Сергій Жадан: «Ми просто робимо те, що нам у кайф»

16:10
0
1328
views
Сергій Жадан/Фото Олега Шрамка, «УЦ»

Минулого року до нашого міста увірвалось таке культурне явище, як «Сергій Жадан і Собаки». Незвичний жанр – ска-панк. Нетрадиційна подача – тексти на музику не співаються, а, швидше, емоційно проговорюються. Неочікуваний тандем – музиканти й письменник. Публіка до артистів придивлялась десь з декілька композицій, а потім були шалені танці та взаємний адреналін.

Музикантам так у нас сподобалось (з «Психотуром» тоді об’їхали 15 міст, але по завершенні туру зазначили, що Кропивницький – фаворит), що цього грудня вони вирішили закріпити успіх. Репертуар дещо змінили – повернули в трек-лист кілька старих композицій з перших альбомів і додали пару нових. Так народилась ювілейна програма «10 років рок-н-роллу». Про творчість гурту і не тільки – в інтерв’ю «УЦ» Сергія Жадана.

– У вас напрямок гостро-соціально-політично-сатиричний, а от раптом станеться диво – в Україні запанує порядок. Про що тоді співати?

– Будемо тоді співати про любов. Ми – проект некомерційний, неформатний, ми не залежимо від продюсера (у нас його нема, ми самі себе продюсуємо – робимо те, що хочемо, і граємо те, що нам подобається), ми незалежний колектив, граємо незалежну музику. Тому насправді в нас нема жодного бізнес-плану, якоїсь бізнес-стратегії. Ми просто робимо те, що нам у кайф.

– Сергій Жадан часто поцілює двох зайців – презентує і музику, і літературу. Ви привезли роман «Інтернат». І там знову присутня тема війни. Торкає?

– Вона сьогодні торкає багато кого. Якщо коротко – так, це роман про війну. Про цивільних людей, які опинилися в цій зоні враження, смерті, вогню, але які не тримають в руках зброї. І попри те, що зброї в руках не тримають, вони змушені робити вибір і приставати на той чи інший бік цієї українсько-російської війни. Власне, це те питання, яке мені важливе й болюче від початку бойових дій на Донбасі.

– А вам не здається, що війна поділила всіх людей на три пласти – одні роблять вигляд, що ця війна їх не стосується, інші роблять вигляд, що війна їх стосується, а треті просто воюють?

– Ну можна й так сказати. Я думаю, така градація може бути і більша, і менша. Але так чи інакше, знаєте, тут така річ – як би ти не намагався переконувати всіх, що тебе ця війна не стосується, що ти до неї непричетний, мені здається – у цій країні вона стосується всіх.Навіть якщо ти на неї не звертаєш уваги. В будь-який момент будь-де вона може торкнутися будь-кого. Тому що ці теракти, які останні кілька місяців прокотились Україною, і вбивства українських військово­службовців показують, що насправді це може статися будь з ким. Це не антитерористична операція – це війна, яку веде проти нас наш північний сусід.

– Чи продовжуються ваші візити на схід?

– Регулярно туди їздимо, я думаю, у лютому ще зробимо такий заїзд-міні-тур. Пограємо на Луганщині, на Донеччині. Ми зараз відвезли барабани в місто Щастя. Там є рок-група місцева, і вони попросили їм допомогти – у них для барабанної установки не вистачало всіляких цих приладів, заліза, пластику. Ну привезли й попросили, щоб вони підготували програму – поїдемо до них грати благодійний концерт. І ще в кількох містах. Ми там регулярно з’являємось.

– Порадьте, що нам почитати?

– Я можу вам сказати, що цей рік доволі щедрий на книжкові новинки, і мені здається, що якраз сьогодні, коли ти заходиш в українську книгарню, там завжди щось можеш собі знайти. Я порадив би роман Володі Рафєєнка «Довгі дні», книжку поезій Мар’яни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами». Також Наталка Сняданко про Василя Вишиванку, який тут у вас, у Кропивницькому, тоді в Єлисаветграді, воював у 18-му році. Вам би було цікаво. Або я би порадив книжку львів’янки Вікторії Амеліної «Дім для дому». От недавно в нашого фантастичного поета Костя Москальця вийшла книга вибраних віршів, я на неї довго чекав.

– «Насправді доля українського політика невдячна і тяжка – скільки треба випить Hennessy і винюхать порошка», «Кожен політик працює лише на себе, тому що він в принципі паразит», – говорите ви у своїх піснях. А чи є хоч один політик в Україні, якого ви поважаєте?

– Є багато політиків і депутатів ВР чи місцевих рад, яких я знаю особисто, з якими я співпрацюю. Просто політик – це не є якийсь статус певного консервування. Себто, коли ти стаєш депутатом – ти ж не стаєш канонізованим, ти сьогодні можеш прийняти правильне рішення, завтра – абсолютно шкідливе для своєї країни рішення. Сьогодні ти можеш робити якісь речі, спрямовані на добро в твоїй країні, завтра – просто прокрастися. Політики такі, як і ми, – непослідовні, суперечливі, слабкі, іноді безвідповідальні, але часто здатні на якісь серйозні чесні кроки. Ми з «Собаками» не боїмося висловлювати своє ставлення до багатьох політичних персонажів, але ми не намагаємося займатися популізмом і поливанням помиями всіх, кого бачимо.

– За ваше нахабство висловлювати власну позицію чи не було в ваш бік погроз, натяків, що треба звернути цю діяльність?

– Та ні. Просто є набагато простіший прийом. Нас не пускають на телебачення, і цього цілком достатньо. Нас знає невеличка купка людей, які справді цікавляться сучасною музикою. Ви подивіться, які зали збирають українські артисти, що співають виключно про любов. Це ж неспівмірно з нашими залами. Це я зараз не нарікаю.

– Давайте про щось добре, тепле й позитивне насамкінець – про передноворічний настрій.

– Вчора в моєї доньки Марії був концерт. Це моя молодша донька, їй 5 років і кілька місяців. Вона в мене ходить на студію, яка називається «Щебетушка». Співають український фольклор. Зараз готуються до Різдва. Вона страшенно любить Різдво. Минулого року ми з нею розучували колядки, а цього року вона вже в творчому колективі співає ці колядки й з нетерпінням чекає на свята. Тому що свята – це подарунки, це відчуття якоїсь такої повноти буття. Це те, чого, скажімо, бракувало мені в моєму дитинстві. Пам’ятаю своє піонерське дитинство на Ворошиловградщині кінця 70-х – початку 80-х років. І теж носили вечерю, але це було напівзаборонено.

– А старша дитина чим займається?

– Мій син Іван навчається, він історик, гризе граніт науки. Коли був підлітком, він спробував створити свою рок-групу, вони там робили якісь репетиції. Ну потім в нього почався період навчання, цілком можливо, що це якось повернеться. В нього, на відміну від мене, є музична освіта, і в нього, на відміну від мене, є музичний слух.

– Побажання людям від Жадана.

– Та от хочеться побажати якраз добрих див, зараз доволі-таки непростий час. Ми всі трішки втомлені, трішки знервовані, трішки навіть істеричні можливо десь. Мені здається, що дуже важливо у свята згадувати про те, що все далі знаходиться в наших руках, все залежить від нас. Дуже важливо триматися разом, підтримувати один одного й далі думати про своє майбутнє. Я впевнений, що в нас все буде добре.