столиці Японії виходили 2 тисячі спортсменів із 96 країн світу. І вдруге поспіль медальний залік виграли дефлімпійці України. Та якщо в бразильському місті Кашіус-де-Сул українці здобули 62 золотих та по 38 срібних і бронзових медалей, то в Країні Сонця, яке Сходить, для перемоги вистачило рівно 100 нагород – 32 золоті, 39 срібних і 29 бронзових.
Традиційно внесок у загальнокомандний успіх належить представникам Кіровоградщини. Хоча цього разу наша медальна колекція – значно менша, ніж на попередній Дефлімпіаді. В Бразилії Ірина Терещенко стала мегамедалісткою в плаванні (одне золото, п’ять срібла, чотири бронзи), її подруга по команді Дар’я Тарасенко завоювала чотири срібних та бронзову медаль, а ще один вихованець кропивницької КДЮСШ-1, Владислав Гриценко, став чемпіоном та двічі срібним призером. А стрільці Сергій Фомін (одне срібло та одна бронза) та Олександр Костик (дві бронзи), який вигравав ще золото Дефлімпіади 2017, ще більше додали позитиву.
В Токіо через певні обставини кропивничани просто не мали можливості повторити ці досягнення. На японських Дефлімпійських іграх Ірина Трещенко стала дворазовою срібною призеркою в естафетному плаванні, Сергій Фомін був третім у стрільбі з малокаліберного пістолета, а Олександр Костик зупинився за крок від призового п’єдестала в стрільбі з гвинтівки.
Вдалося зв’язатися телефоном із наставницями наших дефлімпійців заслуженими тренерками України Оленою Кузніцовою та Оленою Ібрагімовою, поки вони поверталися додому.
Олена Кузніцова:
– Якщо говорити про загальні враження, то відразу зазначу, що конкуренція неймовірно зросла. Збільшилася кількість країн-учасниць Дефлімпіади. З’явилося багато молодих і дуже талановитих плавців. Масштаб такий уже потужний, що нагадує Олімпійські ігри. Тож, ви розумієте, здобувати нагороди цього разу стало значно складніше. Стосовно загальної організації: вона була чудова. Краще, ніж на попередній Дефлімпіаді в Бразилії. Трибуни були заповнені глядачами, й ми відчували підтримку. Але також зрозуміли, що більшість іноземців не може уявити та зрозуміти, що в нас відбувається. Вони щось десь там трохи чули, але це їх не дуже турбує. Коли ж ми показували їм відео обстрілів, руйнувань та інших жахіть, то вони були просто в шоці.
Чому тільки Ірина цього разу виступала? Дар’я Тарасенко вже завершила свою активну спортивну кар’єру. Отже, вона не брала участі у відборі до Дефлімпіади. А Владиславу Гриценку не вдалося пробитися до складу збірної України. Торік, коли я була в декреті, то відправила Влада тренуватися до Дніпра. Потім за три з половиною місяці нашої спільної роботи вдалося поліпшити результати. Не вистачило зовсім трохи.
Іра в Токіо виступала по максимуму. Вона ж – універсальна плавчиня. Хоча, звісно, їй пропонували менше стартів. Але вона хотіла спробувати, щоб був більший вибір, більше шансів на медалі. Таким чином Ірина в трьох естафетах стартувала та на шести особистих дистанціях. На жаль, особисті нагороди нам не підкорилися. Але в двох естафетах 4 по 100 комплексом (мікст) та 4 по 100 змішаній вільним стилем моя учениця суттєво допомогла команді фінішувати на другому місці. Дійсно, є певне незадоволення. Тому що хотілося ще особисту медаль. Та ми дійсно самовіддано боролися, виклалися на повну й зробили все, що в наших силах.
Я не вважаю, що більше нагород не вдалося завоювати через вік Ірини. Так, вона не молодшає, але за нормального повноцінного тренувального процесу могла досягнути більшого. А у нас у Кропивницькому нині діє один приватний басейн. Ми й так вдячні власнику «ФанКлубу» Гагіку Хачатряну за усіляке сприяння в нашій підготовці. Та одного тренування в день для плавчині такого рівня явно недостатньо. Нам пропонували й двічі займатися. Та залишалося лише три години на відпочинок. І ми не хотіли зловживати гостинністю господаря. І я повторюся, що ми дуже вдячні.
Ну й, звісно, якби не сприяння керівника міського спортивного управління В’ячеслава Гурського та в.о. директора РДЮСШІ Олени Зубенко в організації навчально-тренувальних зборів у Кам’янському в нормальному 50-метровому басейні, то й таких результатів не вдалося б досягнути. Я розуміла все ще перед початком. Я ж тренер, я ж розумію, яку треба зробити роботу, щоб здобути відповідний результат. І яку роботу виконано. Тому потрібно радіти тому, чого досягли. Але робити відповідні висновки для подальшого прогресу.
Ірина Терещенко поки що бажає продовжувати. Як і Владислав Гриценко, який буде наполегливо готуватися до чемпіонату світу. А ще в нас є дуже перспективна дівчинка Марія Вараніцька. Їй тільки 13 років, але вона вже в резервному складі збірної України. В наступному році у нас Всесвітні молодіжні дефлімпійські ігри, де намагатимемося виступити якнайкраще. Зупинятися точно не збираємося.
