«Звів палац для коханої в Єсинуватці»

11:59
531
views

Де б ти не стояв – на окраїні, центральній вулиці чи взагалі на в’їзді до села, звідусіль видно замок. І чи була б Ясинуватка така ж самобутня, неповторна, якби кілька століть назад не звели на пагорбі біля річки палац? Кожен місцевий житель точно пам’ятає, як тут жила якась панночка, потім був дитячий будинок, згодом – монастир…

Дата зведення замку, як і ім’я замовника та архітектора, невідомі. Перша ж згадка про будівлю в історичних джерелах датована 1858 р. Точно відомо, що палац у XIX столітті належав родині російського штабс-капітана, а згодом і генерала Василія Вінберга. Його дружина – красуня з України, дочка поміщика з Талої Балки, Єлисавета Анненкова. Жили Вінберги у Петербурзі, але холодний пронизливий клімат північної столиці змушував Єлисавету, яка зростала під теплим степовим сонцем, сумувати. І тоді Василій через безмежне кохання побудував для неї літній палац в Єсинуватці (тодішня назва Ясинуватки), точну копію їхнього петербурзького. Так говорить легенда, але що в ній правда, а що романтичне обрамування?

Зводити замок Василій Вінберг точно не міг, адже сам 1861 року народження (тоді як палац згадується ще в 1858-му), а от перебудовувати – можливо. На жаль, помешкання родини Вінбергів у Петербурзі не збереглося, за винятком резиденції Карла Вінберга, дідуся Василія. Але й там залишилися лише паркова територія, сад та оранжерея. Історичних згадок чи малюнків немає. Залишається тільки здогадуватися, чи був там замок-близнюк ясинуватського, чи ні. Врешті-решт, мені не віриться, що легенди створюються з порожнього слова. Більш логічною версією буде те, що палац дістався Єлисаветі Анненковій як придане по заміжжю у 1898 році, і після смерті Василія вона остаточно перебралася до Єсинуватки у свою літню резиденцію. А отже, Вінберги – лише частина ланцюжка, який необхідно розплутувати. Чому історія замовчує найпершого власника та проектувальника шедевру архітектури – незрозуміло й невідомо.

Та краще один раз побачити, ніж сотню разів описати. Замок побудований в еклектичному архітектурному стилі, тобто поєднанні різних несумісних стилів. Це рішення підходить для оновлення вже готового інтер’єру та екстер’єру (отже, моя здогадка про перебудову палацу Василієм Вінбергом має право на існування). А башта палацу поєднує в собі елементи неоготики. Всередині частково збереглися мозаїчна підлога, ліпні прикраси стін. Поблизу східного фасаду маєтку росте величний дуб, якому вже точно є кілька століть.

Боляче від того, яка краса та історія руйнуються з роками. Пожежа 2004 року зруйнувала величну епоху в центрі села. Та навіть обвуглений, забутий палац залишається палацом. Він не втратив пишності, самобутності. Гордо височіє на пагорбі й приваблює поціновувачів історії рідного краю.

Валерія Туз, студентка.