Футболіст, коваль, ювелір…

13:14
1040
views

Якщо ви чули вислів футбольних коментаторів «ювелірна передача», то це якраз про нього, про Валерія Івановича Карпеця, колишнього футболіста олександрійського «Шахтаря», який став ювеліром. Але не зразу…

 

– Валерію, розпочнемо з футболу.

– У 1971 році, після закінчення школи, мене запросили в команду «Шахтар», яка тоді грала в класі «Б», а потім стала колективом фізкультури, грали на першість області та України. Ми з моїм товаришем і однокласником Володею Капінусом, на жаль, вже покійним, займалися футболом ще з дитинства, а потім у мене була служба в армії, аж в Азербайджані, а він вступив до інституту. Ми застали ще зірок – Василя Капінуса, Брайченка Анатолія, Костянтина Малініна, Володимира Волгіна, Миколу Лютого. Я ще легендарного Бацеку застав, правда, він вже в команді не був, але інколи грав з нами.

– Виходить, що ти був одним з останніх професійних футболістів «Шахтаря» радянських часів, хоча ви мали статус любителів? До речі, а чому той «Шахтар» припинив своє існування?

– Тоді футбол реформували, клас «Б» ліквідували, натомість стала вища ліга всесоюзної першості, перша ліга й друга група класу «А», в яку наша команда не потрапила. Тоді було так, що краща команда області мала бути в обласному центрі, це була «Зірка» з Кіровограда.

– І ви стали колективом фізкультури, грали й працювали?

– До закінчення кар’єри футболіста я 18 років відпрацював ковалем на заводі. Коли мене після школи взяли в «Шахтар», я не працював, але отримував гроші на Електромеханічному заводі. Так було з усіма, футболісти працювали чи числилися на різних підприємствах – хто на заводі, хто на вугільному розрізі.

– Достатньо платили?

– Ну, звичайно! Якщо моя мама отримувала 45 карбованців, то я чистими – 90, такі гроші тоді були. Це одразу після школи, а коли прийшов з армії в 1974 році, футболісти ще були якби звільненими від роботи, числились. Але потім був якийсь великий скандал, про який писали навіть у «Правді», про керівництво міста та комбінату «Олександріявугілля», щось пов’язане з футболом, ніби літали на чемпіонат світу, вже забулося, але після цього настали зміни. До цього керівництво тресту «Олександріявугілля» щорічно давало на команду 2-3 квартири, був автобус. Коли я прийшов з армії, тренер Олександр Володимирович Лярвінський запросив грати, а коли я прийшов на стадіон, він сказав, мовляв, передай всім хлопцям, щоб швидко бігли на робочі місця. Якраз почалися перевірки після тих публікацій.

– І як гралося-працювалося?

– Ми працювали, але нас звільняли від роботи на ігри, команда чи профком писали листи з проханням звільнити такого-то на час підготовки та гри. Підходиш до начальника цеху, і він відпускав.

– Проблем не виникало?

– Ні, ставили «вісімки», та й усе.

– Коли закінчив кар’єру футболіста?

– У 35 років, але ж я й працював у гарячому цеху. Причому треба було заробляти, бо робив від виробітку, за мене ніхто не працював. Коли й на ставці був, теж були розцінки й план. Зарплату витягував пристойну.

– Валерій, а звідки виникла ювелірка? Художні здібності були? Як взагалі люди стають ювелірами, якесь покликання відчув?

– Та нічого я не відчув. Малювати трішки любив, так. Якось поїхали відпочивати з родиною, поряд була родина Віктора Ларіонова. Ми познайомилися, і він запропонував піти до нього учнем, в майстерню. Кажу: «У мене зарплата 320 карбованців, а в тебе що?» Сказав, щоб не переживав, заробіток буде. З того часу я в ювелірному бізнесі. Неначе вдалося, багато людей дякують…

– Валерію, що таке робота зі сріблом і золотом, у чому складність?

– Та нічого там складного немає. Напилки, надфілі та трішки фантазії. Насправді, є філігранні роботи, які вимагають уже великого вміння чи майстерності, навіть мистецтва. Такими навичками володіють не всі. Є таке розуміння, як литво металу, це своя специфіка.

– Скільки часу ти був учнем?

– Близько трьох місяців, усе залежить від тебе. Починав з простого, мені показували, що та як робити, а потім – усе від тебе, якщо повторюєш – добре.

– А досвід коваля знадобився?

– Ну, звичайно (сміється). Знадобився і досвід, і зв’язки. Скажімо, багато чого з оснастки я замовляв у хлопців на заводі, бо коли я їздив по виставках, щоб подивитись на обладнання, інструменти чи оснастку, побачив, що вони були невиправдано дорогими.

– Це якісь механізми, преси, пристосування й так далі?

