Інформаційний банк землі

14:09
0
764
views

Усе, що ми знаємо про життя на землі в дописьменний період, ми знаємо тільки завдяки археологам. Не якимось конкретним археологам, а багатьом поколінням безіменних дослідників, які в різні роки, в різних країнах знаходили та описували «шматочки» історії. Коли таких окремих «шматочків» стає багато, з них можна скласти пазл і побачити, що відбувалося на землі мільйон років тому…

Для більшості з нас земля – це просто грунт, для археологів – безкінечна книга буття. Кістки тварин, мушля, розбиті керамічні горщики, навіть просто насіння дозволяють історикам робити висновки про клімат, про побут людей, про їхні страхи та вірування. Інформація про всі події, які колись відбулися на планеті, зберігається в землі, як у банку. Треба тільки дочекатися, коли земля захоче віддати нам ці вклади. У цьому впевнений археолог, кандидат історичних наук Микола Петрович Тупчієнко.

Розумні неандертальці

– Загалом людина на території сучасної України з’явилася мільйон років тому, - каже Микола Тупчієнко. - Це був архантроп – архаїчна людина. Але в Кіровоградській області слідів перебування архантропа не знаходили. Найдавніша стоянка первісної людини в Україні – це Королево (Буковина).

На нашій території людина з’являється під час середнього палеоліту – 70-40 тисяч років тому. Це вже неандерталець. Його інша назва Homo sapiens – людина розумна. Зараз ми себе називаємо Homo sapiens sapiens – людина розумна-розумна. А неандертальці були просто розумні.

Вони будували житло з кісток мамонтів, зі шкур оленів і т. п. Досить велике житло – до 20 квадратних метрів. У них були знаряддя праці та навіть музичні інструменти, а також зачатки знакової системи. Російський дослідник Абрам Столяр доводить, що в неандертальців було в зародку й образотворче мистецтво.

Найбільше пам’яток того часу в межах області  розкопано на території Новомиргородського району. На березі річки Вись, наприклад, місцевий краєзнавець Петро Озеров знайшов дуже цікаву стоянку. Розкопував її потім і досліджував доктор історичних наук із києво-могилянки Леонід Залізняк.

Чим ця стоянка цікава? Довгий час вважалося, що неандертальці – це тупикова гілка еволюції, а ми – потомки кроманьйонців. А саме на цій стоянці Леонід Залізняк знайшов предмети, які належали як кроманьйонцям, так і неандертальцям. Тобто ці два види розумних істот зустрілися та якось контактували. Як саме? Ну зараз ми вже знаємо, що ми всі є носіями генів неандертальців (від 2 до 4 відсотків).

Саме ці гени, наприклад, дозволяють нам переносити холод. Адже людина сучасного вигляду прийшла сюди з Африки через Близький Схід. А неандертальці, які проживали в Європі, адаптувалися до умов льодовикового періоду. І зовні вони нагадували північні народності – ескімосів, чукч і т. п. Це були невисокі, коренасті, дуже сильні люди.

– На якій глибині знаходять такі пам’ятки?

– По-різному. На Висі – це більше чотирьох метрів.

– А як їх знаходять?

– Тут нам допомагають кроти, ховрахи. Вони риють нори, і, якщо трапляються якісь тверді предмети, вони їх викидають на поверхню. А іноді так буває, що внаслідок замерзання-розмерзання земля сама щось виштовхує на поверхню, наче спеціально, щоб показати, що щось тут є.

Ці люди жили на одному місті до 50 років, великими колективами по 50-100 чоловік. Харчувалися м’ясом мамонтів: вбили кілька – і їжі вистачає на цілий рік.

– А як вони зберігали м’ясо? І звідки це відомо археологам?

– У таких випадках допомагає етнографія – дослідники проводять паралелі з племенами, які знаходилися на тому етапі розвитку та жили в таких саме кліматичних умовах. Тобто якщо ми говоримо про неандертальців, то можемо проводити паралелі з ескімосами. Тож можемо сказати, що м’ясо вони заморожували – просто закопували в землю, адже тут була вічна мерзлота. Трохи воно, може, псувалося, але шлунки в них були міцніші, ніж у нас.

– Та й жили вони менше…

– Насправді не набагато менше. Якщо ми говоримо про середній вік, то так, середній вік був 20 років, але це за рахунок високої смертності дітей, жінок під час пологів, чоловіків на полюванні. Але знаходять скелети неандертальців, яким було й за п’ятдесят.

Від неандертальців

до трипільців

– Пам’ятки на Синюсі, зокрема у Володимирівці Новоархангельського району, цікаві тим, що це межа пізнього палеоліту та мезоліту, - продовжує Тупчієнко. - Це приблизно 10-11 тисяч років тому. У цей час починається масове танення льодовиків і формування сучасного клімату. За тисячу років клімат радикально змінюється і, відповідно, змінюється побут населення. Це можна бачити за тим, що їла людина. Якщо в ранніх шарах зустрічаються кістки мамонта, потім коня, північного оленя, то через кілька століть люди змушені їсти хижаків: вовків, лисиць.

