Забуті герої давньої війни

На жаль, історія людства – це історія війн, як часто кажуть. Те саме можна сказати й про Україну. Окрім війни, яка зараз йде на сході, у нас найчастіше згадують Другу світову, ще Громадянську. І вкрай рідко – Першу світову війну. Хоча дуже багато вихідців з нашого краю, або постатей, чия доля пов’язана з нашою землею, брали помітну участь у війні. Чимало наш край дав Георгіївських кавалерів, це те ж саме, що потім у СРСР було бути Героєм Радянського Союзу. Вивченням історії, пов’язаної з долями наших земляків під час та після тієї війни, займається Сергій Мілютін, старший науковий співробітник Кіровоградського обласного краєзнавчого музею.

На момент тієї війни українці не мали власної держави, але воювали по різні її боки. Зокрема, близько 350 тисяч українців воювало на стороні Австро-Угорської імперії, бо частина українських земель тоді входила до складу імперії. І приблизно три з половиною мільйони було рекрутовано до армії Російської імперії. На теренах України відбувалося чимало бойових дій.

Генерали

Однією з визначних постатей тієї війни був генерал Олександр Самсонов. Він народився у Якимівській волості Елисаветградського повіту Херсонської губернії у 1859 році. Брав участь у останній російсько-турецькій війні, російсько-японській, деякий час очолював Кавалерійське училище в Єлисаветграді, керував Туркестанським військовим округом. На початок Другої світової він очолював 2-гу армію зі штабом у Варшаві. Його завданням було йти на Берлін. Внаслідок помилок власних та вищого керівництва армія попала в оточення під Вілленбергом та понесла значні втрати, була повністю деморалізована. Самсонов був на самій передовій, даючи приклад солдатам. Не було карт місцевості, військо було погано обмундировано… Генерал Самсонов з оточення вийшов, але на фермі під Каролінгеном застрелився… Там був похований, його дружина домоглася перепоховання. Через Червоний Хрест десь через рік їй німці дозволили забрати тіло. У Якимівці (нині Маловисківський район) його було поховано. Могилу потім пограбували…

Іншим відомим генералом був Іван Ерделі, який народився в селі Ерделівка (зараз Гаївка Маловисківського району). Пройшов усю війну на різних посадах, у 1917-му командував 11-ю армією. Брав участь у знаменитому тоді «наступі Керенського» на Львів. І тільки 11 армія добилася хоч якихось успіхів у тому наступі. Після революції емігрував до Франції.

Георгіївські кавалери

(Дослідження Сергія Мілютіна стосуються в основному Павловської волості, нині Новоукраїнський район.)

Широко відомим героєм тієї війни був Гаврило Болдурат, мабуть, найвідомішим серед наших земляків-героїв. Він з самого початку був на війні. Служив багато де, брав участь у багатьох битвах, кілька разів був поранений. У 1916 році отримав четвертий Георгіївський хрест. Про нього багато писали газети. «Георгія» давали лише за бойові подвиги – наприклад, захоплення кулеметів чи гармат ворога або взятих у полон кількох солдатів ворога.

Стати Георгіївським кавалером, тобто отримати чотири хрести, було найвищою нагородою для солдата на тій війні. Усього повних кавалерів було менше двох тисяч за всю історію.

Після війни Гаврило не брав участі в політиці. Жив собі в Новоукраїнці, дуже любив дружину та дітей, займав при радянській владі деякі керівні посади. Цікаво, що його онук зараз у Новоукраїнці теж займає одну з керівних посад.

Ще один відомий герой Першої світової, повний Георгіївський кавалер – Гаврило Литвиненко. Воював з 1914-го по 1917-й у 8-й армії під командуванням Брусилова, в основному на Західній Україні. Повернувшись з фронту, жив у рідному селі Звірівка Новоукраїнського району. Там і похоронений, нащадки досі живуть у цьому селі.

Інший повний кавалер – Макар Сорока з села Диміне сучасного Новоукраїнського району. Після Громадянської війни його змусили вступити до Комуністичної партії, з якої він вийшов у 1932 році через незгоду з політикою хлібозаготівель. За це його було знято з посади голови колгоспу, а потім розстріляно.

Ще один кавалер – Устим Кур’ян з села Рівне, доля його маловідома.

А одному з Георгіївських кавалерів Першої світової навіть є пам’ятник, адже він дуже симпатизував радянській владі. Воював за більшовиків, створив власний загін з жителів Новоукраїнки, в одному з боїв з денікінцями загинув, опісля йому поставили пам’ятник, назвали його ім’ям вулицю та першу школу.

Інший відомий учасник війни, нагороджений «лише» двома хрестами – Антон Сеник з села Звірівка. Був головою колгоспу імені Сталіна. Під час Голодомору висловив незгоду, відмовився віддавати останнє зерно, за що був засланий на Сибір, у концтабір.

Наші з того боку, їхні з нашого

Деяка кількість наших земляків воювала на стороні Німеччини або Австро-Угорщини, про що мало хто знає. Хтось потрапив у полон та був змушений воювати, хтось перед початком війни просто поїхав до Галичини у справах, і таке інше.

А були й інші. А саме ті, хто як німецький чи австрійський вояк потрапив у російський полон, був десь у наших краях у полоні та на роботах, а по закінченні війни вирішив залишитися. У Державному архіві Кіровоградської області вдалося зібрати імена таких. Не усіх, а тих, хто був репресований у тридцяті роки як іноземний шпигун.

Цікава доля одного з них, Гросмана, з невластивим для німця іменем Михайло. Насправді його зали Міхаель, просто енкаведісти спростили собі роботу та записали більш знайомим ім’ям. Він воював у німецькій армії, у 1916-му попав у полон. Деякий час знаходився в таборі в Підмосков’ї, потім його направили працювати в сільському господарстві на теренах сучасної Кіровоградщини. Після утвердження радянської влади він вирішив залишитися. Одружився не дуже вдало, бо через деякий час жінка захотіла від нього піти, а він не хотів цього. Тоді жінка просто написала на нього донос, що він троцькіст та німецький шпигун.

Його засудили до 10 років у концтаборі, але після зміни Єжова на Берію в керівництві НКВС багато справ переглядали. І справу Гросмана переглянули та відпустили його. Та пригоди його на цьому не скінчилися. Під час вже Другої світової, окупації України він співпрацював з німцями у якості перекладача. А коли радянські війська почали визволення, він разом з німцями відступав. Осів у Чернівцях, і там його арештували. Знову засудили. І знову потім виправдали!

Варто згадати й учасників Української галицької армії, які осіли на теренах нашої області після революції. Їхня доля потім була дуже складна, але ця тема ще не до кінця досліджена, інформація потребує перевірки.

Роботи у цьому напрямку – непочатий край.