Війні – бути? Чи не бути? Ось у чому питання…

13:07
1214
views

Час «Ч» призначено на середу – нам про це повідомили наперед. З одного боку, дякую ЦРУ – наші війська приведені в стан повної боєготовності, а з іншого – у мізках більшості пересічних українців вибухнула бомба тривоги, невизначеності та страху за своїх близьких…

Щоб якось прояснити ситуацію, ми традиційно звернулися із питаннями до наших експертів.

– Як ви поставилися до заяв лідерів західних країн та публікацій провідних світових ЗМІ про швидке та неминуче вторгнення Росії в Україну? Чи вважаєте ви цю загрозу реальною?

 

Олексій Гора, учасник АТО:

– У мене відповідь на ці запитання проста: вторгнення йде з весни 2014 року. Західні країни – умовні союзники, адже вони діють у першу чергу у власних інтересах. Тож їх попередження і треба розглядати саме враховуючи цей факт. Безумна політика нашого північного сусіда – дійсна, реальна та неминуча. Вона дійсно несе загрозу як Україні, так і всьому цивілізованому світу. Тож нічого дивного у таких заявах нема. Нарешті західні країни зрозуміли цю загрозу. Що стосується наших дій, то тут вже складніше: війна для переважної більшості суспільства так війною й не стала. Лише частина його, яка безпосередньо з нею стикнулася, розуміє усю глибину загрози та її реальність. Тому, на жаль, вважаю, що поставлені вами питання не є важливими «для кожного українця». Ставлення влади до армії – тому безумовне свідчення. А ті, для кого вони важливі, вже і так знають, що треба робити, без попереджень західних країн та допомоги влади.

Серед учасників війни певний час була популярна така приказка: «Ви наобираєте, а нам знов по донецьким ебеням лазити». Зараз вона знов стала актуальною.

 

Володимир Урсулов, топ-менеджер:

– Спокійно поставився, і чим далі, тим спокійніше. Чи буде вторгнення Росії? А яка мета вторгнення? Навіщо європейському магазину вуглеводнів гаряча війна? А особливо російській еліті, у якої діти й активи в Європі та Америці, або ж військовим, які будуть класти свої життя? Одній безумній людині? Припустимо, вторгнення здійснено, тоді можливі тільки два варіанти розвитку подій: перемога або поразка. Якщо поразка, то зразу крах і «смерть», якщо перемога, то принизливі санкції і в підсумку знову крах і «смерть». От і все. Чи реальна ця загроза? Звісно, реальна. Чи невідворотна? Звісно, все можна вирішити не гарячими методами. Що буде в дійсності? Побачимо і відповідно будемо реагувати. От чого не треба – це кожного дня нас лякати, а що треба – не красти, озброювати і укріплювати армію.

 

Олександр Жовна, письменник, режисер:

– Передусім західні ЗМІ запізнились зі своєю заявою, принаймні на вісім років. Неминуче вторгнення Росії в Україну вже сталося після того, як РФ захопила Крим, а далі Донбас. Отож, війна триває. Нове загострення чи можливе? Наразі численні заяви політологів та різного гатунку провидців, які насправді можна резюмувати, як може буде, а може й ні – безпомилкові. Замість того, щоб подібним чином мудро розмірковувати та зрештою не сказати нічого нового, скажу наступне. Не знаю. Ніхто не знає. Жодна людина. Хіба що крім однієї, в голові якої, схильній до деменції, шизофренії та інших вікових проблем, весняне загострення може принести що завгодно.

 

Микола Цуканов, галерист:

– Я не Бог, и даже не военный эксперт, а простой украинец, любящий свою страну. Но отношу себя к тем, кто не верит, что могут начаться военные действия. И искренне хочу, чтобы так и было. Однако привык, в меру своих способностей, анализировать как происходящее внутри страны, так и навязываемое извне.

Мне понравилась фраза «Не падайте до выстрела от страха». Главное сегодня – действительно не паниковать и не нагнетать панику. А она подогревается с каждой минутой одной стороной, и тут же следует реакция руководителей нашей страны с призывами не паниковать. Я понимаю так: если угроза военных действий есть, то почему покидают Украину представители посольств отдельных государств? Не эффективней было бы поддержать Украину своим присутствием и быть гарантом того, что военные действия не начнутся?

Недавно пересмотрел фильм «Хвост виляет собакой» и еще раз убедился, как легко в век глобального пиара и вранья создаются необходимые для оболванивания людей информационные вбросы. А тем, кто уже паникует, советую прочесть книгу «Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж». Очень актуально и познавательно.

 

Андрій Богданович, тележурналіст:

– Заяви західних союзників показують, наскільки ситуація серйозна. Сто тисяч російських солдат з танками, артилерією, ракетами та літаками – це привід для того, щоб серйозно розглядати варіант з наступом Росії на Україну. І не тільки розглядати, а й бути готовим до такого розвитку подій. Аби не було, як у 2014-му році, коли російське вторгнення відбулося для України зненацька. Проінформований – означає озброєний. Про можливість наступу говорять не тільки лідери західних країн. Російське телебачення буквально просякнуте істеричними закликами до вторгнення в Україну. Для нас це знак, щоб бути готовим до надзвичайних ситуацій і без паніки реагувати на них, мати чіткий алгоритм дій.