Колективи стають меншими – до 25 людей. Адже вони мають постійно рухатися й переносити свої речі. Вже нема сенсу будувати стаціонарні житла з кісток. Кількість таких колективів дуже стабільна. Жінка не може народжувати частіше, ніж раз у три роки. Бо тільки коли дитина пішла сама поряд з мамою, вона може народити наступну дитину. Адже, крім дитини, вона несе продукти, речі і т. п. Бо чоловіки – мисливці, вони йдуть зі зброєю.

Але тварин стає все менше – зміни клімату призводять до голоду, тварини помирають, деякі відходять на Північ. І у наступних шарах ми бачимо мушлі річкових молюсків. Люди переходять до риболовлі. Тобто спочатку це полювання на рибу – за допомогою луку, гарпунів. У наших річках – в Інгулі, в Синюсі – водилися величезні осетри, риба була нелякана.

Рибальство дало можливість людям знову зупинитися. Бо, маючи плоти, вони могли рухатися по річці. Чоловіки стали займатися рибальством, а жінки традиційно продовжують займатися збиральництвом. І за таких умов можливий вже приріст населення.

– А чому вони не здогадалися щось посадити?

– Бо їм не було що. В умовах льодовикового періоду тут були тундра і холодний степ. А в холодному степу немає злаків. Усі злаки на територію України потрапили з Близького Сходу разом з переселенцями, які сюди прийшли в VI тисячолітті до н. е. через Балкани, Румунію, Молдову та сформували тут землеробську культуру – Трипілля.

– Тобто трипільці – це переселенці?

– Не зовсім. Цей процес тривав не п’ять років і не сто, вони не йшли з точки А в точку Б. На Близькому Сході найсприятливіший клімат для землеробства був у ІХ-VIII тисячолітті до н. е. У нас у VI-V, пройшло десь три тисячі років. Вони рухалися, змішувались з місцевим населенням. Виникла Трипільська культура на території Молдови та Румунії. Це був так званий період А – період становлення. На території нашої області ми бачимо такі поселення в Гайворонівському, Голованівському районах. А Новоархангельський район, Володимирівка, Небелівка, – це вже період В – величезні протоміста періоду найбільшого розквіту. Тут вони теж змішалися з місцевим населенням, але як це відбувалося? Чоловіків вбивали, а жінок робили своїми дружинами. Тож жінки завжди привносили частину місцевої культури.

Українці – не потомки трипільців

 – Часто доводиться читати, що, мовляв, якесь українське свято чи якась традиція має трипільське коріння…

– Це вигадки. Про Трипілля ми знаємо дуже мало.

На жаль, Трипілля розкопане дуже слабо. От те саме Володимирівське поселення: із понад двохсот жител розкопані 20, на території Небелівки понад 1700 жител, розкопані менше десяти. Завдяки сучасним технологіям, зокрема, геомагнітній зйомці, уточнене планування цих поселень, виявлені мегаспоруди, але…

Ми знаходимо тільки фрагменти матеріальної культури, і потім археологи з цим працюють. У чому полягає суть науки? У тому, щоб зрозуміти, чим жили ці люди, а не привнести туди своє розуміння. Для цього відшукуються народи на тій самій стадії розвитку чи в Африці, чи в Азії, чи в Австралії. Там можна шукати аналогії: як використовувався такий предмет і т. п.

Це реконструкція, яка носить гіпотетичний характер. Говорити конкретно про те, що свято Івана Купала, наприклад, якось пов’язане з трипільським періодом, ми не можемо.

У нас зараз захищена докторська дисертація по трипільській мові, є навіть словник трипільської мови. Але як? Писемності трипільці не мали. Автор пішов методом винятку. Є лексика української мови. Частина слів має германське походження, частина – іранське, власне слов’янське, фракійське і т. д. І от дослідник прибрав усі слова, походження яких можна пояснити, а те, що залишилось, назвав «трипільською мовою»… Це гіпотеза – не більше.

Довгий час існувала гіпотеза, що трипільці жили в одному місці 50 років, а потім спалювали поселення. Завдяки аналізам, які кілька років тому провели англійці на території Небелівки, ми знаємо, що це поселення існувало близько 170 років. І воно не згоріло одночасно. Окремі житла чомусь спалювали, але саме поселення продовжувало існувати. Чому спалювали, ми не знаємо. Може, були якісь епідемії, може, це мало сакральний зміст, а можливо, просто часті пожежі…

  – Але українці – потомки трипільців?

– Ні. Це теж міф. Трипільська культура існувала довго – більше двох тисяч років. Наша цивілізація від народження Христа проіснувала трохи менше, а який рух відбувся за цей час! Тоді цей рух був повільнішим, плавнішим, але він все одно відбувався.

Після періоду В був період С. Це період занепаду. ІІІ тисячоліття до нашої ери, коли на цій території стається чергова кліматична криза – посуха. Для землеробів – це голод. Люди недоїдають, починають хворіти, відбувається демографічний спад. Великі міста зникають, замість них з’являються невеличкі поселення по кілька гектарів. І в цей період зі Сходу приходить нове населення так званої Ямної культури – індоіранці, ті, кого ми називаємо аріями.

