Непаперовий спротив

Сергій Томіленко, голова Спілки журналістів України:

– З «Україною-Центр» я познайомився власне ще школярем у Черкасах. І вже тоді «Україна-Центр» була для мене цікава. А коли прийшов до великої журналістики, так само зазвичай у мене на столі була ваша газета. Але сьогодні хочу сказати про інше.

Шановні читачі газети «Україна-Центр», шановні журналісти поважної газети. Ще два тижні тому ми всі жили мирним життям, власне, ми не цінували той мир, який, здавалося, нас оточував з дитинства. Зараз, за ці два тижні ми переоцінили події, усі ці реалії, переоцінили себе. Україна, на жаль, у вогні, російські окупанти нахабно зараз терзають половину України бомбардуваннями, всю Україну повітряними тривогами, взагалі намагаються залякати, скорити нашу нескорену націю, нескорену Україну.

На сьогодні всі українці – це волонтери, всі українці – це захисники нашої України. У кожній області люди самоорганізовуються, дають притулки, турботу, діляться останнім, намагаються зберігати спокій, не сіють паніку. Так само і в Кропивницькому – він став всеукраїнським центром посередництва в допомозі, в евакуації наших громадян із Харкова та інших, скривавлених російськими бомбами регіонів. Відповідно ця саморганізація, ця душевна підтримка дає велику надію.

Ну і, власне, кілька слів про важливість журналістської професії. Сьогодні журналісти на передовій захисту так само, як і військовослужбовці, як і правоохоронці, і відповідно цей фронт об’єктивного інформування українців, щоб уникнути паніки, якоїсь дезінформації, щоб надихнути на перемогу, щоб показати найкращі та сильні сторони українців, він працює та дає нам надію на те, що ми вистоїмо й знову будемо насолоджуватися мирним чудовим життям в нашій Україні.

Яніна Соколовська, журналістка, аналітик:

– Весна есть, а мира – нет. Страна – есть, а покоя ей нет. Но надежда есть, и газета есть, и вера есть, и любовь, которая все победит. Она, любовь к людям, к жизни, к печатному слову победит все: и тоску, и боль, и беду, и разруху, которая раньше была в головах, а теперь – в домах везде и повсеместно.

«УЦ» сейчас – (при)фронтовая газета, которая делается из новых реинкарнаций «лейки» и блокнота. Потому что наше оружие – слово. И пока это слово есть, пока мы пишем – как дышим, пока читатели остаются с нами и это слово читают и слышат, мы – непобедимы.

Никогда еще не было так, чтоб народ, верящий в себя и знающий свою силу, оказался в проигрыше. А мы словом и делом, каждой строкой, абзацем и заметкой приближаем мир и вращаем Землю в нужную нам сторону. И знаем – все еще будет.

 Оксана Гуцалюк (Рибченкова), головна редакторка щотижневика «Народне слово»:

– «Коли беззаконня стає законом, спротив має стати обов’язком!» Ці слова, навіки викарбувані Героєм України, мужнім воїном Небесної Сотні, нашим земляком Віктором Чміленком, з перших днів війни взяли на прапор і журналісти Кіровоградщини.

Разом, синхронно та миттєво, зорганізувались у потужний та ефективний інформаційний фронт, який тримає стрій разом із ЗСУ, теробороною, волонтерами. В режимі 24/7 перетворили свої медіа в міцну та надійну зброю, яка не тільки веде затяту боротьбу з ворогом. Є в журналістів і не менш важливе та стратегічне завдання – підтримувати моральний та бойовий дух тих, хто тримає оборону в тилу. Спростовуємо фейки, не допускаємо дезінформації, не даємо поширюватись паніці та вкидам «п’ятої колони»…

 Звичайно, зараз найбільш розповсюдженими є інтернет-ресурси: сайти, пабліки, канали в соцмережах. Але особливу роль у нинішніх умовах відіграють друковані ЗМІ. Бо зараз вихід газети є не стільки інформуванням, скільки громадянським та професійним подвигом. Згадайте хоча би трагедію на Запоріжжі, коли кадирівці розстріляли, а потім ще й переїхали автівку «Укрпошти», яка їхала до людей…

Нині на Кіровоградщині ледь не єдиним друкованим виданням, яке продовжило йти до людей навіть у надскладних умовах, стала саме «Україна-Центр». І глибоко символічним є те, що це – питомо, протягом кількох десятиліть, російськомовне видання, яке лише віднедавна стало виходити державною мовою. Тож рішення редакції не припиняти вихід стало не лише професійною, але й громадянською позицією. Вона дає надію й нам, колегам, й усім читачам Кіровоградщини, що все буде Україна!

Андрій Богданович, телеведучий, медіаексперт:

– Ми жили в цікаві часи. А тепер живемо в легендарні. Від нас залежить те,яким буде світ після нас років на 50, а то й 100. І тільки від нас залежить, чи будемо ми з вами тут , на нашій землі. Вторгнення російсько-фашистських військ зробило неможливе – об‘єднало громадян України. І це дає результат – країна героїчно обороняється проти грізного ворога. Минулого більше немає. Є те, що зараз і майбутнє. Про це я і закликаю думати і мріяти. І робити все, щоб наші мрії справдились. Захищати на фронті та допомагати в тилу. Підтримувати тих, хто їде від війни, тих, хто залишився без дому та роботи. Берегти літніх і дітей, жінок і чоловіків. Ми всі – одне ціле. Ми – синьо-жовті і ворог у нас один. Всі чвари недоречні. Адже від нашого єднання залежить, як швидко ми переможемо. Тому робімо для нашого майбутнього, для нашої перемоги те, що знаємо, те, що вміємо. І трохи більше.