Писар, підприємець, романтик

Писар – це військове псевдо. Підприємець – покликання, те, на чому знається і що добре вдається. Романтиком був завжди, навіть коли перебував у лавах ЗСУ. Кропивничанин Олександр Кириченко нині демобілізований за станом здоров’я.

Поспілкувалися за чашкою кави Sapremo (Олександр є засновником цього бренду). Почали із запитання: як батько чотирьох дітей став військовослужбовцем? Почули цікаву, змістовну, драматичну історію.

– Був ранок 24 лютого 2022 року. Я прокинувся, вийшов на прогулянку. Бачу величезні черги до банкоматів, нічого не можу зрозуміти. Йду далі, слухаю в навушниках те, що мені потрібно для роботи (я тоді працював віддалено). Повернувся додому, вийшов на відеозв’язок з колегами і від них почув, що почалася повномасштабна війна.

Пам’ятаю те відчуття, коли стало страшно за дітей. Двоє моїх дочок жили зі своєю мамою в Новоукраїнці, два сини зі своєю – в Знам’янці. Сиджу і думаю: хто їх буде захищати? Це маю бути я. При цьому розумію, що я, інвалід дитинства, багатодітний батько, який війну бачив лише по телевізору, строкову службу не проходив, не маю шансів потрапити до війська. Тим не менше 25-го зранку пішов проситися в 121-шу бригаду. З собою взяв термос і повний рюкзак мівіни – не міг зорієнтуватися, що беруть, коли йдуть воювати.

Ще одне відчуття чітко пам’ятаю: мені було страшно. Так страшно, що ноги підкошувалися, я не міг іти, падав на коліна. В голові усвідомлення того, що це треба робити, розуміння, що на війні гинуть, бажання жити. Водночас величезне бажання, щоб жили мої діти. Подумав: на бороді, але я доповзу.

Прийшов до військкомату, бачу дві черги, став у ту, яка більша. Навіть не запитував, хто «за чим» стоїть. День простояв, о дев’ятій вечора двері закрилися. Сказали, щоб завтра приходили. Розмірковую: може це сигнал від Бога? Але знаю себе, я завжди йду туди, де страшно і не зрозуміло.

Наступного дня став в ту саму чергу. Сьогодні розумію, що в мене крутезний Янгол-охоронець. Він послав майора, який підійшов до нашої черги і запитав, хто знається на комп’ютерах і документах. Я за фахом бухгалтер-економіст, оператор комп’ютерного набору, тому обізвався. Він покликав мене із собою, сказав, що в стройовій частині не вистачає людей. Я подумав, що мова йде про стройбат. Ще й зрадів, що буду, як мій батько.

Написав рапорт, мене представили колективу, сказали, щоб вникав. А я не можу зрозуміти, яким боком зведення фортифікаційних споруд (бо цим має займатися стройбат) до папірців. Але згодом зрозумів свою роль, свої обов’язки. До речі, я стояв у черзі, де набирали у перший батальйон, який згодом дуже постраждав. Менша черга була у штаб.

Коли розібрався, що роблю, усвідомив, наскільки це корисно. Коли хлопці боронять нас своєю груддю, моя задача забезпечити їх фінансово (підготувати документи), їжею, одягом, озброєнням. На той момент я був відповідальним виконавцем стройової частини відділення персоналу штабу в/ч А7049. Спочатку був рекрутом, потім солдатом, згодом старшим солдатом. Після сержантської школи став штаб-сержантом 3-ї категорії.

Кажуть: поганий той солдат, який не прагне стати генералом. Я, мабуть, був поганим солдатом. Моїм завданням було зробити максимум на своєму місці, щоб російська наволоч не дійшла до тих, кого я люблю і ціную. Додержуюся принципу і всіх навчаю: роби, що можеш, з тим, що в тебе є, там, де ти перебуваєш.

Довелося побувати на різних напрямках. Раніше вважав, що не вмію тримати в руках автомат. Вмію. Через вади правої руки ложку до рота дотягнути не можу, а з автоматом впорався. Але основне моє завдання – документальне забезпечення. Основна зброя – «перо». Тому й Писар.

Часто бійці нарікають, що на фронті багато паперів. Так, дійсно багато. Не знаю, добре це чи ні, бо нема з чим порівняти. Я не військовий від слова зовсім. Я бухгалтер, кондитер, підприємець, романтик. Але не військовий. Коли ти 24/7 перебуваєш у замкненому просторі, різні думки приходять в голову. Іноді думалося, що велика кількість паперів – це спеціально, щоб відволікати від основних військових задач. Але я гнав ці думки, тому що відповідаю за те, в чому маю досвід. Якщо я ніколи не був президентом, головнокомандувачем або командиром бригади чи батальйону, я сам собі не дозволяю судити їхні дії. Бо не знаю, як би я повів себе в тій чи іншій ситуації. Я не перепроживав цей досвід.

Я пройшов планову ВЛК на придатність. Прийшов до невропатолога, він подивився мою карточку, яка ще з дитинства, і запитує, як мене в армію взяли. Відповів, що це був 22-й рік. А тоді нас завели на медкомісію, яка була дуже швидкісна, і я невропатологу сказав, що скарг не маю. А окуліста вмовив написати обмеження, але дозволити служити. Зараз мене визнали непридатним до служби. Потребую корегування здоров’я.

Вдячний армії. Звісно, якби армія була без війни, було б краще. Але в мене давно був запит до Всесвіту, я хотів товсту шкіру, загартувати характер, тому що був довірливим і вразливим. Все, що хотів, напрацював, маю досвід спілкування з людьми. В мене була теорія певних знань, армія допомогла перетворити це на практику.

Повертаюся до бізнесу. Продовжу підтримувати побратимів і посестер. Ще у 2023 році я як директор компанії «Родина солодких мрій» уклав договір із благодійним фондом «Повернись живим». Три відсотки від бізнесу йдуть на допомогу військовим. Ще три відсотки йдуть на порятунок тварин, які перебувають в гарячих точках. Планів, ідей достатньо. Є партнери, однодумці, друзі. Є мрії. Найзаповітніша одна – Перемога.