Тридцять тисяч срібняків

00:07
543
views

Більшість політиків, на жаль, виродки не від народження, а за покликанням.

Кетрін Уайтхорн.

 

Популіст та політик – брати-близнюки. Скажу більше, це одна й та сама людина. Така наша природа. На кожних виборах популізм – головна страва політиків, але у міжвиборчий період, а тим більше під час війни, – це найчастіше на рівні диверсії.

Напевно, ви вже зрозуміли, що йтиметься про «поправку Разумкова», яка зобов’язує уряд знайти величезну суму на доплати по 30 тис. грн військовослужбовцям та особам, прирівняним до них.

Маніпуляціями із цією цифрою активно займаються як захисники, так і противники поправки. Противники розповідають, що необхідно переформувати бюджет і десь (де?) знайти трильйон гривень, а прихильники стверджують, що грошей у бюджеті достатньо, і пропонують «постригти шерсть» з топ-менеджерів держпідприємств, обмеживши їхню зарплату десятьма прожитковими мінімумами (67 тис. грн). І те, й інше брехня, змішана з напівправдою.

Насправді, як мені здається, найголовніше – те, що люди в танках та окопах отримували і отримують обіцяні керівництвом надбавки. Щодо тиловиків, співробітників військкоматів, поліцейських та мнсників, то вони одержують зараз по 20 – 30 тис., а з «поправкою Разумкова» отримають ще плюс тридцять. Якщо, звісно, Кабмін нашкребе грошей, а президент підпише зміни до закону.

Терпіти не можу заглядати в чужу кишеню, але так вже сталося, що в той самий день, коли пристрасті за «поправкою Р.» досягли апогею, до мене в кабінет постукали два молоді й усміхнені «рятувальники» із завданням провести серед мене інструктаж про заходи пожежної безпеки під час святкування Великодня. Що й казати, робота відповідальна й гідна зарплати в розмірі 60 тис. грн, рівно в 10 разів більшої від журналістської.

Не зрозумійте мене хибно, але фактично йдеться не про те, хто й скільки зі служивих людей отримує. Я не знаю, чи мають отримувати однакову зарплату (і яку?) поліцейський зі Львова, мнсник із Кропивницького та бійці з прифронтових Харкова, Херсона і Сум. Але, на яку цифру ми не вийшли б, як писав Михайло Жванецький: «Уряд нам обіцяє-обіцяє, обіцяє-обіцяє, а нам все мало».

При цьому кожен українець, включаючи Дмитра Разумкова, Олексія Гончаренка та решту 275 нардепів, які проголосували «за», чудово розуміє, що в нашій країні, яка воює, катастрофічно мало грошей. Половина українського бюджету існує на закордонні кошти. Причому платити зарплати та доплати військовим із грантів та кредитів суворо заборонено. Так, ми виживаємо, поки нам допомагають, але цей процес точно не буде вічним або хоча б досить довгим. Давно пора задуматися про збільшення своїх надходжень до бюджету. І тут є варіанти.

Найпростіше й найтупіше – підвищити податки. Але, на жаль, коли не працює половина промисловості, коли «гетьманщина» добиває малий бізнес, збирати великі гроші практично нема з кого.

Ще одне просте рішення – підняти курс долара до 75 – 80 грн та запустити друкарський верстат, прикрасивши колекції нумізматів купюрою 5 тис. грн. Скільки коштуватиме хліб, м’ясо, бензин, проїзд? Багато, дуже багато, але грошей на «поправку Р.» вистачить. Щоправда, ці 30 тис. перетворяться на копійки.

Що ще? Перекрити й перенаправити корупційні потоки, але тут, вибачте, «мене терзають сумніви».

Залишається повний перегляд бюджету, його тотальне очищення від того, що можна відкласти до кінця війни: дороги, парки, ремонти, будівництва. Згорнути частину освітніх, медичних та інфраструктурних проєктів. Потрібно залишити тільки те, без чого обійтися не можна. Власне, це і є обов’язкова частина програми, яка називається «переведення економіки країни на воєнні рейки».

Жодної альтернативи цьому процесу немає. Точніше, альтернатива є, але України не буде. Війна дає владі шанс, можливо, останній – скористатися приводом «поправки Разумкова» й змінити правила життя країни. А заразом пояснити людям, що сьогодні заклики «дати всім» – це реальна допомога агресору.