Податок на життя

Повідомлення Кіровоградської  обласної прокуратури про черговий факт викриття вимагачів в Онуфріївському районі могло б залишитися непоміченим, якби не головне – прокурори та СБУшники затвердили та спрямували до суду обвинувальний акт. Іншими словами, можна сподіватися, що вину підозрюваних доведуть у судовому порядку й вони будуть покарані, а жертви – захищені. Дякуючи допомозі наших силовиків, ми поговорили з жертвами насильства, і дійсність виявилася набагато страшнішою, ніж можна собі уявити. Та і з покаранням винних, як і з захистом родини фермерів, не все так однозначно…

Дружина фермера, мати двох дітей, так і сказала: «Я боюсь, що суд зробить обох (вимагачів) невинними й після цього мене не знайдуть, і чоловіка теж. Люди кажуть нам: „Тікайте”, це правда. Я змирилася з цим, коли його випустять, мені повертатися додому не можна».  Зразу заспокоїмо читачів – під час досудового слідства тиск на родину фермерів з Павлиша припинився, а почалося все в минулому році…

Ми не будемо називати ні прізвищ фігурантів, ні інших даних, але їх добре знають у Павлиші, який колись був чи не столицею козацького ватажка Павла Бута, але часи змінилися, і козаки вже не ті. Зараз вони звичайні хлібороби – беззахисні та безправні. Родина місцевого мешканця, про яку йде мова, давно обробляла сімейні паї – власні й своїх батьків, а вирощений урожай здавала давньому знайомому, місцевому зернотрейдеру М. Так тривало кілька років, доки фермери не запідозрили, що їх трішечки «нагріли». Вони уточнили  «нетто-брутто» і попросили повернути невиплачені їм 24 тисячі гривень. Зернотрейдер спочатку погодився, навіть  повернув частину грошей, але потім усе пішло не так. Він, очевидно, образився, вирішив, що це його «кинули». Невдовзі М, разом з місцевим громадянином  Б, почали навіду­ватися до фермера й вимагати повернути якийсь борг у сумі 30 тисяч доларів. Потрібно зазначити, що громадянин Б. вважається в Павлиші крутим,  але до цього фермери справи з ним не мали.

Спочатку людям не погрожували, але, коли зрозуміли, що ніхто платити не збирається, тон змінився. Мабуть, суми, намальовані в уяві вимагачів, до яких, можна сказати, було рукою подати, тобто потрібно лише гарно попросити, і спонукали їх до активніших і нахабніших дій, а можливо,  це звичайна тактика, яку застосовують у таких випадках. Жінка розповідає, що в 2020 році здирники «практично жили під нашим двором», постійно телефонували, приходили додому та навіть підготували договір емфітевзису (довгострокове, відчужуване та успадковане речове право на чуже майно, земельну ділянку. – Авт.). Договір був прописаний таким чином, що, крім передачі паїв новим власникам,  фермер мав ще й  щорічно сплачувати їм майже 300 тисяч гривень невідомого податку, і це крім 30 тисяч доларів «основного» боргу!

Щодо цього уявного боргу, то дружина фермера розповідає, що ще в 2016 році вони брали у М, як у добре  знайомого, 4 тисячі доларів «на хату», але повернули борг зерном, як кажуть, по курсу, документів про доларовий борг немає. Тиск посилювався, під двором чергували чужі автомобілі, можна сказати, що все відбувалося на очах ошелешеної громадськості: «Морально стало дуже важко, ми не знали, що робити, нам кричали, що чоловікові  проламають голову ломом, що кишки розвісять по деревах, а мене притоплять. Ми кілька разів зверталися в поліцію, ті приїздили, розводили руками, і все продовжувалося. Ми не виходили з дому, не випускали дітей, я з’їхала на іншу квартиру, і в ту ж ніч нам повалили бетонний паркан. Я не можу спокійно говорити, мене й зараз трусить, ми та наші батьки ховалися під ліжками, коли вони грюкали у вікна».

Потім вимагачі почали тиснути на рідних родини фермерів,  розповідати про неіснуючий борг, який начебто потрібно віддавати хоча б і земельними паями. Не витримавши тиску, фермери поїхали в обласне СБУ, між іншим, у Павлиші кажуть, що місцева поліція «була б тільки рада, якби щось зробили з Б., бо вони безсилі». Про поїздку в СБУ вимагачі не знали й якось серед білого дня змусили фермера вийти з автомобіля та завели  в кафе (кажуть, що воно належить комусь з оточення Б.), де запропонували вибір – або виконати умови, або фермера більше не знайдуть. Того ж дня обох вимагачів і затримали, але пізніше, за рішенням суду, випустили під заставу.

Зараз фермерів ніхто не чіпає, але вони не обробляють свої паї, бо бояться, що суд виправдає вимагачів і врожай просто знищать або заберуть. По селу ходять чутки, що цей «наїзд»  не перший, деякі одноосібники платять комусь данину, усі знають кому, але мовчать, бо бояться. Кажуть, що під прес потрапляють навіть держслужбовці, що за якісь борги можуть відібрати житло, про спалені автівки, а ще ходять чутки про скоєне вбивство за небажання повернути борги, вбивство, про яке мовчить  залякана мати…

Якщо покинути гостинний Павлиш і поглянути навколо, то навіть за інформацією з достовірних джерел справ про вимагання з фермерів вистачає, але не в усіх вистачає мужності звернутися за захистом. Правильніше, мужність, може, і є, але люди не вірять у наш суд. І в цьому випадку ще невідомо, як буде розглядатися справа, адже ніяких гарантій, що вимагачі потраплять за грати, немає.

Інакше, як війною, розв’язаною проти українських громадян на їхній рідній землі, цей та інші випадки назвати не можна. Тоді залишається запитати, чого варта перемога на фронті, чого варті поліція й суди, якщо українські громадяни не захищені в глибокому та, на перший погляд, мирному тилу?