  – А вони чим харчувалися?

– А вони були пастухами. В їхніх стадах переважали корови, вони були м’ясоїдами і молокоїдами.

Кожна культура, як людина, переживає період росту, період розквіту та період занепаду. І от трипільці зустрілися з ямниками на етапі свого занепаду. І ямники їх проковтнули. Так само, як за дві тисячі років до цього трипільці проковтнули місцеве населення – чоловіків вирізали, а жінок зробили своїми дружинами.

А після цього ще приходили катакомбники, зрубники. І це я кажу тільки про територію Кіровоградської області доби бронзи!

На нашій території Трипільська культура зникає у ІІІ тисячолітті до н. е., а слов’яни з’являються в V-VI століття нової ери. Тобто 2,5 тисячі років Трипільської культури на цій території не було.

Але шукати якісь її залишки можна. Ми казали, що коли один народ витісняє інший, то жінки залишаються. І відповідно залишається все «жіноче» – казки, пісні, кераміка, орнаменти. Воно потім змінюється, але якісь елементи зберігаються. У наших казках є інформація, яка відображає навіть періоди палеоліту і мезоліту. Наприклад, казки про чарівних тварин – «Кривенька качечка», «Царівна-жаба» і т. п. Пам’ятаєте? Напівлюдина-напівтварина має якісь особливі здібності. А коли вона розриває зв’язок із тваринним світом, то втрачає ці здібності. Є надзвичайно цікаві дослідження з цього приводу.

Тож ми можемо говорити, що трипільці були учасниками нашого культурогенезу, цеглинками у цьому процесі.

Це дійсно найдавніша цивілізація, точніше культура, яка містить ознаки цивілізації (міста, розвинуті технології та ін), і нам чомусь приємно вважати, що це наші предки… А краще б ми щось робили для того, щоб вшанувати цю культуру.

Зберегти не можна знищити

– От ви були у Володимирівці, бачили розоране протомісто? У 2014 році я входив до обласної ради по культурі, і сам був свідком ситуації, коли обговорювалося питання про вилучення з користування земель тріпільського поселення. Заступник голови ОДА викликав голову РДА, дуже суворо йому казав, що це неприпустимо, у вас є землі запасу і т. п. … Але нічого не сталося. Тому що ці землі знаходяться в користуванні в однієї людини, а інтереси цієї люди стали вищими за інтереси держави… От і все.

Ці землі віддавали в приватну власність без участі археологів. От зараз кажуть про вільний продаж землі – і знову без участі археологів. І до цього часу в нас не складений кадастр земель історико-культурного призначення.

Це не тільки в нас. Ви знаєте: на Поштовій площі випадково знайшли частину дерев’яного Києва ХІІ століття. У будь-якій країні світу це використали б для дослідження, для популяризації власної історії. У світі є музеї одного корабля, одного горщика, а тут – квартал! Але комусь там треба будувати торговельний центр… 27 років ми будуємо країну без шани до пам’яті. Інтересів держави в нашій країні немає, є лобіювання інтересів невеликих груп людей.

Наступному поколінню археологів України взагалі не буде, що досліджувати. Бо друга проблема – абсолютно безконтрольне використання металошукачів. Фаховий археолог, який бере дозвіл на розкопки, зобов’язаний реєструвати всі електронні прибори, які він використовує. А всі інші можуть шукати де завгодно і з чим завгодно. Цей метал вилучається, виривається з культурного контексту. І що залишається археологам? Саме металеві предмети дозволяють найточніше датувати існування того чи іншого поселення, тим більше, якщо вони привозні.

Я от зараз писав статтю по музейному зібранню Заваллівської школи (Гайворонський район). Там є 27 римських монет – вони зібрані на поселеннях Черняхівської культури (це вже початок І тисячоліття нашої ери). Ці монети відображають кілька періодів грошового обігу Римської імперії. Що це означає для науковців? Це означає, що вони активно торгували з Римською імперією. Черняхівська кераміка дуже подібна до римської. Чому? Коли ми бачимо цю торгівлю протягом значного проміжку часу, то можемо припустити: римське було модним. Привозна римська кераміка користувалася більшим попитом, ніж власна, вона була дорожча, свідчила про статус. Тому й тут починають робити щось подібне. Це мода, маскультура.

Завдяки тому, що ці монети потрапили до музею, ми змогли включити їх у науковий обіг. Вони стали відомі дослідникам. Але останні римські монети на території нашої області були введені в науковий обіг у 60-х роках минулого століття! Після цього масштабних розкопок Черняхівської культури в нашій області не проводилося, зате металошукачі є в усіх! А кожна більш-менш багата людина вважає ледь не обов’язком колекціонувати античність. І ці монети постійно з’являються на аукціонах – вирвані з контексту, німі, бо ніякої користі для історії вони вже не мають…

Ольга Степанова

Ольга Степанова

Журналист «УЦ».