Народитися під виття сирени

11:08
755
views
Фото Ігоря Демчука, «УЦ».

Лук’янові – місяць, він народився в Кропивницькому. Його батьки перебралися сюди з Маріуполя, як тільки почалася велика війна.

 

– Ми прокинулися від вибухів. Коли вибухнуло на аеродромі, наш будинок аж труснуло. Вирішили втікати, бо знаємо, що це таке – війна, – розповіла Ольга Лодкіна, Лук’янова мама, – з нею кореспонденти «УЦ» познайомилися на акції «Місто в пелюшках».

Молода жінка має на увазі те, що 2014 року Маріуполь протягом місяця був під контролем так званої ДНР. Ольга раділа, що її місто після визволення почало стрімко розвиватися – будувалися житло, школи, дитсадки, дороги, облаштовувалися парки, оновився громадський транспорт.

Фото Ігоря Демчука, «УЦ».

– Тепер же там – руїни. І нашого будинку вже нема, – гірко Ользі.

Мешкає Ольга з чоловіком і дитиною в друзів-кропивничан. Вдячна їм, бо грошей не беруть. І медикам вдячна, які прийняли в неї пологи, – усе пройшло добре й безплатно.

Лук’ян, за словами матері, поводиться спокійно. Спить, їсть, розмовляє. Правда, словниковий запас поки що невеликий – тільки «агу». А коли чує сирену, здригається.

Соломійка – теж дитина війни, народилася в Кропивницькому в перинатальному центрі.

– Це було двадцятого березня, – розповіла її мати Ірина, переселенка з Харкова. – П’ята ранку, сирена, а в мене – перейми…

За словами Ірини, вибиратися з Харкова змусила небезпека для життя – росіяни вже зруйнували Салтівку, найбільший тамтешній житловий масив. У Кропивницькому Ірина мешкає в сестри. З ними в однокімнатній квартирі – ще й мати, Валентина, теж біженка. Вона натерпілася від війни:

– Приїхала сюди із села Студенка, це в Ізюмському районі на Харківщині. Недалеко від нас стояли росіяни. Танк і дві пушки. З них нас і «обробляли». Жах. Ми в погребах ховалися. Коли вибухало недалеко, наш дах ніби підіймався, потім опускався…