Художник, урбаніст, колекціонер

12:08
750
views
Фото Ірини Романовської.

На початку 2021 року ми зустрічалися й записували інтерв’ю. На це було всього пів години. Цього разу – ще менше, тому що час його перебування в Кропивницькому був розписаний буквально по хвилинах. Художник з Миколаєва Анатолій Крутіков знову відвідав наше місто.

Від галереї «Єлисаветград», яка його запросила, до краєзнавчого музею, де на нього чекали, шлях короткий, йдучи, розмовляли. Анатолій Васильович на замовлення галереї виконав графічну роботу – зображення будівлі синагоги, архітектурою якої він давно захоплюється. Передав гравюру замовнику. Також подарував музею галереї два милих, рідкісних предмети старовини.

– Анатолію Васильовичу, чому синагога?

– Я урбаніст, цікавлюся архітектурою міст – не тільки українських, а й закордонних. Захоплююся складними конструкціями, особливо замками та фортецями. У вас побачив чудову, екзотичну будівлю, яка прекрасно збереглася, рідкісної архітектури. Вона цільна, надзвичайна. Мабуть, єдина така в Україні. Вирішив її зобразити. Припускав, що за шість годин можу не впоратися, тому поспішав. Встиг.

Фото Ірини Романовської.

– Чому саме графіка?

– Тому що я в більшій мірі графік, ніж живописець. Хоча виріс з художника- оформлювача – 30 років працював в Будинку офіцерів. До того ж графіка – це зручно. Приїдь я з олією, уявіть, яку кухню треба розвести, поки все розкладеш. Дня не вистачить, треба приїжджати на тиждень, щоб зробити дві-три речі.

– Ви до того ж колекціонер.

– Так, протягом усього життя.

– Щось оригінальне зі своєї колекції подарували музею галереї.

– Це соусник. Мабуть, був в заможній родині, тому що він з дорогих речей того часу – 1910 року. Він на підставці, щоб можна було класти спиртівку й підпалювати – підігрівати соус. Це все робилося на сервірованому столі. І подарував призовний дзвіночок, яким хазяйка кликала прислугу.

– Є в нашій країні молоді колекціонери?

– Ні, на жаль, наше покоління не передало естафету. Розрив в цьому десь 10-15 років. Молодь переорієнтувалася на інтернет, телефони. До історії, старовинних речей ставляться зверхньо. Вони це не сприймають. Припустимо, в Італії заходиш до музею, бачиш групу школярів, вони сидять на килимі, екскурсовод їм щось розповідає, а вони навіть щось занотовують. В їхніх головах «чипом» сидить, хто такий Мікеланджело. І «чипуються» такі діти назавжди.

А в нас такого немає, тому відбувся розрив поколінь. І незрозуміло, з чого і як починати, кому прививати. До того ж немає менторів-вчителів, які можуть прививати. Зазвичай це робиться в сім’ях, але і в сім’ях українських колекціонерів, яких я знаю, майже ніхто не передав дітям захоплення колекціонуванням.

Тому все зупинилося. В глибокому занепаді антикваріат. Магазинів немає, тому що зараз зовсім інші пріоритети. Зараз треба поїсти, вижити, накопичити гроші на лікування. І сидять антикварщики й не знають, що робити.

– Через це, напевне, багато предметів старовини втрачено?

– Так. Люди часто не знають, що викидають на смітник. Я колись буквально з-під підняв ніг річ, яку одразу продав за 500 доларів. Дуже багато втрачено.

– Як зараз живе Миколаїв?

– Тяжко. Збіднів, знелюднів. Військові машини пролітають. Війна близько. Багато чого розбомблено. Не знаю, чи будуть реставрувати, будувати. Хто буде піднімати країну? Демографія різко погіршилася. Багато загинуло, багато виїхали за кордон і не мають наміру повертатися.

– Скажіть щось оптимістичне.

– Україна переможе!