Крім того, обов‘язково потрібно мислити критично, не вестись на емоції, коли читаєш новини. Не забуваємо аналізувати та шукати інформацію у викладі першоджерела. Як приклад, одне з повідомлень про засідання військового штабу на чолі з Байденом, де озвучили, що російська інтервенція відбудеться «найближчими днями». Новину поширили українські ЗМІ, але заради хайпу медіа не вказали, що «неминуче вторгнення» було тільки одним з чотирьох сценаріїв розвитку подій, які розглядали у Байдена. Звісно, коли б читачі отримали повну інфу, то й тривоги було б менше.

Російська загроза реальна, але не є невідворотною. Історія вчить Україну, що жодним заявам північного сусіда вірити не слід. Росія завжди готова підступно напасти на нашу Батьківщину. І, на жаль, так буде постійно, поки Путін живий. Президент Росії поводить себе в політиці, як звичайний радянський гопник – нахабно, брехливо та з позиції сили. Зупинити такого персонажа може тільки наша сила, непохитність, єдність і допомога наших союзників. Санкції, надіслана зброя, технології, дипломатична підтримка наших партнерів – це те, що й зараз стримує Путіна. Сподіваюсь, так буде й надалі.

 

Сергій Дьячук, медик:

– Когда мне подобные вопросы задавали до 2014 года или допускали нападение России на Украину, я отвечал: бред. Этого не может быть никогда. По определению, по умолчанию, да как угодно. Но наступила весна 2014-го. И РФ влезла. В том числе и регулярными войсками. И, конечно, техника, вооружение. Я это знаю точно, не из телевизора. Я бы не назвал это прям российско-украинской войной. Но они влезли в наш внутренний конфликт. Почему он возник, кто в этом виноват, тема другая. Так что угроза реальная. Но не неотвратимая.

 

Сергій Жолонко, юрист, фотохудожник:

– Военное вторжение в Украину считаю совершенно реальным сценарием. Путинская логика умещается в связке глаголов – наказать, вернуть в свою орбиту, возродить империю. Надеюсь, что глобальные усилия по недопущению агрессии дадут положительный результат. И это, опять-таки, временно. Прогнозировать шаги России сложно, надо быть готовым к худшему, к полномасштабной войне.

 

Руслан Стадніченко, політолог:

– Ми з вами спілкувались у переддень Нового року, і тоді запитання про війну теж стояло. Але ще пару місяців тому воно не обтяжувалось такими алармістськими заявами наших американо-англійських союзників про невідворотну атаку російських військ. Тепер же навіть спецслужбами США та Великобританії пропонується точна дата вторгнення РФ – 16 лютого. Місія озвучити такі плани Кремля випала провідним політикам світу, а також багатьом міжнародним ЗМІ. До слова, видання Bloomberg опублікувало 5 лютого новину, що вторгнення вже почалося, але потім вибачилось за дезінформацію й перенесло фатальну подію на 11 діб. Німецький Bild теж вкотре доєднався до виписування конкретних дат захоплення Києва й солідарний з Байденом, Джонсоном і Беннетом. Я бачу дану ситуацію в двох сценаріях.

Масштабного вторгнення не відбудеться, а нагнітання істерики спричинене бажанням західних політиків отримати геополітичні дивіденди в торгах Україною з Путіним, а також внутрішніми політичними завданнями – зміцнити свої рейтинги, як у демократів-байденівців. Цей сюжет більш ймовірний, оскільки логічних причин нападати росіянам саме зараз немає.

Менш вірогідним виглядає сценарій прямої агресії російських військ на східному кордоні в лютому. Але відкидати таку вірогідність на 100% я б не став. По-перше, зовнішньополітичні інтереси Росії все більше обгрунтовуються цивілізаційно-ідеологічними пріоритетами, а це значить, що аналіз по лініям вигідно-невигідно, логічно-нелогічно не зовсім вірний. Оскільки рішення про напад РФ може носити ірраціональний характер і прийматиметься на основі місіонерської або ревізіоністської стратегії. По-друге, у світі назріла потреба перезавантажити міжнародну систему. Інших способів, крім війни, людство не знає. У цьому сенсі війна буде породженням Заходу та Сходу, з домовленістю використати для міряння силами географічний простір України. У двох світових війнах ми це вже бачили. Логістично на нашій території зручно воювати, а цивілізаційно – тут проходить лінія розколу між ворогуючими сторонами.

Врешті-решт, якщо Путін у лютому не нападе, то ми зарахуємо йому технічну поразку за неявку.

 

Сергій Компанієць, режисер:

– Существует ли реальная угроза вторжения российских войск? Наверное, существует. Судя по тому, что все вокруг пребывают в боевой готовности. Военные у границы, зрители у телевизоров.

 

Смотреть на двадцать тысяч обреченных,

Готовых лечь в могилу, как в постель,

За обладанье спорною полоской,

Столь малой, что на ней не разместить

Дерущихся и не зарыть убитых.

 

Насколько этот военный сценарий вероятен? Надеюсь, со времён Шекспира в мире что-то изменилось, а со времён Евгения Евтушенко что-то осталось по-прежнему.

В полномасштабные боевые действия я не верю, поэтому строю мирные планы на весну и на лето. Вы же помните о приближающемся 140-летии украинского театра? Вот на театральной сцене и предадимся страстям.