– Так-так, невиправдано дорогі, а я виріс на заводі, тому мав можливість усе це замовити, можна сказати, безплатно. Були друзі, які розбиралися, ось і допомагали…

– Цікаво. Ти став ювеліром ще в радянські часи. Які були складнощі з тим же матеріалом, де діставали?

– Ти таке запитуєш (сміється). Банки грабували… Ось приклад: у магазинах були авторучки, чорнильні, з золотими перами. Ось і купували сотнями, вважали, що це дешево. Для порівняння, золото 585 проби, яке здавали люди, так званий лом, грам коштував 12 карбованців. А зуби, це вже 850 проба, – 16 карбованців, така була смішна ціна.

– І з цього матеріалу ви робили вироби?

– Так, давальницький метал. Скажімо, приносить людина 5 грамів і замовляє 2 обручки, а ми робили.

– А якщо згадати ті часи, за золотом ганялися? Яка мода була?

– Тоді дуже модними були філігранні вироби, замовляли перстні, «Маркізи» були дуже популярними, за ними просто ганялися, тому робив їх багато.

– Ви конкурували з, так би мовити, магазинним золотом?

– У магазинах було більше литва, а в нас більше ручна робота.

– Золото – золотом, а срібло цінилося?

– Не дуже, до речі, я спочатку вчився на сріблі, а потім перейшов на золото. Нам здавали радянські срібні карбованці та полтинники, і контакти приносили, ми їх чистили.

– Тоді золото було засобом накопичення чи для краси більше?

– І для краси, і як засіб накопичення, вважалося, що золото – це надійне вкладення, але я вважаю, що не завжди виправдано. Краще було вкладати гроші в долари… Зрозуміло, що деякі категорії населення купували більше золота, та ж торгівля, бо золото було в дефіциті, якщо пам’ятаєш. Я коли одружувався, діставав обручки, їздив у Нову Прагу, там був магазин Споживчої кооперації.

– Зараз золото для роботи дефіцит?

– Ні. Є люди, які скуповують золото.

– А можна якось відслідкувати тенденції в моді на золото?

– Щось міняється, як і технології. Колись ланцюжки робилися з проволоки, гарно й довго носилися, а зараз – ланцюжки пустотілі, у них ні купатися, ні цілуватися не можна (сміється).

– Ми дійшли до якості. Старі речі з золота кращі?

– Зрозуміло, що кращі, вони правильні по технології, а потім пішли полегшені варіанти. Турецьке золото, як кажуть. Як може носитися дута обручка півтора грами? А в радянські часи обручки були по 4-5 грамів.

– І по 10-11 грамів були.

– Так, і такі були, ти його хоч молотком бий, з ним нічого не станеться, жартую.

– А «циганське золото», яке продають на трасах, – що це?

– Шахраї. Навіть мене колись зупинив один на трасі й пропонує за каністру бензину печатку-перстень, каже, золота. Я розсміявся, кажу, що трішки в цьому розбираюся, що ти мені даєш? (Сміється.)

– Тобто це стопроцентний розвод?

– Звичайно, кажуть, що грошей нема, а їхати дуже треба… Якось знайомий приніс мені два перстні-печатки, хвалиться. Я кажу йому, що це не золото. Побіг доганяти – шукай вітра в полі, а заплатив 100 доларів…Треба ж думати!

– Як розібратися простій людині в якості золота?

– Я по звуку визначаю, золото це чи ні. Є спеціальні реактиви на різні проби, нюансів багато, це для фахівців, але не потрібно купувати з рук.

– Які доводилося робити найцікавіші вироби?

– Багато чого, ось у нас проходять змагання на призи колишнього міського голови Олексія Скічка, я щороку роблю для переможців срібні перстні, з цього я нічого не маю, але цікаво. Як правило, замовник приносить малюнок, от ти й думаєш, як його виконати.

– Коли було важче працювати ювеліром, зараз чи в радянські часи?

– Тоді були люди з грошима, але золота мало. Якщо згадати ті часи, то не можна було робити хрестики, за цим слідкували, не можна було матриці тримати в майстерні, а потім як почали їх замовляти! Весь Союз з хрестами ходив. Різні доводилися робити.

– А ланцюги важкі робив, для статусу?

– Було, як тільки золото дорожчає, ідуть замовлення, приходить людина й замовляє ланцюжок грамів на сто, або браслет золотий. Я б такий браслет не носив, але людям подобається.

– Для чого золото в житті?

– Я хоч і ювелір, але в мене ні перстня, ні ланцюжка немає. Я не захоплююся цим, для мене золото – як для столяра дерево.

– Але ж мода на золото нікуди не зникне?

– Ні.

– Скажи, якщо можна, про свій бізнес, про майстерню.

– Колись у мене було 7 працівників, зараз четверо, закрив філіал, зараз дуже складно, лякають штрафами, непонятки з касовими апаратами. Людина принесе метал, як я можу показати походження матеріалу?

– Давай на закінчення філософське запитання. Золото – це благородний метал, воно очищає людину?

– Для мене це метал для роботи.