Олена Ібрагімова:
– Звісно, завжди хочеться більшого. Але рівень боротьби на Дефлімпійських іграх нині такий, що мінімальна похибка позбавляє тебе шансу. Результати нині – на межі можливостей. Особливо вражає прогрес стрільців з Індії та Кореї, які почали задавати тон. Але інші не сильно відстають.
У нас же були відчутні проблеми через те, що в Києві закрили тир. І ми змушені були готуватися або в Кропивницькому, або за кордоном, що в нинішніх умовах, особливо хлопцям, важкувато. Але міське спортивне керівництво, очільники нашої КДЮСШ-3 (директор Славік Іванов) та обласного центру «Інваспорт» (начальник Олег Соколовський) ставилися до наших складнощів із розумінням і в міру власних можливостей допомагали.
Ми розраховували, що Олександру Костику хоча б в одному з чотирьох видів програми вдасться пробитися до трійки. Але цього разу суперники виявилися трохи кращими. Ну й спортивне везіння також було не на нашому боці. Це 4-те місце Олександра, який вже відчував смак дефлімпйського золота, ще більше змотивує.
Ну а Сергій Фомін все ж зміг зібратися й провів вирішальні змагання в стрільбі з малокаліберного пістолета на дистанції 25 метрів так, як потрібно для здобуття медалі. І в одному зі своїх двох видів у Токіо Сергій постав на п’єдесталі пошани. Ми дуже раді, що повертаємося додому з черговою медаллю, яку здобуто в умовах надзвичайно важкої конкуренції. Приємно було змагатися в таких чудових умовах, які створили організатори Дефлімпійських ігор.
Що стосується майбутнього, то в нашому виді спорту особливих вікових обмежень немає. Головне – показувати високі результати, які дозволяють виступати на міжнародному рівні. Так що Сергій та Олександр, впевнена, ще порадують всіх своїх уболівальників. Ну й потроху в нас підростає зміна, але не будемо забігати наперед. Усьому свій час.
Отже, спортсмени Кіровоградщини не здобули на токійській Дефлімпіаді золото, та все ж свій золотий кропивницький слід в Японії залишили. Про це повідомив заслужений тренер України Анатолій Ковальов, учениця якого Катерина Потапенко (Темненко) стала переможницею ігор в легкій атлетиці в естафетному бігу 4 по 400 метрів та срібною призеркою в семиборстві.
Анатолій Олександрович розповів, що вперше звернув увагу на Катю, коли вона навчалася в спеціалізованій школі №3 для дітей із вадами слуху та брала участь в легкоатлетичних стартах. Досвідчений тренер, зафіксувавши результат, подумав, що помилився, настільки він був високим. Згодом тренер переконався, що секундомір показав правильний час, і запросив Катерину займатися легкою атлетикою. Дівчина погодилася, хоча доводилося їздити на тренування з рідної Знам’янки, й стала швидко прогресувати. Катерина Потапенко неодноразово вигравала всеукраїнські змагання «Повір у себе» в чотириборстві (біг 60 або 100 метрів, метання тенисного м’яча, стрибки у довжину та висоту, біг на 300 або 600 метрів) у різних вікових групах. А ще якось на фінал до «Артеку» юна спортсменка приїхала з жахливом порізом на нозі. Всі лікарі були проти її участі. Та Катя таки вийшла на старт і закінчила змагання попри біль та в кросівках, повних крові. Такий у неї чемпіонський характер.
До 2009-го, протягом 12 років, Катерина тренувалася під керівництвом Анатолія Ковальова. Згодом переїхала до Одеси, де навчалася в спеціальному навчальному закладі та продовжувала тренуватися. Хоча результати стали падати й про спортивну кар’єру вже не думала. Але справжній прорив стався, коли повернутися Катерині до активних тренувань запропонував заслужений тренер України Геннадій Мельник. Через півтора року Катя вже виконала норматив майстра спорту в потрійному стрибку, поліпшивши свій найкращий результат майже на метр. Після закінчення Київського коледжу легкої промисловості почалися тренування в посиленому режимі, аби вийти на потрібний рівень у жіночому багатоборстві, куди входить 7 видів легкої атлетики: біг на 100 метрів з бар’єрами, стрибки у висоту, штовхання ядра, біг на 200 м, стрибки у довжину, метання спису, біг на 800 м. Саме в цьому виді Катерина Потапенко виборола свою першу срібну дефлімпійську медаль 2017 року. А ще перший тренер Анатолій Ковальов посприяв тому, щоб перспективна дефлімпійка здобула профільну освіту на факультеті фізичного виховання ЦДПУ ім. В. Винниченка.
2022 року на наступній Дефлімпіаді Катерина Потапенко знову стала другою в семиборстві, а ще одне срібло завоювала в потрійному стрибку. І нарешті 2025 року до свого третього срібла в семиборстві додала золото Дефлімпіади в естафеті 4 по 400 метрів.
Та всі ці досягнення не було б можливими, якби свого часу Анатолій Ковальов не звернув увагу на талановиту дівчинку, яка продемонструвала неочікуваний результат.
Як дожити до кінця війни і не збожеволіти