Нещодавно в літературному хабі «Таїна тексту», що другий рік діє в обласній бібліотеці імені Чижевського, відбулася зустріч з Оксаною Івашиною – доктором філософії, старшою викладачкою кафедри української філології та журналістики ЦДПУ ім. Винниченка.
Разом з модератором – головним фахівцем відділу рідкісних і цінних видань, доктором філологічних наук та в недавньому минулому її науковим керівником Сергієм Михидою – вона розкрила, як можна інтерпретувати «таємниці колективного несвідомого» на основі концептів Юнга.
На початку Сергій Михида задав присутнім таку тональність: «Значення нашого абу полягає скоріше за все в розумінні тексту. Обрати собі матеріал для читання можна по-різному. Це читання може бути як накинуте згори, так і почуте через якусь промоцію чи рекламу. Є ще один вид читання. Який передбачає глибоке розуміння тексту. Тому іноді літературознавці, оці занудні філологи, які читають прискіпливо, підштовхують до розуміння. І це розуміння буває дуже різним. Іноді нам трапляються книги, які передбачають дещо глибше розуміння. І тут вже потрібна допомога професіонала, який підштовхне до такого розуміння».
Далі пан Сергій представив і назвав Оксану Івашину «людиною, яка наблизилася до цього впритул», досліджуючи «Архетипні виміри прози Марії Матіос». Саме так називається її монографія, що нещодавно побачила світ.
Як наголосила героїня зустрічі, психологія її завжди цікавила «як спосіб пізнання людини, пізнання того, що ж у неї всередині». В дитинстві вона навіть мріяла стати патологоанатомом. Але коли стала філологом, зосередилася на психоестетичній природі літератури, на психопоетиці як шляху до розуміння особистості письменника. Сконцентрувавши свою увагу головним чином на творчості Марії Матіос.
Проте почала вона здалеку: «Мені цікаво досліджувати це в наукових категоріях. Бо це досвід, який можна здобути з будь-якого життєвого питання, в безпечних контрольованих умовах. В текстах може відбутися будь-що. І вивчаючи це будь-що, ми цікавимося психологією матері, дитини, кохання, смерті, ненависті. Ці всі поняття можна вивчити з тексту. І коли у психіатрів, психотерапевтів минулого століття ще не було МРТ та інших засобів для дослідження мозку, але вже була спадщина людської цивілізації, створена впродовж кількох тисячоліть, там вже були ті явища і аспекти, які стали іменами для багатьох нинішніх концептів психології. Як от Едипів комплекс, комплекс Електри, різноманітні міфічні персонажі, які поклали цілі уявлення, як от Нарцис. Це велика заслуга наших попередників в літературознавстві. Тому що досліджуючи когось, ми досліджуємо себе».
Далі молода науковця більш детально зупинилася на зображенні архетипів, звісно за Карлом Юнгом, у творах Марії Матіос. Це архетипи Великої Матері, Мудрого Старця, Божественної Дитини, Священного Шлюбу і Трикстера. «В цьому дослідженні, – наголосила Оксана Іванишина, – я намагалася дотриматися юнгіанської концепції, тому що вона формує досить чітку матрицю. Якщо ми хочемо мати цілісне уявлення про письменницю, то цей набір архетипів трохи фіксує ці межі. Але загалом існують різні уявлення про архетипи».
Присутні спокійно сприйняли захоплення пані Оксани юнгіанським концептом, хоча йому можна було б протиставити дванадцять архетипів Пірсон-Мар і порівняти цю модель з обраною.
Говорячи про національний аспект архетипів, авторка дослідження вважає, що їхня географія досить широка і «Матіос не є винятково буковинською письменницею». Адже, на думку Оксани Івашиної, «Буковина, Галичина, Прикарпаття, Закарпаття – це такі самі частини України, всього нашого народу, і їхній досвід репрезентує частину цілого». Якщо брати за основу політичний та історичний досвід, можливо. Однак, виходячи з прочитаних мною творів Марії Матіос, все ж дуже помітні ментальні відмінності між буковинцями та степовиками. Вони виражені у певних культурно-побутових діях та релігійних ритуалах, принаймні тих героїв і персонажів, які зображені в романах «Черевички Божої Матері», «Майже ніколи не навпаки» та в книзі повістей «Москалиця. Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». І тут варто було б говорити також про індивідуалізацію образів, що утворюють мозаїку архетипів.
«Досліджуючи когось, ми досліджуємо себе»