Свято на діалізі

16:41
453
views

Перше січня. Багато хто ще відсипається після новорічної ночі, хоча гучних гулянь зараз майже немає, але є люди, які з самого ранку вже на роботі. Так працює міське відділення амбулаторного гемодіалізу – ця процедура дуже важлива та навіть життєво необхідна багатьом хворим людям. Як це взагалі – завжди працювати майже без вихідних, ми поспілкувались з керівником відділення Сергієм Тельним та медичною сестрою Оксаною Булигою.

– Сергію Григоровичу, як ви зустріли Новий рік?

– Як завжди, у колі сім‘ї: приїхали діти з нашою шестимісячною онучкою. Були в гостях у сватів, потім у нас посиділи, біля ялинки. Ніхто нікуди не ходив, бо не ті часи зараз. Жінка у мене дуже добре готує. Досвід переймала від своїх бабусі та прабабусі.

– А що вона готує? Якісь традиційні страви чи щось нове?

– Багато салатів. Але навіть якщо це олів’є, то воно якесь незвичне, по-новому. Додає якусь свою ізюминку. Готуємо рибу, м‘ясні страви – м‘ясом займається син, а я йому допомагаю.

– Сьогодні перше січня, а ви чергуєте. Як вам після новорічної ночі йти на роботу? До речі, о котрій починає роботу діалізне відділення?

– Я звик за роки роботи рано вставати. Завжди о п‘ятій я вже встаю. Першу зміну пацієнтів ми підключаємо з шостої до сьомої години. Тож дівчата приходять на шосту, інженери – раніше, бо потрібно підключити обладнання, налагодити.

– А як першого січня добиратись на роботу? Як з транспортом?

– У нас перша зміна сформована переважно з пацієнтів зі своїм транспортом, деякі з них по дорозі забирають і наших медичних сестер. Когось родичі привозять. У мене свій транспорт, ще у одної медсестрички – теж. Інженер наш живе недалеко, він пішки ходить. А взагалі в цей час уже ходить транспорт – 123 автобус та 5 і 9 тролейбуси.

– А закінчуєте ви коли?

– Десь з дев’ятої до десятої години вечора, як піде.  Поки відключимо всіх пацієнтів, вони мають трохи посидіти, відпочити, щоб кровотеча зупинилась, потім треба помити апарати, прибрати, щось приготувати на ранок. Ми кожну сесію намагаємось трошки підганяти під розклад роботи транспорту. А ще ж комендантська година – громадського транспорту вже нема, таксі теж, та ще й поліція може зупинити.  Я б, звісно, хотів би, аби була якась розвозка зранку та по закінченні роботи…

– Вам кожен рік доводиться працювати першого січня?

– У нашому відділенні лише один вихідний – у неділю. Усі інші дні працюємо за графіком. І якщо перше січня не випадає на неділю, як минулого року, то це в нас звичайний робочий день. Тобто з-за святкового столу – одразу на роботу. (Сміється.)

Коли ми відкрились, то працювали в дві зміни, і було трошки легше, потім почався ковід – і ми перейшли на три зміни.

– А як ви в ковід працювали?

– Важкувато було – багато ковідних пацієнтів, персонал весь перекачало, але ми працювали, лікували, ізолювали за можливості, навіть засоби індивідуального захисту одягали, не говорячи вже за суворий масковий режим і дотримання всіх правил. Навіть зі стаціонарів нам возили хворих з важкими пневмоніями.

І в цю хвилину починається повітряна тривога, тож наступне питання виникло само собою.

– Сергію Григоровичу, а як ви працювали на початку війни – коли були суворі вимоги ховатись в укриття? Я бачила, тут є укриття в приміщенні.

– Було важко. Ми всі підписувалися під наказами про дотримання всіх вимог, але всі пацієнти відмовлялись спускатись в укриття. (Я розумію їх – не дуже приємно було б сидіти десь у підвалі, коли в тебе в руці стирчать дві товстелезні голки! – Авт.) За весь час у нас був лише один випадок відключення пацієнта. Чоловік був з Харкова, жив там на Салтівці, багато пережив і тому попросив відключити його, аби він сховався в укриття. А ми лише один раз ховались майже всі – коли був прильот в аеропорт. А ще одного разу наші сусіди – військові з тероборони – попросили нас навіть покинути територію, бо очікувалось щось серйозне. Але пацієнти відмовились, і я з медсестрою залишився з ними, решта покинули територію. Все закінчилось добре. Примусово ми не можемо заставити пацієнта перервати діаліз, лише за згодою, тому персонал залишається з хворими. Будівля в нас дуже стара, міцна, стіни товсті, тож шукали безпечні місця, ставали в перестінках. На вікнах закривали жалюзі на випадок попадання, щоб скалки не летіли. А зараз вже звикли. На випадок відсутності електрики в нас є потужний дізельгенератор, і ми добу на ньому можемо без проблем працювати. За необхідності за пів години – годину довеземо ще палива.

– А чи були якісь кумедні випадки під час ваших чергувань першого січня?

– Це святе! (Сміється.) Хлопці в нас не дуже дотримуються дієти, м‘яко кажучи. Був у нас один пацієнт, який намагався сюди навіть з пивом прийти. Ми, звичайно, не пускали, але було таке. Свята є свята.

Не оминули ми й майбутній перехід у нове приміщення.

– Там (у приміщенні колишньої дитячої стоматполіклініки. – Авт.) буде ще краще: більш просторі приміщення, у кожній кімнаті кондиціонер. Всередині усе майже готово, фірма «Би-Браун» вже навіть розводку свою зробила. Заходить тепер «Фрезеніус», а ще трошки благоустрою назовні – пандус, під‘їзд зручний для «швидкої», плитку вирівняти… Сподіваюсь, може, за місяць переїдемо.

– Тобто скоро входини святкуватимо?

– Так, сподіваюсь на кінець січня – початок лютого.

І ще одна моя співбесідниця – медична сестра Оксана.

– А я вже Булига – вийшла заміж!

– Оце новина! Вітаю тебе! Щастя вам на довгі роки! Оксаночко, як довго ти тут працюєш?

– Вже шість років, з самого початку.

– Як ти зустріла Новий рік?

– Зі своєю родиною – з чоловіком і дітьми. У нас подвійне свято, чоловік – військовий, і йому надали відпустку. Тож ми святкували всією родиною.

– Чи є у вашій родині якісь страви, які ти маєш готувати будь-що?

– Холодець і «шуба»! (Сміється – Авт.)

– Як часто тобі випадає працювати першого січня?

– Через рік. Це така процедура, яку не можна пропускати, то буває так, що ми або 31-го працюємо «до побєди», або 1-го з самого ранку.

– Ти о котрій годині просинаєшся?

– О 4-45! Бо в мене є собака, яку не проспиш. Треба вигуляти, а якщо зима і сніг – треба машину відшкрібати, і на пів шостої я вже на роботі. Я так звикла – у мене все має бути готово, щоб пацієнти прийшли й швиденько лягли.

– Ну це у звичайні дні, а якщо всю ніч святкували?

– (Сміється.) Мені простіше – я за кермом, тому не п‘ю. Хіба що бокал шампанського опівночі, але від цього голова обертом не піде.

– А чи пам‘ятаєш ти якісь кумедні випадки у післясвяткові дні?

– Буває всяке. Наприклад, доводилось будити пацієнта, бо він проспав, викликати йому таксі, а потім ще й зустрічати, бо в машині засинав. І після веселої нічки приходили веселі!

– Тобто для тебе вже норма такий ритм роботи?

– Так, ми всі вже звикли.